Битва під Задвір'ям

20 августа 2021, 10:45
Владелец страницы
політолог, експерт, блогер
0
48
Битва під Задвір ям

Вшанування українською та польською стороною учасників битви під Задвір’ям показує, що ці два народи – українці та поляки – можуть бути разом без кордонів.

Битва під Задвір'ям — збройне зіткнення, яке відбулося 17 серпня 1920 року під час польсько-більшовицької війни між 330-особовим відділом поляків Львова під командуванням капітана Болеслава Зайончковського та більшовицькими силами Першої Кінної армії Семена Будьонного. Відбулася за 33 км від Львова, неподалік села Задвір'я, завданням було затримати сили більшовиків які йшли на Львів, протистояння завершилась операційним успіхом польського загону.

У липні 1920 року в Галичині приступили до формування загонів народного ополчення. Тоді було сформовано відділ майора Романа Абрагама, до якого вступила в основному молодь і інтелігенція Львова. Відділ складався з батальйону капітана Зайончковського, дивізіону великокаліберних кулеметів А.Давидовича, кавалерійського дивізіону Т.Кораба-Криницького та артилерійської батареї. 6-8 серпня відділ взяв участь у боях під Городищем і Ходачковом, прикриваючи правий фланг 54-го полку піхоти. У битві було захоплено 480 полонених з 26-го і 27-го радянських полків. Поранений в бою, майор Абрагам керував відділом, лежачи на ношах. 17 серпня 1-й батальйон 54-го піхотного полку (близько 350 молодих львівських добровольців і офіцерів з угрупування ротмістра Романа Абрагама, під командуванням капітана Болеслава Зайончковського) після розвідки повертався вздовж залізничної колії до Львова.

Коли відділ прибув в село Куткір, він зненацька був обстріляний з кулеметів зі сторони Задвір'я. Ближче до Задвір'я батальйон попав під шквальний вогонь зі стрілецької зброї і кулеметів — загони 6-ї кавалерійської дивізії заманили батальйон у вогневий котел. Капітан Зайончковський прийняв сміливе рішення вдарити на Задвір'я, зайняти залізничну станцію та прилеглі пагорби і там з маршу організувати оборону. Протягом наступних 11 годин було відбито шість атак радянської кавалерії. Більшовики посилили натиск, коли до них прибули нові сили. Оточені ворогом захисники Львова не здавались, навіть коли під вечір у них скінчилися боєприпаси. Бійці почали збирати амуніцію у вбитих і поранених. Часто приходилось оборонятись багнетами і прикладами. Через величезні втрати, оскаженілі від опору львів'ян, більшовики рубали їх шаблями, поранених добивали прикладами. Убитим відрізали голови, руки і ноги. Уцілілі поранені офіцери останніми патрони відбирали собі життя. До полону більшовикам потрапила лише невелика група бійців, які захищались прикладами біля будки залізничника. Для того, щоб не потрапити в руки ворога, капітан Зайончковський разом з кількома солдатами покінчив життя самогубством.

Брак об'єктивної інформації компенсують здогади, вигадки й навіть свідоме фальшування. На такому сприятливому грунті зростають і з часом набувають статусу "усім відомих фактів" облудні міфи. Легкі для сприйняття, вони чигають на кожного ще зі шкільної лави. Дозволяють, начебто, пишатися славним минулим або ж гоїти його болісні рани. А насправді лише приховують усеможливі гріхи одних, очорнюють других, і приписують чужі здобутки третім.

Позбуватися міфів складно, позаяк не кожний має схильність або змогу для самостійного пошуку істини. Галасливі "викриття" нерідко виявляються спробою замінити струхлявілу облуду новою, а за цією метушнею криються корисливі інтереси. Та хто прагне видобути з історії дороговказ для сьогодення, зобов'язаний спершу прискіпливо поглянути на "загальновідомі факти".

До таких, зокрема, належить бій, що відбувся пополудні 17 серпня 1920 року поблизу станції Задвір'я. Здавалося б, подію з такою гучною назвою давно й ретельно вивчили. Та ще 1990 року польський дослідник С. Нічєя (Stanisław Nicieja) відверто зазначив, що "битва під Задвір'ям, хоча й обросла легендами, досьогодні не дочекалася наукового опрацювання".

Незважаючи на здобуття в цій битві залізничної станції Задвір'я, Будьонний відмовився від продовження атаки на Львів, тим самим припиняючи марш на захід. Він попрямував на північ, на відсіч польських військ в районі Вєпша і Варшави, але після поразки під Комаровом відступив на схід. В битві під Задвір'ям загинуло 318 добровольців Львова і з уваги на героїчну боротьбу молодих польських патріотів Львова цю битву названо польськими Термопілами.

Не будемо описувати події серпня 1920 року та самого бою під Задвір’ям, у зв’язку з тим, що згадуючи 101 річницю даного бою це зроблять історики, однак необхідно зазначити, що героїчна оборона самотнього польського піхотного батальйону на один день затримала марш більшовицької 1-ї Кінної армії на Львів, завдяки чому поляки змогли підтягнути до міста резервні сили і розпочати контрнаступ.

Щороку Польське товариство охорони військових могил за участі Генерального Консульства РП у Львові організовує урочисте вшанування річниці битви під Задвір'ям. Кожного року сюди приїжджають поляки аби вшанувати своїх воїнів. Але навряд чи задумуються, а чому ж лежать вони в українській землі, а не десь, скажімо, під Варшавою чи Краковом. Звісно, можна запитати аналогічно, а чому ж такі самі могили українських вояків, точніше Армії УНР, є на цвинтарі польської столиці. Відповідь не буде симетричною - хоробрі українські воїни рятували Польщу від більшовиків для поляків, а не для себе!

Без сумніву, що польська сторона має право вшановувати своїх полеглих, однак разом із тим, на превеликий жаль, ще багато поляків думають рамками минулого, а точніше перебувають у полоні імперських амбіції своїх попередників. Тому для української сторони справа битви під Задвір’ям делікатна. Однак чи є розуміння та усвідомлення цієї делікатності із нашого боку питання, очевидно, спірне.

Більшість вояків загинула у битві у Задвір’ї, але ми пам’ятаємо їхній подвиг. Так і має бути, пам'ять про богатирів має зміцнюватися. В українсько-польській співпраці, коли на території України вшановують загиблих поляків, а на території Польщі - загиблих українців.

Варта також зазначити, що пам’ять про битву під Задвір’ям була відновлена тільки після отримання Україною суверенітету в серпні 1991 року. За часів радянського союзу події у Задвір’ї жили тільки у пам’яті поляків, щодо проживали на території Львівської області та у Польщі.

Події серпня 1920 року можна розглядати з іншого боку, а саме як те, що поляки, українці та євреї тих країв стали на боротьбу з більшовиками. Це була битва за незалежність Польщі та України. Вшанування українською та польською стороною учасників битви під Задвір’ям показує, що ці два народи – українці та поляки – можуть бути разом без кордонів. Враховуючи зазначене, потрібно розбудовувати політику пам’яті та доносити до громадськості ті події, які об’єднують дві великі держави з метою подальшого проведення розбудови добросусідських, проєвропейських відносин.

Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости мира
ТЕГИ: Польща,Україна
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.