Історія Гути Пеняцької

Не один рік пропагується теза про винищення польського населеного пункту Гута Пеняцька в 1944 році українськю дивізією СС «Галичина». Однак виявлені джерела в архівах України та Польщі свідчать інше.

У польській літературі не один рік пропагується теза про винищення польського населеного пункту Гута Пеняцька у лютому 1944 року частиною української дивізії СС «Галичина». Однак виявлені джерела в архівах України та Польщі свідчать інше. Український дослідник Андрій Боляновський довів, що на той час  тут не діяв жоден із куренів галицької дивізії. Щоправда, наприкінці лютого 1944 року під цією польською колонією короткочасно дислокувався третій батальйон 4-го полку галицьких добровольців, який не підпорядковувався ні військам СС, ні дивізії. Він і справді брав участь у бою під селом, але проти радянського загону Кундіуса, в складі якого діяла диверсійна група колишніх кримінальних злочинців. Зокрема, у звіті начальникові Українського штабу партизанського руху Т.Строкачу про діяльність свого загону від травня 1943 року до липня 1944 року Кундіус писав наступне: «Літом 1943 року я нав’язав зв’язок з групою рецидивістів Н.Степана, пообіцявши йому, що його минуле — бандитизм — буде йому пробачено, якщо він буде працювати на користь нашої Радянської батьківщини. Мені вдалося використати його в роботі... Н.Степан був вбитий мешканцем с. Малий Тростянець, що був добровольцем дивізії «СС» «Галичина» Найдою Йосипом».

Далі у звіті Кундіус визнав, що наприкінці лютого 1944 року його загін проводив бої проти українців «в районі села Гута Пеняцька». Цей документ зберігається у Державному архіві Львівської області (Фонд П-183 — Група підпільних організацій Львівщини. Опис 1. Справа 107. Аркуш 39-40, 64-65). Один із свідків згаданого бойового наступу М.Хронов’ят так характеризував його наслідки під час виступу на засіданні Військової Управи дивізії 7 березня 1944 року: «Хлопці наші відійшли, лишились тільки німці - окремий відділ, які спалили село». Це свідчення знаходиться в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (Фонд 3971. Опис 1. Справа 7. Аркуш 43).

Уже згаданий історик Андрій Боляновський виявив у Архіві актів нових (колишній архів ЦК ПОРП) у м. Варшаві оригінальне повідомлення міністра польського еміграційного уряду в Лондоні В.Баначека, в якому чітко зазначено: «24 лютого 1944 року підрозділ німецької таємної польової поліції пройшов поблизу Гути Пеняцької, і місцеве населення, вважаючи, що це український загін, почало обстрілювати підрозділ. Як результат, було вбито 6-8 німців. 27 лютого 1944 року каральний підрозділ таємної польової поліції увірвався до Гути Пеняцької і повністю знищив село й приблизно 500 осіб були вбиті» (AAN. Ministerstwo Spraw Wewn., Wydzial spoleczny, Sprawozdanie sytuacyjne Nr. 15/1944. S. 24). Отже, у цьому польському документі чітко вказано, що польське населення Гути Пеняцької винищила німецька поліція. А провокатором подій стали радянські партизани, що здійснювали диверсії в німецькому тилу готуючи грунт до штурму Червоною армією великого німецького гарнізону Тернополя. Дивізія СС «Галичина» у цей час лише формувалася.

За спогадами єврейських авторів, наприкінці лютого 1944 року це «село оточили німці, облили будинки та стодоли бензином й спалили село разом із населенням». Про це, зокрема, йдеться у виданні «Черная книга. О злодейском повсеместном убийстве евреев немецко-фашистскими захватчиками во временно оккупированных районах Советского Союза и в лагерях Польши во время войны 1941-1945 гг.» (Составлена под редакцией Василия Гроссмана, Ильи Эренбурга. Киев, 1991. С. 146). На жаль, до сих пір не виявлено німецьких військових чи цивільних джерел, які би уточнили причетність конкретних військових чи поліційних формувань до цієї лютневої трагедії на Бродівщині. Але сподіваємося, що це лише питання часу.

Водночас дуже шкода, що в польськомовній книзі варшавського історика Гжегожа Мотики «Українська партизанка 1942-1960. Діяльність Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії» (Варшава, 2006) без жодного посилання на архівні джерела стверджено: Гуту Пеняцьку у лютому 1944 року спацифікували 4-й полк поліції СС (II/SS-Gal.Frw.Rgt 4.), що складався з українців, та повстанська сотня «Сіроманці» під командуванням Д.Карпенка, яка нібито підтримала цей полк (див.: с.383-384 вказаної книги). На жаль, польські історики, мемуаристи-комбатанти завжди неохоче згадують терористичні дії окремих загонів Армії Крайової і Війська Польського проти населення українських сіл Надсяння.

Село Гута Пеняцька було опорною базою польського підпілля, на яке спиралося й радянське підпілля. А останнє провело декілька операцій, після яких загинули німці. Це стало приводом для проведення у відповідь німецької акції, в результаті якої було знищено практично всіх мешканців цього села. Натомість радянський партизанський загін, який здійснював свою операцію, по суті, після цього залишив Гуту Пеняцьку на поталу наступаючим німецьким частинам. З іншого боку, в ході проведення німецької операції німці використовували українців, які служили в лавах поліцейських частин німецького полку. Тобто, Гута Пеняцька - це показовий приклад того, як німецькі та радянські сили стравлювали українців і поляків для протистояння одне одному. Зрештою, як українці, так і поляки вийшли серйозно ослабленими з цього протистояння, що дозволило утвердитися радянській тоталітарній системі в Польщі та Україні.

У 2001 році проводилося спеціальне слідство Інститутом національної пам’яті Польщі, яке мало встановити причетних до виконання страт мирних мешканців цього села. Слідство опитало багато свідків, зібрало немало інформації, але встановити остаточно винуватців і назвати їхні імена поки що немає можливості. Для цього треба додатково вивчати архіви, документи, в першу чергу німецькі, тому що саме їхні частини проводили акцію зі знищення польських мешканців Гути Пеняцької.

На превеликий жаль, у сьогоднішній демократичній Польщі є сили, що постійно реанімують ідею «східних кресів», фальсифікують історію, особливо цей її розділ, що стосується України. Використовують спірні моменти польсько - українських стосунків, однобоко та упереджено висвітлюючи окремі спірні питання українсько-польської історії.

Нагадаймо читачам, як довго радянська і польська преса та історіографія стверджували, що українські вояки з куреня «Нахтігаль» брали участь у розстрілі польських інтелектуалів у м.Львові на Вулецьких горах на початку липня 1941 року, написано стоси книг і статей про участь Дивізії СС «Галичина» в придушенні Варшавського повстання у серпні 1944 року, скільки видумок і нісенітниць приписано УПА та інше. Сьогодні, як польські так і українські вчені спростували ці не наукові твердження через вивчення багатьох архівів.