Ратифікація в повному обсязі Європейської соціальної хартії є нашою вимогою

І умовою набуття Україною членства в ЄС, - Григорій Осовий

Повномасштабна війна внесла корективи не лише всередині країни. Вона суттєво змінила роботу наших представництв на міжнародному рівні. Не стала винятком і Федерація профспілок України. Детальніше про це - голова ФПУ Григорій Осовий.

Григорію Васильовичу, як під час війни змінилися позиції ФПУ на міжнародному рівні?

Вони змінилися і досить суттєво. Якщо раніше на міжнародному рівні ми переважно приділяли увагу засвоєнню досвіду профспілкової діяльності та правозахисної роботи у сфері праці, то з початком повномасштабної війни головним стало лобіювання підтримки України у протистоянні з російським агресором міжнародним профспілковим рухом і громадськістю різних держав. Тобто задіяли наявні  можливості для розгортання профспілкової дипломатії.

ФПУ має консультативний статус в Комісії з питань соціального розвитку ООН, вже тривалий час є членською організацією всесвітньо відомої Міжнародної  конфедерації  профспілок (МКП), яка діє у 165 країнах, охоплюючи понад 200 млн. членів профспілок. У жовтні 2022 року, ще до надання Україні статусу кандидата в члени ЄС, Федерацію профспілок прийняли до Європейської  конфедерації профспілок (ЄКП), яка є єдиною партнерською організацією керівних органів ЄС і діє у 42 країнах континенту. 

Водночас, 24 всеукраїнських профспілки, які входять до ФПУ, є членськими організаціями глобальних профспілок. Це відкриває нам неабиякі можливості для того, щоб представляти Україну на міжнародному рівні через ці інститути. Які, своєю чергою, активно взаємодіють на рівні ООН, Міжнародної організації праці, Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Організації економічного і соціального розвитку, маючи там відповідні представництва або акредитацію на самітах G-7, G- 20 тощо.  

До речі, наприкінці лютого у складі делегації МКП ми візьмемо участь у щорічній зустрічі профспілок з МВФ та Світового Банку для обговорення майбутнього сфери праці, інвестицій в робочі місця та людський капітал. Нагадаю, саме ці фінансові установи кредитують Україну. Ну і, врешті-решт, все це дає нам можливість донести до них правдиву інформацію про ситуацію в країні, про військову агресію Росії, про те, як ми захищаємо свій суверенітет, свободу, своє право демократичного вибору незалежності.

Більшість країн на нашому боці і підтримують Україну в її боротьбі?

Більшість так. Але не всі. Є частина, скажімо, профоб’єднання  африканських та латиноамериканських країн, які не мають об’єктивного уявлення про те, що коїться в Україні. Як наслідок - не мають і політичної волі засудити російську агресію. Не тому, що вже сформувалася офіційна  позиція членів профспілок цих країн. Річ у тому, що частина лідерів навчалися колись в Москві, живуть ілюзіями, спогадами. Інша частина - мають певні ідеологічні переконання. Логіка їх така: якщо США (які вони вважають імперією) допомагають Україні, то ми нібито підпадаємо під вплив цього імперіалізму. Росію також вважають імперією і тому теж не підтримують. І на тлі цих двох противаг вони маневрують, не займаючи чіткої позиції щодо осуду збройної агресії РФ.

Це не може не турбувати…

Звісно. І ми на кожному міжнародному майданчику, де це можливо, представляємо свої резолюції, ініціюємо проведення публічних акцій і мітингів солідарності з Україною, як це було під час Конференції праці в Женеві. Через нашу принципову позицію федерацію незалежних профспілок Росії (яка підтримала путіна у війні) виключено з МКП. Звичайно, у цьому напрямку ми працюємо, насамперед, з профспілками країн, які ближчі нам в розумінні та підтримці. Це, зокрема, північні країни Європи - Швеція, Фінляндія, Данія, Норвегія, Бельгія. Ну і, зрозуміло, держави Балтії СБта Польща - щодо російської агресії у нас одностайне бачення. Зараз намагаємося долучити і Словаччину. Маємо підтримку швейцарців, французьких та італійських профспілок. У нас чудові стосунки з об’єднаннями цих країн, які формують там весь профспілковий рух. У кожного з них - свої ідеологічні посили і взаємодія з політичними партіями.

