Як і очікувалося, найбільш гостра дискусія розгорнулася з «українського питання». Представник проросійської партії «Союз лівих сил» (Сергій Маркін), проживаючи за межами України і заявляючи, що в Україні вже встановлено фашистський режим, а їх партія переслідується і знаходиться в підпіллі, намагався протягнути в текст остаточної резолюції пункти, які б змістили акценти резолюції з соціально-класових пріоритетів на цивілізаційні.
На відміну від нього, представник Всеукраїнської незалежної профспілки «Захист праці» (Андрій Іщенко), приїхавши в Будапешт з України, акцентував увагу на тому, що правий режим в Україні, хоча і чим далі відкочується в авторитаризм і проводить ультракапіталістичні деформи, але намагається зберегти демократичні декорації і нічим в даний момент часу не відрізняється за своїм характером від правих авторитарних режимів в оточуючих Україну Росії, Білорусі, Казахстані і немає достатніх підстав вважати, що режим в Україні вже перетворився в режим відкритої терористичної диктатури, оскільки ліві та профспілкові активісти діють в Україні за допомогою легальних методів роботи, заганяти самі себе в підпілля вважають самогубством і будуть максимально використовувати всі можливості для легальної законної боротьби за права українських трудящих, незважаючи на зростаючий тиск авторитарного антидемократичного режиму та переслідування профспілкових активістів у різних частинах України.
В результаті гострої відкритої полеміки та тривалої дискусії практично всіх учасників європейської наради, остаточний текст загальної резолюції Асамблеї Спротиву зберіг свої класово-соціальні орієнтири та акценти справжнього пролетарського інтернаціоналізму і її зміст не було деформовано на рейках пошуків «прогресивного» імперіалізму і боротьби цивілізацій.
За підсумками триденної роботи було прийнято текст Заключної декларації Загальних зборів Асамблеї Спротиву, в яких учасники констатували кризу політичного та парламентського лівого крила практично в усіх країнах світу, повсюдне скорочення соціального держави (навіть у Швеції) та необхідність спільних міжнародних дій, в яких «скасування» авторитарних систем соціально може розпочатися лише за допомогою широкого масового руху громадської самооборони.
Учасники репрезентативного регіональної міжнародної наради в Будапешті прийняли 4 основних напрями спільних дій:
1) В економічній площині – боротьба проти олігархічної економіки та заміна її багатосекторною змішаною економікою, створення плюралістичної структури власників для більш широких груп суспільства, іншими словами необхідність створення свободи організації кооперативів у всіх сферах економіки;
2) В соціальній площині – боротьба за поліпшення умов життя суспільних груп, що знаходяться внизу. Замість різних форм буржуазного націоналізму, расизму, етнічного божевілля, переслідування ромів та мігрантів, найважливішим суспільним завданням лівого крила – незалежно від політики – є забезпечення культурного піднесення населення, укорінення громадянських народних структур просвіти та гуртків самоосвіти;
3) В політичній площині – поняття політичної демократії необхідно доповнити поняттями економічної та культурної демократії, щоб кожна людина могла бути причетною до «демократії», а не тільки «обрані». Авторитарні режими та їх конституції, що виключають, повинні бути відхилені. Соціальні права повинні бути зафіксовані в конституціях і їх необхідно втілювати в життя;
4) В площині соціальної бази – основною опорою антикапіталістичного лівого крила є профспілки та громадські організації. Якщо ліві сили не виступають в якості виразника інтересів людей, що живуть на заробітну плату або трудові доходи, трударів та безробітних, тим самим вони самі себе знищують.