Не кричіть про антисемітизм на кожному кроці,а займіться відновленням об’єктів!

Не словом, а ділом!

Кожного року декілька десятків міжнародних організації займаються тим, що проводять дослідження різної тематики – рівень демократії у тій чи іншій країні, рівень життя, довіри громадян до представників влади своєї країни. Та існує одна тематика досліджень, яка, наче мед притягує любителів використовувати грантові кошти на статистику та на збір інформації, що є не завжди об’єктивною, а саме - рівень антисемітизму у світі та, зокрема, в Україні.

Так, за результатами дослідження ADL Global 100 Index для Антидифамаційної ліги із Нью-Йорка, в Україні за останні чотири роки значно зріс рівень антисемітизму. Проте наша держава посіла лише друге місце у Європі, «поступившись» Польщі. Не будемо коментувати результатів цього дослідження, а лише задамо собі запитання, чому у публікаціях, де міститься інформація про нього взагалі не згадується така «демократична» держава як Росія, де за плакат можуть побити та кинути до буцегарні.

Та хіба є чому дивуватись, коли не рідко самі громадяни України присвячують своє життя для діяльності, спрямованої на висвітлення нашої держави як розплідника носіїв антисемітських поглядів, щоб весь світ засуджував нас за це, а міжнародні фонди виділяли кошти на боротьбу із примарними ворогами. Мова йде і про директора Українського єврейського комітету Е. Долінського. Чого вартує тільки негативна реакція остатнього, у т.ч. на власній сторінці у соціальній мережі «Фейсбук», на об’єктивні виступи окремих лідерів єврейської громади про відсутність протягом останнього часу фактів протиправної діяльності, що носить антисемітський характер та готовність провести свої дослідження, не враховуючи будь-які побутові конфлікти чи помальовані стіни, а лише вандалізм щодо місць поховань та фізичне насильство по відношенню до представників національних меншин. Мабуть, відсутність проблем у державі відбирає «хліб із маслом» у тих, хто зацікавлений у дестабілізації суспільно-політичної обстановки, нагнітанні ситуації у не простий для нашої держави час.

Але найбільше обурення викликає бездіяльність таких крикунів у питаннях збереження культурної спадщини, адже все на що вони здатні, так це констатувати факт, що той чи інший об’єкт потребує реставрації чи відновлення.

Проте, на противагу вказаним особам, задаємося ще одним запитанням -   чому одні представники єврейської громади можуть організувати семінар про позитивні аспекти українсько-ізраїльської співпраці, на прикладі круглого столу, що нещодавно відбувся у м. Жовкві Львівської області, де ніхто не засуджував один одного, а навпаки ділились позитивним досвідом та говорили про подальшу співпрацю. Чи якими мотивами керувався місцевий мешканець м. Броди Львівської області, реставратор В. Ковальчук, який своїми силами, не очікуючи ні грантів, ні допомоги, взявся за реставрацію синагоги та розчищення території, де вона стоїть, від сміття.

Висновок напрошується один – зробити щось у питаннях збереження культурної спадщини, зменшення кількості проявів антисемітизму вдається тим, хто керується принципом: «Не словом, а ділом!».