Мир - це динаміка життя, вільного від насильства. Всі люди і природа мають право на мир, тому кожна особа має обов'язок не завдавати шкоди, не вбивати.
Примусовий призов до армій, військове рабство та підготовка до війни з юності радикально суперечить цінностям миру і ненасильства. Вони змушують суспільство весь час готуватися до війни або вести війну, тобто, масове вбивство.
Сьогодні я маю нагоду виступати поряд із спікерами з двох інших країн колишнього Радянського Союзу, де існувала система тотальної мілітаризації суспільного життя, успадкована і після його розпаду незалежними державами, що постали на уламках радянської імперії. Якщо б не було підготовки до війни з дитинства, якщо б не було можливості змушувати людей йти на війну і карати за відмову, навряд чи могла б виникнути мілітаристська диктатура на зразок путінської і не було б жахливого вторгнення в Україну.
Тема права людини на сумлінну відмову від військової служби, яка сьогодні обговорюється, дуже актуальна для України.
Українська влада та армія посилюють застосування заходів військового обліку, призову та мобілізації зі скандальними порушеннями прав людини. Право на сумлінну відмову від військової служби в контексті загальної мобілізації не визнається Збройними Силами України та іншими державними органами, включаючи суди.
Військова пропаганда ганьбить як "ухилянтів від призову" всіх чоловіків, які не служать в армії, навіть з поважних причин, таких як стан здоров’я, сімейні обставини, переконання та життєві плани.
Змінене навесні 2024 року законодавство про мобілізацію змушує усіх чоловіків віком від 18 до 60 років стати на військовий облік під страхом драконівських штрафів, обмеження у окремих правах, оголошення в розшук. Чоловікам також заборонено залишати країну, і український уряд тисне на українців за кордоном, щоб вони поверталися та воювали. Людей примусово транспортують до військових частин; начальники територіальних центрів комплектування армії (ТЦК) не дозволяють мобілізованим користуватися послугами адвокатів. Парламентська комісія, яка розслідувала порушення закону в армії, та уповноважений Верховної Ради з прав людини, Омбудсмен Дмитро Лубінець, повідомляли про тисячі скарг на свавілля ТЦК.
За старим дискримінаційним законом про альтернативну невійськову службу і в мирний час важко було домогтися визнання права на сумлінну відмову, а після початку повномасштабного російського вторгнення за цим законом людям відмовляють у альтернативній службі, бо він не передбачає сумлінної відмови від мобілізації у воєнний час.
Омбудсмен зазначав про це порушення прав людини у щорічній доповіді і рекомендував запровадити альтернативну службу під час війни. Парламентарі, релігійні та громадські організації також зверталися з таким проханням до Кабінету Міністрів України. Але Міністерство оборони категорично наполягає на відхиленні подібних пропозицій та примусовій мобілізації або покаранні сумлінних відмовників як "ухилянтів від призову".
Після 24 лютого 2022 року було винесено 43 обвинувальних вироки у справах про сумлінну відмову від військової служби, з них 18 вироків на реальні строки позбавлення волі та 25 вироків про позбавлення волі на умовні терміни із звільненням від відбування покарання з випробуванням.
Адвентиста Дмитра Зелінського, який відмовився служити в армії, засудили до трьох років тюрми за "ухилення від призову". В'язня сумління тримають у Коломийській виправній колонії. Верховний суд залишив вирок у силі з формулюванням, що ухилення від призову не може бути виправдане релігійними мотивами. З таким самим формулюванням у радянські часи репресували за християнський пацифізм. У постанові Верховного Суду також стверджувалося, що віруючі, яким релігійні переконання не дозволяють користуватися зброєю, можуть служити в армії без зброї. Це неправда, бо військові статути зобов'язують усіх солдатів володіти зброєю, застосовувати її та брати участь у військових діях за наказом командира.
Один мобілізований сумлінний відмовник з церкви Євангельських Християн-Баптистів хотів служити без зброї, не складаючи присягу, і не носити уніформу. Командир наказав йому одягнути військову форму та військове спорядження і йти на фортифікаційні роботи, він відмовився і був звинувачений у непокорі: цей злочин карається до 10 років позбавлення волі. Після кількох спроб втечі за кордон його взяли під варту в слідчому ізоляторі, де він чекає суду.
В порядку адміністративного судочинства суд відмовився звільнити Свідка Єгови з військової служби, подібно до того, як раніше було відмовлено у звільненні пацифісту Андрію Вишневецькому. У деяких випадках суди відмовляють у скасуванні штрафів сумлінним відмовникам за невиконання правил військового обліку.