До речі, італійці ще в 2022-му році дуже хотіли провести в Україні конференцію на тему, як забезпечити мир. На жаль, довелося відмовитися. На той час не було реальних підстав для того, щоб вона мала результативний характер з точки зору вимог України: повний вивід військ з нашої території, репатріація нанесених збитків, гарантії безпеки тощо. Та й якщо війська ворога знаходяться на території України, то вести мирні переговори - це майже без перспективи.

Звичайно, особливу увагу надаємо розвитку співробітництва з профспілками США та Великобританії, де уряди надають Україні безпрецедентну військову, фінансову  і гуманітарну допомогу. У червні 2022 року я і Михайло Волинець, який очолює КВПУ,  були у Філадельфії на Конгресі Американської федерації праці-Конгресу індустріальних профспілок, де з блискучою промовою на підтримку профспілок і України виступив Президент США Джо Байден. І наш вихід на сцену та показ відео про терористичні дії росіян в Ірпені, Бучі, Маріуполі викликали одностайне  засудження російської агресії та підтримку України. Хоча були делегати з деяких штатів, які до того ще сумнівалися. Щось подібне вдалося провести нашими зусиллями на Конгресі Британських тред-юніонів торік.

І от на таких майданчиках ви ведете роз'яснювальну роботу, пояснюючи, чому  треба посилювати тиск на агресора?

Так.  Дуже добре те, що там де сильний профспілкові рух, він підтримується політичними силами. Бо профспілки - це виборці. Скажімо, в скандинавських країнах - від 85 до 90% всіх робітників – це члени профспілок, яких вони захищають через колективні договори. І всі вони голосують. Це означає, що і депутати Європарламенту, і посадовці відповідних євроструктур орієнтуються на думку цих людей. До речі, вибори до Європарламенту відбудуться уже в травні цього року. І боротьба за голоси виборців, тих же членів профспілок, є дуже суттєвою. 

Недавно я був в Брюсселі в Європарламенті на конференції, яку проводили прогресивні соціалісти, соціал-демократи під девізом, як забезпечити соціальну Європу в майбутньому. І мав виступ щодо реформ в Україні, адже за Конституцією ми також є соціальною державою. Це друга за величиною фракція в Європарламенті, яка достатньо потужно підтримує профспілковий рух. Якщо ви подивитесь на формулу Європи, то прогресивні політики і соціалісти - це завжди “соціальна Європа”, соціальна ринкова економіка. І там є і місце, і роль, і потужність профспілкового руху, і його участь в управлінні підприємствами. Політики цього напрямку стурбовані, що в Європі посилюється праворадикальний рух, що може зашкодити правам працівників, призвести до звуження їх соцгарантій.

Власне, щось подібне ми маємо зараз в Україні?

Так. Треба давати чесну відповідь громадянам України про те, яку, власне, країну ми будуємо. Якщо порівняти з тим, що кажуть європейці та прописують у своїх резолюціях, то ви не знайдете в документах українського парламенту чи уряду слів “соціальна ринкова економіка”.  Тільки “ринкова”, а  “соціальна” випала. І це не лише лексика - разом зі словом “соціальна” випадає дуже багато практичних речей. Якщо на період воєнного стану щось допустимо, то надалі це може стати гальмом на шляху нашої євроінтеграції.

Наприклад?

