Коли знищення стає колективною ідеєю, його не зупиняють ані кордони, ані санкції. російська агресія проти України — це не лише війна диктатора, а вибір мільйонів, які діють, мовчать і підтримують це!
Я довго розмірковував над природою того, що ми переживаємо зараз. У війнах зазвичай звинувачують лідерів. "Це все Путін" або "це уряд приймає рішення". Але правда набагато глибша і страшніша. Війна — це не лише політика чи економіка. Це те, що виростає в глибині свідомості мільйонів, формуючи спільноту, яка обирає знищення як спосіб існування.
російська агресія проти України — це війна не однієї людини, не навіть вузької групи політичної еліти. Це війна, яку веде народ. Від глибини тайги до світових мегаполісів, росіяни об’єдналися в руйнуванні України — свідомо чи ні, активно чи пасивно.
Генерація насильства: як це працює
Ще задовго до 2014 року українці відчували на собі ідеологічний тиск російського "старшого брата". Мова, культура, історія — усе сприймалося через призму меншовартості. Однак 2022 рік показав справжнє обличчя цієї "опіки". Вона перетворилася на ракети, що руйнують міста, і на кулі, що вбивають дітей.
Але чи міг би один диктатор зробити це сам? Систематичне винищення нації можливе тільки тоді, коли його підтримує велика частина суспільства.
Один із яскравих прикладів — мовчазна згода. В російських містах живуть мільйони людей, які не виходять на протести, не пишуть петицій, не рятують своїх близьких від мобілізації. Вони продовжують працювати, платити податки, тим самим фінансуючи війну.
А є й ті, хто діє. Вони стають "волонтерами", плетуть маскувальні сітки для армії, передають гроші на підтримку солдатів, з гордістю спостерігаючи за знищенням українських міст.
Колективна відповідальність у світовій практиці
Часто нам кажуть: "Не можна звинувачувати весь народ". Але історія показує, що є моменти, коли суспільство несе спільну відповідальність за злочини, скоєні від його імені.
Після Другої світової війни Німеччина проходила довгий і болючий процес денацифікації. Тисячі людей були покарані за участь у злочинах нацистів. Але ще більше — за мовчання. Вважалося, що навіть непротидія режиму є співучастю.
Інший приклад — Руанда. Після геноциду 1994 року місцеві громади проводили суди "гакака", де відповідали не лише ті, хто безпосередньо вбивав, а й ті, хто допомагав або просто не намагався зупинити насильство.
росія сьогодні — це велика спільнота, яка виробляє насильство як соціальний продукт. Люди відмовляються бачити, що їхній комфорт базується на крові інших.
Чому мовчання — це злочин
Мовчання — найгірший із варіантів поведінки. росіянин може бути проти війни, але не виходити на протест, бо "не хоче ризикувати". Це мовчання живить війну. Воно зберігає систему, яка вбиває.
Той, хто мовчить, стає співучасником, навіть якщо сам не стріляє і не кидає бомб.
Що з цим робити
У нас є приклади, як світ реагує на такі злочини. З часом і росія не уникне покарання. Але найважливіше зараз — це називати речі своїми іменами.
російська нація як спільнота веде війну. І це потрібно розуміти, щоб захищатися.
Це не лише про насильство зброї, але й про психологічну війну, яка триває щодня. "Ви ж брати", "ви ж один народ" — це теж частина стратегії знищення.
Заключні думки
Коли ми говоримо про колективну відповідальність, це не означає, що ми звинувачуємо кожну окрему людину з країни-агресора. Це про визнання масштабу проблеми. Зараз світ стикається не лише з військовою агресією, а з явищем, яке глибше і небезпечніше — ідеологією ненависті, що пронизала суспільство.
росія, як суспільство, роками культивувала певну модель мислення. Вона базується на величі імперії, приниженні інших народів і безумовному підкоренні владі. Ця модель створила мільйони людей, які вірять, що їхнє право — диктувати, чиї культури мають існувати, а чиї — зникнути. Ця модель створила армію, яка руйнує наші міста і вбиває наших людей, але не бачить у цьому злочину.
Чи можна пробачити це мовчання? Ні. Бо мовчання — це теж дія, яка підтримує насильство. Хтось може сказати: "Я нічого не зробив". Але саме це "нічого" й стало однією з найпотужніших опор для агресії.
Історія неодноразово показувала, що спільноти, які підтримують чи дозволяють диктатуру, рано чи пізно несуть за це відповідальність. Німеччина після Другої світової війни мусила пройти важкий шлях переосмислення і покаяння, щоб не лише визнати свої злочини, а й переродитися як суспільство. Це було боляче, але це було правильно.
російське суспільство, яке зараз живе війною, теж матиме вибір: або взяти на себе цю відповідальність і почати довгий і складний шлях до змін, або залишитися в ізоляції, покаране не лише юридично, а й морально — усім світом.
Для нас же важливо пам’ятати: ця війна — це боротьба не лише за території чи суверенітет. Це війна за право бути собою, за право на існування, за збереження нашої культури, мови, ідентичності. Ми маємо вистояти, бо наш приклад стане уроком для всього світу: свобода і правда завжди сильніші за ненависть і насильство.
Захист України — це захист майбутнього, де жодна нація більше не зможе заявити, що вона має право на знищення іншої. І саме тому наша боротьба — це боротьба не лише за нас, а й за всі народи, які прагнуть жити у світі, де панує повага, а не страх.
Ми переможемо, бо на нашому боці правда. Але правда — це лише частина. Інша частина — це наша дія, наша єдність і наша воля. І саме це зробить нас не лише народом, що пережив війну, а народом, який здобув справедливий і мирний світ для себе і для своїх дітей.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.