Християнський пацифіст Михайло Яворський, засуджений на три роки тюрми умовно з випробувальним терміном 1 рік, у Конституційному Суді України намагався оскаржити законодавство, яке дозволяє відмовляти у альтернативній службі під час війни та карати сумлінних відмовників за ухилення від призову. Йому свавільно відмовили у розгляді скарги, і він змушений був звертатися до Європейського Суду з прав людини. Український Рух Пацифістів також подав скаргу до суду в Страсбурзі на відсутність ефективних засобів юридичного захисту сумлінних відмовників в Україні.
В'язень сумління Віталій Алексєєнко, звільнений у 2023 році, після повторного розгляду його справи був засуджений до 3 років тюрми умовно за сумлінну відмову. На суді він сказав, що, як християнин, не може вбивати людей, але знайшов спосіб мирно захищати Україну від російської агресії: він працює поштарем, доставляє листи, посилки та пенсії, захищає таким чином мирне життя і не дозволяє агресорам розірвати зв’язок між українцями. Верховний Суд спочатку відмовився розглядати його касацію з проханням про виправдання, але після повторної касаційної скарги відкрив провадження. Прокурор вважає умовний термін занадто м'яким і просить дати йому реальний тюремний строк. Він - переселенець із зони бойових дій, і за те, що він сумлінний відмовник, його навіть намагалися виселити з гуртожитку.
У кількох справах релігійних пацифістів, Свідків Єгови, членів Християнських Церков і Товариства свідомості Крішни, суди відмовилися перевіряти законність їх позбавлення свободи і примусового тримання у військових частинах.
Коли люди протестують проти насильницького транспортування у ТЦК і військові частини та свавільного ув’язнення, влада відмахується і називає це російською пропагандою. У Києві арештували юнаків, які пікетували Міністерство внутрішніх справ під гаслами “ТЦК все ще викрадає людей” і “Війна не привід будувати диктатуру”. Акції протесту проти свавілля ТЦК в Одесі, Ковелі та Ворохті закінчилися кримінальними справами проти протестувальників, адміністративними арештами та штрафами.
Протестуючим загрожує покарання за статтею 114-1 Кримінального кодексу України - перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України, що карається позбавленням волі на строк від 5 до 8 років. Мені теж готувалися пред'явити таке звинувачення, але поки не зробили цього. Національна рада, що регулює медіа, незаконно відмовила мені у реєстрації пацифістського вебсайту "ВІЛЬНІ ЦИВІЛЬНІ. Вісник миру і сумлінної відмови". Також мене абсурдно обвинуватили у виправдовуванні російської агресивної війни у антивоєнній заяві, де російська агресія засуджувалася, як і всі види війни, та пропонувалося чинити ненасильницький спротив війні та мілітаризму. Мою домівку обшукали, забрали комп’ютер і смартфон. Зараз триває судовий процес, і вирок може бути до 5 років тюрми.
Тим часом, Російська Федерація продовжує вести ганебну загарбницьку війну та запроваджує примусову військову службу на тимчасово окупованих територіях України всупереч статті 51 Четвертої Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни. Заявити про сумлінну відмову від протиправної примусової військової реєстрації та мобілізації до армії держави-агресора там практично неможливо, подібні спроби закінчувалися погрозами та розправами.
Окупаційна влада в школах нав'язує дітям і юнацтву мілітаризовану російську систему патріотичної освіти, допризовну підготовку та військовий вишкіл. Пропагандується війна і ненависть до українців, проводяться заняття зі стройової підготовки та навчання користуватися зброєю і БПЛА, військово-патріотичні ігри та інші пропагандистські заходи мілітаризованих дитячо-юнацьких організацій "Движение Первых", "Юнармия". Створюються кадетські класи і військово-патріотичні центри та клуби, батьків змушують шити військову форму для дітей.
Після незаконної анексії Криму в 2014 році Російська Федерація організовує на окупованому півострові примусовий призов, військовий облік населення та отруює свідомість дітей і молоді мілітаристичною індоктринацією. Ця політика була поширена на окуповані частини Донецької та Луганської областей, а після повномасштабного вторгнення у 2022 році і в Херсонській та Запорізькій областях. Сьогодні обов’язковий військовий облік, призов і мобілізацію на тимчасово окупованих територіях України здійснює мережа російських військових комісаріатів і призовних комісій з центрами в Сімферополі, Севастополі, Донецьку, Луганську, Мелітополі та Генічеську. Окупаційна влада змушує місцеве населення приймати російське громадянство та ставати на військовий облік, без цього неможливе працевлаштування і доступ до освіти, медичної допомоги, мобільного зв’язку та інших послуг.
