Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

В квітні 1947 року була проведена операція «Вісла», результатом якого стала депортація польською владою понад 140 тисяч українців з рідних земель …

Масові депортації тривали з квітня по липень 1947 року.  Так, 28 квітня 1947 року о четвертій годині ранку шість польських дивізій і відділи Корпусу громадської безпеки оточили території, на яких компактно проживало українське населення. У цей же час підрозділи НКВД та чехословацької армії заблокували східні й південні кордони Польщі від Бреста до Нового Санча.

Цей день став фактичним початком примусового переселення українців, яке увійшло в історію під назвою операція «Вісла», і старт якій наприкінці березня того ж року дала постанова Політбюро ЦК Польської робітничої пратії (ПРП).

Як і Волинська трагедія, акція «Вісла» – це одна із найчутливіших сторінок в історії України та Польщі, яка досі потребує належної оцінки обома країнами. Сьогодні про акцію «Вісла» немає однозначної думки в середовищі істориків обох країн. Якщо в Україні «Віслу» називають етноцидом або навіть геноцидом проти українців, то у Польщі навпаки з'явились політики, які намагаються випрвадати примусову депортацію українців.

Починаючи з вересня 1945 р. це було примусове виселення, бо його проводили три дивізії польського війська. Під час цієї акції на територію УРСР було депортовано майже 500 тис. українців (за офіційними даними – 482 880 осіб). Цей процес завершився влітку 1946 року. Але не всіх українців вдалось тоді виселити – на території Польщі залишилось ще майже 150 тис. осіб.

Пояснення про те, що акція «Вісла» була вимушеною операцією проти українського підпілля – це прикриття її справжньої політичної цілі.

Так тлумачити цю акцію можуть лише люди, які вперто не хочуть визнавати фактів. На початку 1947 року на території Закерзоння за оцінками штабу Оперативної групи «Вісла» діяло десь близько 1700 упівців. А за даними командування УПА на Закерзонні там було максимально 1390 повстанців. Така незначна кількість упівців, розсіяних на величезній території, не могла бути реальною загрозою для тоталітарного режиму Польщі.

За своєю суттю акція «Вісла» була військово-політичною акцією. Це була злочинна акція, тому що вона базувалась на характерній для тоталітарних режимів засаді колективної відповідальності, щоб ліквідувати українське збройне підпілля, та тотально депортували весь етнос.

Більшість українських та польських істориків вважають, що акція «Вісла» або мала ознаки етноциду, або була етноцидом.

Цікаво, що в документах про підготовку акції «Вісла», зазначається що її метою є - «остаточне вирішення українського питання». Це дещо нагадує нацистське «остаточне вирішення єврейського питання». Місцем депортації українців визначено так звані «повернені землі», які Польща отримала після завершення Другої світової війни. При чому передбачалось не просто компактне переселення українців, а їх розсіювання, щоб вони перестали творити компактну етнічну меншину.

 «Акція «Вісла» у якій брали участь 17 350 солдат і офіцерів польського війська, серед яких було чимало недавніх воїнів Червоної армії, мала на меті денаціоналізувати українські етнічні терени. Списки депортованих складали швидко, не перевіряли і передавали командирам груп для реалізації операції. 442 ешелони із депортованими українцями 5-7 днів у супроводі військового конвою їхали на нові місця поселення. В умовах холоду і антисанітарії не доїхали сотні лемків, надсянців, холмщаків.

Для нелояльних українців був створений концтабір у місті Явожно Сілезького воєводства.

«Концтабір в Явожно діяв до початку березня 1949 року. З українцями там «працювали» слідчі групи, які вибивали потрібні покази. Через концтабір в Явожно пройшло 3936 українців, з них внаслідок тортур, хвороб загинули 162 людини».

За його словами, спеціально створений Військовий суд оперативної групи «Вісла» протягом декількох місяців його функціонування розглянув 285 справ проти українців.

Безсумнівно, наведені аргументи дають підстави вважати, що здійснена комуністичною владою Польщі депортаційна акція «Вісла» польських громадян української національності, була етнічною чисткою з ознаками геноциду.

Історики визнають - документів, які б підтверджували, що вказівки про проведення «Вісли» надходили з Москви, нема. Хоча додають, що є непрямі докази того, що польська операція з депортації 150 тис. своїх громадян так чи інакше, але курувалась з Москви. Зрештою, комуністичні режими Польщі і СРСР контактували з приводу закриття кордонів аби українці не могли утекти і уникнути переселення.

 Безпосередньо акцію «Вісла» проводила польська комуністична держава, депортуючи в межах Польщі своїх громадян за національною ознакою, то відповідальність за неї вона й несе.

 Ця операція є злочином польського комуністичного режиму. Але у польському суспільстві наростає бажання бачити себе в минулому виключно жертвами. І цей образ поляків як жертви хитається час від часу під тиском історичних фактів, які відкриваються – про участь поляків в убивствах євреїв у Єдвабному або Кельцях, вигнанні німецького населення після війни. Інформаційна кампанія, яка розгорнулась минулого року навколо Волинської трагедії знову привабливо повертає полякам образ виключно жертв. Катами у цьому протистоянні є українці, які є представниками слабшої держави і яким, очевидно, легше нав’язати цей імідж. Моментом, який заважає полякам нав’язати українцям цей образ, є операція «Вісла» - злочин, який був вчинений проти українців. Через це намагання виправдати операцію «Вісла» абсолютно вписується у цю тенденцію. І ми бачимо велику затребуваність на такого роду політику у польському суспільстві. Політики виходять на політичний ринок у Польщі з такими ідеями саме тому, що є такий попит. І ці тези об’єднують здавалось би одвічних антагоністів – польських націоналістів і комуністів.