Турецький цемент на українському ринку: що вибере Україна?

Український ринок цементу знову переходить у режим перевірки на міцність.

Навесні 2020 року замість очікуваного росту цементна галузь, як і вся промисловість, знову опиняється у ситуації впливу кризових явищ в економіці, цього разу спричинених пандемією СОVID-19 і пов’язаним з нею спадом споживання.

Ріст внутрішнього споживання — один з головних факторів прискорення економіки. Він створює попит на робочу силу, живить активність бізнесу, а відтак стимулює більші надходження податків та відрахувань до державного бюджету країни, пенсійного та інших фондів соціального забезпечення. Нова криза споживання матиме різко негативний вплив на українську цементну галузь, обмежуючи внутрішнє виробництво більш, як на 30%, що особливо небезпечно в умовах росту імпорту з ринків, які в умовах спаду внутрішнього попиту намагатимуться все більше експортувати.

Цементна промисловість України — стратегічна галузь виробництва базового матеріалу для будівництва об’єктів промислової і транспортної інфраструктури країни, а також комерційного та житлового будівництва. Наразі виробнича інфраструктура не лише повністю забезпечує внутрішні потреби ринку будівництва, але й має близько 20% резерву незалучених виробничих потужностей. 

У 2019 році ринок цементу в Україні зріс на 2,3% у порівнянні з попереднім роком — до 9,4 млн тонн. Навколо таких величин він коливається протягом останніх трьох років, не показуючи значного росту чи спаду, тоді як імпортні потоки суттєво зростають. У 2019 році у зв’язку зі слабким ростом ринку, кризою залізничних перевезень та різко негативним експортно-імпортним балансом (-30%) виробництво цементних підприємств України зменшилось з 9,11 млн тонн до 9,09 млн тонн (-0,3%).

Попри запроваджені антидемпінгові мита на продукцію з Росії, Білорусі та Молдови, зовнішньоторговельна динаміка за підсумками 2019 року склалася не на користь вітчизняних виробників. Експорт цементу у 2019 році зріс на 16%, а  імпорт — на 57,1%. Зокрема імпорт турецького цементу в Україну збільшився у 9,3 раза.

Туреччина, яка за даними The Global Cement Report є четвертою у світі країною за обсягами виробництва (80 млн тонн у 2017 році), та другою за обсягами експорту (13 млн тонн у 2017 році), знаходячись у ситуації значного спаду споживання на внутрішньому ринку (з 75 млн тонн у 2017 до 47 млн тонн у 2019 році) та маючи морське сусідство з Україною у 2019, розпочала активний  експорт портландцементу на український ринок.

Ситуацію прокоментував виконавчий директор Асоціації виробників цементу України «Укрцемент» Роман Скільський:

«За даними Держстату,  лише за другу половину 2019 року до України завезено близько 200 тис. тонн турецького цементу,  а тенденція початку 2020 року вказує на те, що імпорт з Туреччини буде в  рази більшим. Виходить, що очікуючи кредитів МВФ, Україна платить десятки мільйонів доларів за імпорт продукції, допускаючи простій власних підприємств з випуску абсолютно такої ж продукції. Це реальні гроші, що могли б залишитися в Україні, забезпечивши підтримку виробництва цементу, завантаження потужностей, створення робочих місць та внесок в розвиток економіки, що вкрай необхідні Україні. Таким чином, з одного боку ми маємо очевидну необхідність подолання спаду промислового виробництва України, а з іншого — стрімкий ріст імпорту продукції, яка може в достатній кількості вироблятися всередині країни на восьми заводах чотирма великими міжнародними та українськими компаніями».

Виробники цементу в Україні  належать до чотирьох промислових груп: міжнародних ПрАТ «Дікергофф Цемент Україна» та CRH Україна (ПрАТ «Подільській цемент», ПрАТ «Миколаївцемент», ТОВ «Цемент»), і українських — ПрАТ «Івано-Франківськцемент» та ПрАТ «Кривий Ріг Цемент».

Вони випускають продукцію згідно з чинними в Україні вимогами нормативних документів, повністю дотримуючись українського законодавства на всіх етапах виробництва. З першого дня коронакризи ці компанії забезпечують безперервне виробництво цементу та безпечне робоче середовище працівникам на своїх підприємствах, а також активно допомагають лікарям та громадам.

Інший аспект проблеми — маркування продукції. Як відомо, обов‘язкова сертифікація та реєстр УкрСЕПРО вже не існують, і протягом останніх двох років цемент, від якості якого залежить довговічність та безпечність будівель і споруд, підлягає виключно добровільній сертифікації. У наших реаліях на фоні розмірів тіньової економіки це практично тотожно безконтрольному введенню в обіг продукції з невідомими якісними характеристиками.

Саме маркування дає споживачу можливість отримати інформацію про те, що він збирається придбати. За результатами останнього дослідження якості цементу, проведеного ГО «Союз споживачів України» у 2016-17 роках, 82% тарованої продукції у мішках з порушеннями маркування виявилося фальсифікатом.

Аналіз маркування зразків продукції з Турецької республіки показує, що значна кількість її не відповідає вимогам чинних в Україні нормативних документів. Менеджер з маркетингу Асоціації «Укрцемент» Олена Герасимова докладніше розповідає, чому це насправді є проблемою:

«По-перше, на мішки цементу турецького (імпортного) виробництва нанесено тільки СЕ-маркування, яке, до речі, має наявні порушення.  Але наразі, до укладання Угоди про оцінку відповідності та прийняття промислової продукції (ACAA), в Україні немає впроваджених процедур та вимог щодо цього, тому сьогодні на українському ринку маркування імпортного цементу нічим не регламентовано. Маркування за вимогами нормативних документів України на турецьких мішках цементу взагалі немає. По-друге, на мішку не вказано в достатньому обсязі (або взагалі не вказано) інформацію про товар державною мовою, а це порушує право споживача на необхідну, доступну, правдиву та своєчасну інформацію про продукцію (Закон України «Про захист прав споживачів» ст.15. Право споживача на інформацію про продукцію, та ст. 30. Державна мова у сфері обслуговування споживачів Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» — прим. ред)».

Споживач здебільшого не може та й не зобов‘язаний за зовнішніми ознаками визначати якість товару та його безпечність, а от держава мала б забезпечити дотримання представниками бізнесу процедур доступу товару до ринку.

Запровадження з боку держави заходів щодо обмеження завезення та реалізації в Україні цементів без дотримання чинних вимог з маркування продукції, принаймні до моменту прийняття Регламенту (ЄС) N 305/2011 та підписання Україною угоди АСАА, могло би стати вирішальним фактором у забезпеченні захисту права українського споживача на достатню інформацію про продукцію, а також підтримати українського виробника цементу та економіку країни на тлі ризиків, пов'язаних з карантином та уповільненням бізнес-активності.

То що вибере Україна: підтримку українського чи турецького виробника цементу? Продовжить експортувати робочу силу та ресурси, а імпортувати готовий продукт? Відповіді на обидва питання наразі стратегічно важливі для розвитку української економіки. Особливо зараз, коли країні вкрай необхідно створювати умови для зменшення негативних наслідків неминучої кризи.