Дивіться, ми ратифікували Європейську соціальну хартію в 2017-му році. І це завдяки потужній силі та впливу ФПУ, яка обрала своїм курсом програму “Європейський вибір”. Це дуже потужна імплементація європейського законодавства. Зокрема, в Директивах ЄС,  Європейській соціальній хартії є стаття 1 пункт 4 де визначено, якими  мають  бути прожитковий мінімум, мінімальна зарплата, гарантована державою пенсія тощо. Як стандарт для країн, що входять в європейську спільноту. Вона має задовольняти потреби людини щодо покупки продуктів, одягу, інших товарів першої необхідності, а також включати витрати на лікування та житло. Це означає, що і Україна має враховувати всі ці показники. Бо наш закон про прожитковий мінімум фактично включає лише харчування і деякі складові побуту. А платні послуги, наприклад, на медицину, житло взагалі не розглядаються - лише комунальні платежі. Але це актуально для тих, у кого житло є. А в кого немає? Чи може людина його купити чи хоча б орендувати за свої трудові доходи  - держава цим не переймається. 

Чим швидше Україна імплементує законодавство і наблизить власні гарантії до норм ЄС, тим швидше буде сприйняття гідності представлення нашої країни в цій спільноті. Ратифікація в повному обсязі Європейської соціальної хартії - це є нашою вимогою і водночас умовою набуття членства ЄС. Це означає, що ми повинні соціальну складову цієї політики застосувати у всіх аспектах: зарплата, пенсія, соціальні гарантії мають відповідати цій формулі.

Також під час переговорів ми будемо говорити і про систему європейського соціального страхування. Виходячи з досвіду інших країн, ми вибудували систему цих гарантій в Україні. Зрозуміло, в період війни, військового стану, вони суттєво «порізані». Відповідний фонд держава ліквідувала, гарантії залишилися хіба що на пенсійне страхування. Система зруйнована і не під впливом війни. А через нерозуміння питання певними посадовцями. Це просто неприйнятно - щоб так принизити гарантії працюючої людини.

Тому в цьому, 2024 році, наша команда під егідою європейських профспілок має навчитися, як працювати під час переговорного процесу щодо приєднання України до ЄС. І друге, щоби ця форма участі була гарантована для профспілок.

Коли ми створюємо мотиваційні умови праці для українців, ми створюємо прецедент для повернення наших емігрантів, які в силу різних обставин виїхали за кордон - чи через війну, чи через безробіття, чи через незгоду з політикою, умовами життя. Адже таких людей у нас понад 8 мільйонів. Враховуючи потреби кадрового забезпечення в Україні, потрібно повертати українців не закликами, а практичними речами. 

Кажуть, на тлі війни в Ізраїлі міжнародна спільнота дещо охолола до теми України?

Це дійсно так. Але ми намагаємося на різноманітних майданчиках актуалізувати інтерес до України. Днями я підписав лист-пропозицію на адресу генерального секретаря МКП і генерального секретаря ЄКП про те, щоб 24-го лютого, в річницю повномасштабного вторгнення в Україну, провести міжнародну відеоконференцію. Такий собі перезапуск уваги до України. А це означає подальшу політичну, фінансову, військову і гуманітарну підтримку. Ну і сприяння самим профспілкам для того, щоб ми залишилися і змогли виконувати свою представницьку і соціальну функцію надалі. Адже нам також потрібна підтримка, щоб протистояти антисоціальним та антитрудовим пропозиціям, які можуть з’явитися в парламенті чи уряді. 

Наскільки мені відомо, як голова ФПУ, Ви обіймаєте посаду віце-президента МКП,  Члена Генеральної Ради МКП та Члена Виконавчого бюро МКП?

Так. Також я увійшов до Виконавчого бюро МКП і Виконавчого комітету ЄКП. Кажу про це не задля вихваляння - адже років 10 тому мої колеги навіть і не мріяти не могли про таку повагу і довіру до українських профспілок. Це дуже високе визнання, враховуючи кількість країн-членів, які входять до цих організацій. Напевне, береться до уваги й те, що ФПУ найбільше профоб’єднання України, а голова ФПУ є також головою Спільного представницького органу репрезентативних профоб’єднань на національному рівні та  співголовою Національної тристоронньої соціально економічної ради від профспілкової сторони. Тому це можливість донести до колег правду про ситуацію в цілому в профспілковому русі України, дотримання прав працівників, а інколи й напряму попросити про якусь підтримку тощо.

Це можна застосувати на практиці?

