Сьогодні я не просто адвокат, а чоловік, який намагається розібратися в тому, як світ укотре провертає свій механізм, залишаючи людей на узбіччі. Адміністрація Дональда Трампа, немов різкий вітер, що зриває листя з дерев, планує скасувати тимчасовий правовий статус для 240 тисяч українців у США. Ця новина, що просочилася через шпарини інформаційних агенцій, не просто статистика — це долі, які зависли над прірвою депортації. І я, як людина, що знає, як закони можуть бути водночас щитом і мечем, не можу пройти повз.
Коли захист стає примарою
Тимчасовий захищений статус (Temporary Protected Status, або TPS) — це не просто юридична абревіатура. Це парасолька, під якою ховаються від бурі війни, голоду чи стихійного лиха. Для українців, які тікали від російських бомб і танків, він став тимчасовим домом у чужій країні. У 2022 році, коли війна розірвала тканину їхнього життя, адміністрація Джо Байдена простягнула руку допомоги, дозволивши тисячам перетнути океан і знайти притулок. Програма United for Ukraine (U4U) дала змогу не просто вижити, а й працювати, вчити дітей у школах, дихати без страху, що завтра все обірветься. Але тепер, коли Трамп знову сів у крісло президента, ця парасолька може скластися.
20 січня 2025 року його указ "Захист наших кордонів" прогримів, як грім серед ясного неба. Документ доручає Міністерству внутрішньої безпеки переглянути програми притулку й гуманітарного захисту. Уже 28 січня Служба громадянства й імміграції США заморозила U4U, залишивши українців у підвішеному стані. Reuters пише, що остаточне рішення про скасування статусу для 240 тисяч осіб можуть ухвалити вже у квітні. Це не просто цифри — це вчителі, інженери, діти, які малюють сонце на уроках у американських школах. І я питаю себе: чи є в цьому логіка, чи це просто черговий жест політики, що жертвує людьми заради гасел?
Чому Америка закриває двері?
Трамп завжди був майстром гучних обіцянок. Його передвиборча риторика про "закриття кордонів" і "Америку для американців" — це не новина. Але за цією бравадою стоїть щось глибше: бажання перекроїти міграційну систему так, щоб вона стала фортецею без вікон. Скасування TPS для українців — лише частина ширшої кампанії. Джерела кажуть, що адміністрація хоче позбутися легального статусу 1,8 мільйона мігрантів, які прибули за гуманітарними програмами Байдена. Кубинці, гаїтяни, венесуельці, афганці — усі вони під прицілом. Але чому саме українці стали першими в цьому списку?
Можливо, справа в цифрах. 240 тисяч — це не дріб’язок, це помітна частка тих, хто скористався гуманітарними програмами. А може, це політичний реверанс у бік внутрішнього електорату, який хоче бачити жорсткість. Чи, можливо, тінь конфлікту між Трампом і Зеленським, що спалахнув минулого тижня, наклала свій відбиток? Я не маю доступу до кабінетів Білого дому, але як адвокат знаю: рішення такого масштабу рідко бувають випадковими. Вони — як шахові ходи, де пішаки завжди платять першими.
Що чекає на тих, хто втратив захист?
Уявіть собі людину, яка два роки будувала нове життя. Вона вивчила мову, знайшла роботу, її діти вже співають "Sweet Home Alabama" замість українських колискових. І раптом усе це руйнується. Скасування TPS означає не просто втрату статусу — це ризик прискореної депортації. Згідно з американським законодавством, особа, яка втрачає легальний статус, може бути затримана й відправлена назад до країни походження. Але куди повертатися українцям? До зруйнованих міст? До війни, яка не вщухає?
Депортація — це не просто переліт через океан. Це юридична машина, що перемелює долі. Імміграційна й митна служба США (ICE) уже має досвід швидких операцій. У внутрішніх документах, які просочилися до преси, йдеться про плани використовувати прискорені процедури для тих, хто втратить захист. Але є нюанс: війна в Україні триває, і міжнародне право, зокрема принцип "non-refoulement" (невідправлення), забороняє депортувати людей туди, де їм загрожує небезпека. Чи врахує це адміністрація Трампа? Чи стане це аргументом у судах, куди, я певен, дійде ця справа?
Чи є вихід із лабіринту?
Як адвокат, я не можу не шукати рішення. Перше, що спадає на думку, — судові позови. Американська система дозволяє оскаржувати міграційні рішення, якщо вони порушують права чи суперечать закону. TPS — це не забаганка, а механізм, закріплений у Законі про імміграцію та громадянство (INA). Його скасування має бути обґрунтованим, а не продиктованим політичною волею. Якщо адміністрація не доведе, що умови в Україні покращилися (а це абсурд на тлі війни), юристи можуть зупинити депортацію через суди.
Другий шлях — індивідуальні клопотання про притулок. Хоча TPS і притулок — різні речі, втрата першого відкриває двері для другого. Але це довгий і складний процес. Потрібні докази переслідування, загрози життю, а головне — час, якого в багатьох немає.
Третій варіант — тиск через Конгрес. Законодавці можуть втрутитися, якщо побачать, що скасування статусу загрожує гуманітарною кризою. Але чи захочуть вони сваритися з Трампом?
Стоячи на межі юриспруденції й моралі, я часто думаю: для чого ми створюємо закони? Щоб захищати чи карати? Америка, яка колись була маяком для тих, хто шукав притулку, тепер ніби зачиняє ворота. 240 тисяч українців — це не просто статистика, це голоси, що кричать про справедливість. І я, як адвокат, не можу не чути їх. Право — це не лише про букву закону, а й про дух, який має берегти людське життя.
Можливо, Трамп бачить у цьому силу — силу держави, що диктує свої правила. Але я бачу слабкість — слабкість системи, яка забуває про тих, кого обіцяла врятувати. І якщо ця хвиля депортацій таки накотиться, я буду серед тих, хто стоятиме на її шляху — не з гаслами, а з аргументами, прецедентами й вірою, що закон усе ще може бути справедливим.
Світ не зупиняється. За вікном іде дощ, а я допиваю каву й думаю про те, як швидко змінюються правила гри. Сьогодні це українці, завтра — хтось інший. Але в цій круговерті є щось незмінне: боротьба за право бути людиною. І я, як адвокат, знаю — ця боротьба ніколи не закінчується. Тож, якщо Америка стане фортецею без вікон, ми мусимо знайти спосіб вибити в ній двері. Не заради себе, а заради тих 240 тисяч, які ще сподіваються на завтра.