Зрадники були завжди… Хто допомагає Росії розсварити українців та поляків?

Не той патріот своєї держави, хто у ній народився, а той хто гордиться своїм походженням і не дискредитує свою Батьківщину!

Практично завжди, коли чуємо, що хтось поїхав до Польщі за продуктами харчування, одягом чи на заробітки, одразу кажемо : «Правильно, бо там якість інша, ціни адекватні, а заробітна плата в рази вища». Проте, так було не завжди. Пригадаймо 80-90 ті рр., коли поляки нічим не відрізнялись від наших заробітчан чи підприємців – їздили в Україну практично за всіма видами продуктів харчування та побутової хімії, а рівень безробіття там був просто колосальним. Щоб вийти із депресивного стану економіки полякам знадобився не один рік. Не зважаючи на те, що поляки чітко обрали євроінтеграційний курс, залишились люди, які так і не збагнули, що з корупцією потрібно боротись, а не бути на верхівці у корупційних схемах.

Не зважаючи на всі намагання української та польської сторони забути чорні сторінки спільної історії та, з метою згладжування кутів, досягнення домовленостей щодо подальшого двохстороннього співробітництва, постійно знаходяться люди, яким не цікаво жити у мирі та злагоді, бо не вміють заробляти гроші чесною працею. І що вражає найбільше, ці люди не з числа українських націоналістів чи польських радикалів, а, на перший погляд, пересічні мешканці м. Львова, які мають польське коріння.

Так, справжніми псевдопатріотами та зрадниками виявились Світлана Саган та її син Сергій Копитко, які не лише оформляли замовникам «Карту поляка» на підставі фальшивих довідок про участь громадян України у діяльності польської національної меншини, але й вдались до погроз вбивством працівникам Генконсульства Республіки Польща у м. Львові від імені журналіста, який проводив розслідування щодо їхньої незаконної діяльності. Таким чином, зазначені злочинці довели, що вислів: «Свій на свого не здійме руку!» їх не стосується.

Постає запитання, а чи діяли ці особи самостійно? Чи ласі до «легких» грошей особи, допомагали їм у цьому? Відповідь отримаємо незабаром, як тільки стануть відомі результати слідства.

У Львові активною діяльністю займається ще одна етнічна полячка, яка, будучи обізнаною у багатьох проектах польської сторони, могла без будь-яких коливань та, звичайно, не за «дякую» допомагати вищевказаним «горе-бізнесманам». Мова йде про керівника Всеукраїнської спілки громадських організацій «Федерація  польських організацій на Україні» Емілію Хмельову, яка ще й координує будівництво «Польського дому». Мабуть, ні представники Товариства «Вспульнота Польська», ні Сенату РП не раді, що зв’язались із цим «успішним» лідером польської громади – «Польський дім» не можуть добудувати т здати вже третій рік, а кошторис будівництва росте, як гриби після дощу.

Хоча, не виключено, що Саган та Копитко звернулись і до іншої місцевої мешканки, справжнього «сірого кардинала» у спідниці - Пиж Марії. Щоб довго не розповідати, що «доброго» вона зробила для врегулювання українсько-польських відносн, достатньо лише згадати про інтерв’ю Марії із польським політиком Матеушем Піскорським – лідером проросійської польської партії «Zmiana», якого заарештували за підозрою у шпигунстві на користь Росії. Чи інтерв’ю Марії із персоною нон грата в Україні Давідом Гудзєцом (веде польсько мовну версію «NovorossiaToday в тимчасово окупованому Донецьку), яке було, з незрозумілих причин видалене із першоджерела. Хоча не виникає сумнівів, що Марія жалілась про нелегку долю поляків, які проживають в Україні, але й, не повертаються чомусь до Польщі. Пояснення одне – Марія Пиж та її чоловік – Костянтин, який повністю і у всьому, звичайно, її підтримує, просто заплутались, на кого працюють – то сповідують пропольську ідеологію у період державних свят та пам’ятних дат, то проросійську – коли питання стосуються спірних моментів українсько-польських відносин, то є щирими українцями, коли бачать, що громадськість засуджує їхню діяльність.

Резюмуючи викладене, констатуємо: «Не той патріот своєї держави, хто у ній народився, а той хто гордиться своїм походженням і не дискредитує свою Батьківщину!».