Трагедія села Павлокома.

13 октября 2020, 09:47
Владелец страницы
політолог, експерт, блогер
0
37
Трагедія села Павлокома.

2-3 березня 1945 року відділ польської Армії Крайової під керівництвом поручника Юзефа Бісса (псевдо - «Вацлав») разом з групами навколишніх польських сіл напали на с.Павлокома.

Українське село Павлокома розташоване у долині річки Сяну за 40 кілометрів на захід від м. Перемишль (нині це Динівський повіт Підкарпатського воєводства Республіки Польща). Напередодні Другої світової війни с. Павлокома налічувала 1370 мешканців, у тому числі 1190 українців, 170 поляків (із них 100 колоністів) і десятьох євреїв. 2-3 березня 1945 року відділ польської Армії Крайової під керівництвом поручника Юзефа Бісса (псевдо - «Вацлав») разом з групами навколишніх польських сіл напали на с.Павлокома. Підрозділи польської Армії Крайової розстріляли 366 українців. Не вбивали хлопчиків до 5 років і дівчат до 7 років. Врятувались лише 36 українців. Людей зганяли до місцевої церкви (від неї тепер залишилася лише дзвіниця), яка послужила збірним пунктом призначених на знищення. Із церкви чоловіків, жінок і дітей виводили до трьох викопаних ям і там розстрілювали. Три великі ями, наповнені тілами вбитих, стали їхніми спільними могилами. За злочин у с. Павлокома польського поручника Юзефа Бісса, якого вважають одним з організаторів нападу, комуністична польська влада засудила до 3 років ув’язнення. Злочин проти мирних мешканців с. Павлокома окремі польські дослідники трактували як відплатну акцію Армії Крайової, але українська сторона доводила, що це була етнічна чистка території. Адже 9 вересня 1944 року була підписана угода між Польщею й УРСР про виселення українців із Польщі. Україні довший час Польща не дозволяла впорядкувати місце вбивства українців. Починаючи з 1995 року, щорічно у травні на цвинтарі с. Павлокома відбуваються релігійні панахиди і громадянські віча за участю українців: делегацій товариства «Надсяння» зі Львова, колишніх мешканців с. Павлокома, їхніх дітей та онуків. Проблема щодо спорудження пам'ятника на місці поховання 366 українців, трагічно загиблих 3 березня 1945 року в с. Павлокома чекала свого вирішення досить довгий час. Польська сторона, в особі Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва Республіка Польща та місцевої влади Підкарпатського воєводства всіляко затягувала вирішення даного питання. Однак, 13 травня 2006 року у присутності президентів України Віктора Ющенка і Польщі Леха Качинського відбулося урочисте відкриття на греко-католицькому цвинтарі с. Павлокома меморіалу 366 українцям, колишнім мешканцям цього українського села. Дана подія, як і низка інших трагічних конфліктів між українцями і поляками в часи Другої світової війни, вимагають ретельних історичних досліджень. Ці дослідження мають здійснюватися спільно істориками і науковцями, спільно українськими і польськими, базуватися на щирому прагненні встановлення справжньої історичної правди про причини, перебіг та наслідки конфлікту, якою б гіркою не була би правда для кожної із сторін – але чесний діалог гоїть рани. Звичайно серед польського суспільства є надзвичайно багато чесних і справедливих людей, високо культурних, які об’єктовно і справедливо розцінюють повсталі непорозуміння і конфлікти між українцями і поляками. Та на жаль серед сучасних польських політиків та громадських діячів є такі, які поводяться зухвало, зарозуміло, тендеційно та хворобливою якоюсь зверхністю по відношенню до українців. Вибілюючи свої національні злочини і провини скоєні поляками та перекладаючи, що це вчинили, або спровокували інші, на які поляки діяли у відплатних акціях. Неодноразово на заходах у с. Павлокомі звучали слова папи Римського Івана Павла ІІ, який свого часу у м. Львові закликав українців і поляків: «Настав час звільнитися від болісного минулого! Нехай завдяки очищенню історичної пам’яті усі будуть готові поставити вище те, що об’єднує, а не те, що розділяє, щоб разом будувати майбутнє, засноване на взаємній повазі, на братерській співпраці та істинній солідарності». Однак ці слова понтифіка донині не почуті. Не вдаючись до подробиць Україна і Польща, як члени європейської спільноти, мають розробити спільну програму нормалізації наших партнерських відносин, дотримуючись давнього принципу: «За вашу і нашу свободу». Наше сусідство оперте на оголошених програмах Інституту національній пам’яті провадить в безвихідний тупик. Нашим завданням є провадити працю на засадах братського взаємнозрозуміння і щирій допомозі вивести Україну в коло європейських лідерів, з яким рахуватимуться і якого поважатимуть. Потрібно працювати на розбудову нової України і нової Польщі, змінюючи ментальність наших народів, але робімо це чесно і взаємно. Не зробимо ми цього – зробить за нас Росія.
Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости мира
ТЕГИ: Украина,Польща,історія
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.