Європа підстрахує США із допомогою Україні

Чи хочуть європейські країни компенсувати нестачу американської допомоги та чи зможуть вони це зробити?

60-мільярдна допомога від США міцно застрягла у глухому куті як заручниця американської передвиборчої боротьбі. У цих умовах із благословення адміністрації президента Байдена естафету від США у військовій допомозі нашій країні перехоплюють європейські країни. Йдеться передусім за все про ті країни, які задовольняють двом умовам. По-перше, мають для цього необхідні ресурси. І, по-друге, адекватно сприймають безперервне зростання загрози з боку Росії як небезпеку вже безпосередньо для Європи.

Терміни для передачі-прийняття цієї естафети - жорсткі. Нашим військам вже не вистачає необхідних боєприпасів на полі бою. Й у деяких місцях буває, що росіяни знову, як весною-літом 2022 року втричі частіше б’ють із артилерії по позиціях наших військ, чим наші – по ворожих.

Отже, у таких умовах є два ключових питання: чи хочуть європейські країни компенсувати нестачу американської допомоги і чи зможуть вони це зробити? Обидва питання не прості й не дозволяють станом на зараз впевнено надати на них цілком ствердні відповіді.

1. Чи хочуть? Мірилом тут є не кількість заяв про важливість підтримки України, а значні обсяги реальної допомоги і зафіксоване бажання продовжувати цю допомогу й надалі. Так, як це роблять Велика Британія й Німеччина, а також Нідерланди, країни Балтії, Польща. Представники яких мають повне юридичне та моральне право вимагати - що вони останнім часом наполегливо й роблять - збільшення підтримки України від партнерів, які мають для цього необхідні ресурси. Але при цьому витрачають на військову допомогу Україні в рази менш, ніж лідери підтримки. Йдеться про такі країни як Франція, Іспанія, Італія.
2. Чи зможуть? Треба визнати реальність: ресурси для швидкого нарощування військового виробництва у переважаючої більшості європейських країн – вкрай обмежені. Наочною ілюстрацією чого став провал амбіціозного наміру ЄС поставити Україні за рік один мільйон снарядів 155 калібру.

В той же час, у багатьох країн Європи є необхідні фінансові ресурси. І вони можуть більш активно купувати необхідну зброю та боєприпаси для України у інших країнах. Так само, як США за умов спустошення власних арсеналів купили мільйон снарядів для наших військових у Південної Кореї. Причому зробили це вже через кілька тижнів після оголошення планів ЄС поставити таку кількість снарядів Україні. Бо, як я тоді вказував практично відразу стала очевидною нездатність ЄС виробити необхідну кількість снарядів за рік.

Саме в цьому напрямку й готові рухатися європейці – на цей рік європейські інституції і країни-члени ЄС зобов’язалися виділити на військову допомогу Україні щонайменше 21 мільярд євро.

Третину цієї суми надасть Німеччина - уряд ФРН передбачив у бюджеті на 2024 рік 7,4 млрд євро на військову допомогу Україні.

Таким чином, у забезпеченні безперервної підтримки України європейські країни усе більше ефективно намагаються виконати важливу функцію. Це в жодному разі не заміна всього обсягу або навіть більшої частини американської підтримки України - така заміна на даному етапі просто неможлива за визначенням. Йдеться про необхідність на деякий час перекрити «касовий розрив» між потребою України у допомозі та об’єктивною неможливістю США наразі забезпечити цю допомогу вчасно в необхідному обсязі.

Це можна порівняти із функціоналом гідроенергетики у балансуванні об’єднаної енергетичної системи вітчизняного енергоринку. На якому провідну роль виконують атомні електростанції. Які виробляють у сталому режимі величезну кількість електроенергії. Однак із-за технологічної особливостей не здатні швидко і у значних обсягах корегувати цей обсяг. Зокрема, не мають змоги швидко і без великих затрат зменшити виробіток електроенергії під час значного нічного зниження енергоспоживання.  Й тут на допомогу приходять гідроакумулюючі електростанції, об’єкти якої за необхідності можна запустити у роботу всього за декілька хвилин.

Ось і європейські країни у відсутності постачання «американської атомки» об’єктивно перебирають на себе більший обсяг роботи у допомозі Україні, ніж вони робили у попередні два роки повномасштабної війни. Бо війна йде у Європі, й наступна ціль Росії після України – агресія проти Європи.

Але, виконуючи цю важливу роботу, європейці мають повне право очікувати, що США якомога швидше розберуться із внутрішніми негараздами. Й повернуться до своєї відповідальної роботи як лідера табору демократичних країн всього світу для перемоги над агресором Росії на полі бою в Україні. 

 #хроніки Третьої світової