Окрім призову, існують неофіційні практики примусової мобілізації та служби в армії "за контрактом". Більшість заяв про направлення на альтернативну службу відхиляються із погрозами покарання. Відмова служити призводить до покарань, штрафів, позбавлення волі, за непокору вимогам служити в армії і брати участь у бойових діях людей регулярно позбавляють волі і піддають тортурам. У Донецькій області, наприклад, було примусово мобілізовано персонал музичної школи, викладача гри на гітарі та інваліда Володимира Фролова тримали у підвалі, а потім у ямі, знущалися, примушували підписати контракт, а потім родичам прийшло повідомлення про його смерть. Священнику Феогносту Пушкову погрожували 5 роками в’язниці, змушуючи стати на військовий облік, та арештували, іншого священика Костянтина Максимова викликали для постановки на військовий облік, арештували та засудили до 14 років позбавлення волі за «шпигунство».
Солдати, які відмовляються брати участь у російській агресії, та незаконно мобілізовані цивільні свавільно утримуються в неволі та піддаються нелюдському поводженню у в’язницях на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, де їм загрожують тортури і смерть.
Не набагато краща ситуація і всередині Росії, де Рух Свідомих Відмовників визнано "іноземним агентом" і його активістів переслідують. Я вже не кажу про диктаторський режим Лукашенка, співучасника путінської агресії, що заочно засудив правозахисницю Ольгу Карач до 12 років тюрми за антивоєнні виступи та адвокацію права на сумлінну відмову.
Через те, що сумлінні відмовники від військової служби зазнають репресій у Росії, Білорусі та в Україні, важливо підтримувати європейську та міжнародну кампанію #ВідмовВійні (#ObjectWar, #RefuseWar), надавати захист та притулок біженцям, які відмовляються брати участь у війні через релігійні чи світські пацифістські переконання і послідовне дотримання ненасильницького способу життя.
Сумлінні відмовники і дезертири, які відкрито відмовляються брати участь у російській агресивній війні, діють у чіткій відповідності до міжнародного права і перебувають у очевидній небезпеці, бо диктаторські режими Путіна та Лукашенка жорстко карають тих, хто має сміливість називати речі своїми іменами, називати геноцидальну агресію геноцидальною агресією. Тому вони безумовно потребують захисту і притулку.
Крім того, захисту і притулку потребують також українські біженці, які через свій мирний світогляд чи віросповідання обрали мирну працю та навчання за кордоном замість участі у масовому вбивстві на війні. Український уряд зараз шукає способи змусити їх повернутися та іти проливати кров, зловживає економічним, адміністративним і дипломатичним тиском, вдається до тіньових домовленостей та різного роду санкцій. Не можна піддаватися цьому тиску. Оскільки право українських біженців на сумлінну відмову від військової служби не захищене в Україні, воно має бути захищене, принаймні, в Європі. З іншого боку, мої співвітчизники мають прислухатися до закликів бути корисними членами суспільства у тих країнах, де вони знаходять притулок, і якщо вони працездатні, не жити за рахунок соціальної допомоги. Канцлер Шольц має рацію, коли радить українським біженцям знайти собі роботу. Але польський міністр Сікорський неправий, коли висуває претензії перукарю-українцю, мовляв, чому він не на фронті.
Європейські держави мають вимагати від українського уряду юридично гарантувати право на сумлінну відмову від військової служби, щоб українці з ненасильницькими переконаннями, які прагнуть брати участь у беззбройному захисті цивільних та інших формах мирного опору російській агресії, не були змушені ховатися у Європі від свавілля свого уряду і мали можливість мирно захищати Україну у себе вдома, якщо вони цього бажають. Визнання права на сумлінну відмову в Україні та відкриття кордонів зменшило б соціальну напругу і мотивувало б частину біженців повернутися.
Звісно, ще більш обнадійливим було б поступове взаємне згортання військових дій, якщо б держава-агресор нарешті засоромилася своїх злочинів і угомонилася, припинила знищувати українців і бомбардувати наші міста.
Припинення вогню та початок чесного процесу примирення дозволив би мільйонам повернутися додому. І сумлінні відмовники, слідуючи велінню своєї совісті, коли категорично відмовляються воювати – пробуджують совість суспільства та наближають цей момент миру, який рано чи пізно настане.
Нами всіма рухає надія на мирне майбутнє, коли всі люди відмовляться вбивати і більше не буде воєн.
Треба працювати над тим, щоб так і сталося, та показувати приклад іншим, поширювати надію і доводити на практиці, що війни можна і треба залишити в минулому, а краще майбутнє можливе.
Вибір мирного способу життя за покликом совісті – перший крок до цього майбутнього. Тому сумлінна відмова від військової служби – це право кожної людини. Кожна людина має право обрати мир.
Водночас, треба не тільки обирати мир, але й захищати мир мирним шляхом, невтомно працювати спільними зусиллями в кожному кутку спільної планети всіх людей заради вічного миру.