Так, приміром, ми залучили 160 млн грн. через різні донорські програми, допомагаючи людям і самим профспілкам. Що стосується України в цілому, то ми хочемо відновити в державі соціальний діалог так, як це практикується в країнах ЄС. Місії високого рівня, які бували у нас, не розуміють, чому тут таке ставлення до соціального діалогу, як форми взаємодії і знаходження спільних завдань, вирішення проблем та консолідації. Адже в Європі - це норма. Вони не розуміють, чому окремі чиновники не сприймають і чинять спротив. 

Так сталося що підчас участі у профспілкових заходах в Брюсселі, де знаходяться офіси МКП і ЄКП, я декілька разів зустрічався з єврокомісаром з питань зайнятості і соціальної політики Ніколасом Шмідтом, який повідомив, що незабаром планує відвідати Україну і безперечно під час зустрічей підкреслить важливість соціального діалогу. 

Зрозуміло, що ЄКП вже задіяла з цього приводу різні інструменти: зверталися до голови Єврокомісії, інформували Раду Європи, направили відповідні листи українським високопосадовцям. До слова, європейські роботодавці і профспілки напередодні саміту Україна-ЄС пропонують провести саме в Києві саміт соціальних партнерів. У Європі є правило - кожні півроку представники Єврокомісії, Ради Європи, єврокомісари та об’єднання профспілок виходять до людей звітувати про свою роботу та озвучувати плани на майбутнє. Якщо б ми в Україні такий формат започаткували, тоді б люди зрозуміли, що конкретно для кожного з них робить влада, бізнес і ті ж профспілки.

Недавно відбулася рада ФПУ, які першочергові завдання на цей рік ви окреслили?

Серед першочергових завдань і те, що стосується переключення нашого потенціалу і організаційного, і фінансового і ресурсного з ВПО на допомогу військовим та людям, які постраждали від війни і які повертаються на заброньовані робочі місця або працевлаштовується. Розуміємо, що зараз демобілізація в основному відбувається серед осіб, які мають певні фізичні ушкодження, тож маємо підставити їм плече разом з роботодавцем на підприємствах, куди вони будуть повертатися.
Ми, як власники санаторно-курортного, відпочинкового і оздоровчо-реабілітаційного комплексу, вирішили задіяти його для згаданої категорії людей. Хоча в цій справі потрібна синергія зусиль – і держави, і профспілок, і бізнесу. Ну і, зрозуміло, міжнародної спільноти там, де можна було би залучити кошти, яких вкрай бракує нашій країні. Поки ми не бачимо системної роботи і фідбеку, тож проводимо її самотужки в межах власних можливостей. Результат - вже біля 9 000 військовослужбовців підлікувалися на базі наших закладів. Це і психологічна реабілітація, і відпочинок, і просто зустріч з сім'єю. Прості речі, які потім дають нашим воїнам сили і спроможність знову брати зброю в руки і захищати країну. Цю роботу ми визначили своїм пріоритетом. 

Внутрішнє домашнє завдання, яке ми обговорили, це модернізація самого профспілкового руху та ФПУ. Адже ми ще дуже відстаємо від європейських організацій, у нас ще багато рудиментів минулої адміністративно-командної системи. Почнемо з себе. Моя мрія - зробити європейське об'єднання, призвести ФПУ до тих норм і правил, які діють в європейських спільнотах. Де панує прозорість, демократичність, взаємоповага, де діють кодекси доброчесності. В європейських статутах прописані дуже прості і прямі норми дії. А в нас же, на жаль, досі можна будь-яке рішення “забалакати” і провалити.

Зараз ми вже входимо в лінійку роботи не тільки щодо національного законодавства, а й директив ЄС. Ми повинні дуже добре розуміти ці директиви, знати і розшифровувати їх, додавати своє. Для того, щоб розумно все це в подальшому імплементувати в національне законодавства.  Зізнаюся, це непросто. Ми більше півроку цим займалися. Та якщо ми не запропонуємо модель трансформації зараз, то можемо законсервувати себе в тому стані, що є, ще на 5 років. А коли все зробимо належить, то отримаємо нові крила для того, щоб впевнено почуватися у європейському просторі.