«Українська криза»: антикризовий менеджер Сі починає і…

Китай демонструє, що готовий переглянути свою роль спостерігача ззовні за спробами України та наших західних партнерів знайти шляхи до закінчення війни (яку у Пекіні називають "Кризою в Україні").

Й замість відстороненого спостереження з елементами чітко розрахованого помірного саботажу, як це було під час організації та проведення у червні першого Саміту миру в Швейцарії, Пекін зараз вирішує  - чи спробувати йому на українському напрямку закріпити своє реноме успішного глобального медіатора.

Це реноме у нього з’явилось після успішних зусиль щодо примирення Ірану і Саудівської Аравії. Й очільник Китаю Сі Цзиньпін дуже зацікавлений у тому, щоб його продовжували сприймали, зокрема, на так званому «Глобальному півдні», саме як країну, яка здатна доводити до успішного завершення процес примирення між ворогуючими країнами.

Тому в Піднебесній хочуть з’ясувати: чи настав момент для того, щоб претендувати на продовження цієї історії успіху в медіації України і Росії. Для чого організували запрошення очільника нашого МЗС Дмитра Кулеби на ґрунтовні кількаденні переговори до Пекіну. Це при тому, що за майже 2,5 роки війни без врахування місії китайського посередника Лі Хуея прямі контакти офіційного Пекіну з Києвом обмежились телефонним дзвінком Сі Цзиньпіна президенту Зеленському.

Уточнення позиції офіційного Києва, що отримана безпосередньо від очільника українського зовнішньополітичного відомства для Пекіну – важливий, але лише елемент у складанні масштабного пазлу «Як Китай діятиме восени цього року для завершення «української кризи».

Чому ж тоді, можуть спитати, очільник Китаю Сі Цзиньпін не застосував всі свої ресурси та можливості для прискорення закінчення війни та встановлення миру у нашій країні у ході підготовки та проведення першого Саміту миру в червні у швейцарському Бюргенштоці? Адже його туди особисто запрошували й швейцарські організатори Саміту, й Україна.

Для відповіді на це питання потрібно розуміти масштабність китайських планів щодо основних сил, що задіяні у війні Росії проти нашої країни. Й припинити намагання як приклеїти Китаєві ярлик «проросійськості», так і пошуки відповіді на питання – як же зробити Китай «проукраїнським» та схилити його на наш бік.

Бо Китай послідовно веде і вестиме надалі свою власну прораховану і дуже масштабну гру. Ціль цієї гри – переформатувати правила світового порядку. І зробити так, щоб ці правила визначали три рівні мега-центри впливу - Китай, США і Євросоюз.

Для рішення цього довгострокового стратегічного завдання Пекін наразі підтримує зусилля РФ з руйнації існуючих правил світового порядку. Тобто, ситуативно на даному етапі вони союзники. Але на відміну від Москви, яка за традицією готова під спів «Інтернаціоналу» «весь мир насилья разрушить до основанья», Пекін чітко дотримується курсу на контрольоване розхитивування цих правил. 

Саме тому він не є «проросійським». Й не зацікавлений у повній перемозі РФ в Україні та істотному посиленні наразі критично залежної від підтримки Китаю Росії. Й так само не зацікавлений у серйозній поразці РФ та перемозі України  - бо останнє означатиме перемогу США і колективного Заходу. Але з іншого боку він не зацікавлений й у розгромній поразці України – бо це сильно підсилить імперіалістичні амбіції Москви.

Є ще інші фактори, які підштовхують Сі Цзиньпіна до активізації на українському напрямку. Це й небезпечні «шури-мури» Путіна з Кім Чен Ином, й великі ризики ще більшого загострення відносин із США у випадку обрання у листопаді президентом Трампа, й бажання Піднебесної поновити ланцюги постачання, прибрати фактор китайської підтримки РФ у її війні проти України у відносинах з ЄС та покращити ці відносини.

Тому, враховуючи все це, а також готовність України запросити на другий Саміт миру Росію, Китай розглядає питання про свою участь у організації другого Саміту миру. Бо у плані для припинення російсько-української війни, який очільник МЗС Китаю Ван Ї і головний радник президента Бразилії Селсо Аморім погодили два місяці тому, зафіксована необхідність проведення мирних переговорів у «потрібний момент»: «Китай і Бразилія підтримують проведення міжнародної мирної конференції у належний час, визнаний як Росією, так і Україною, з рівною участю всіх сторін, а також чесне обговорення всіх мирних планів».

Так що цього разу, на відміну від швейцарського Саміту, Пекін у практичній площині розглядає можливість (а не гарантію) свого залучення до другого Саміту миру. При умові, якщо його «попросять із належною повагою». І він буде одним із трьох головних організаторів заходу разом із США та Євросоюзом. А не просто пересічним учасником, яких на Саміті у Швейцарії було десятки.