Росія використовує терористичну загрозу в світі у своїх інтересах

Останнім часом по світу прокотилася хвиля зухвалих та кривавих терактів – від Орландо (штат Флорида, США) до Мюнхену (Баварія, Німеччина).

 Люди всього світу зосереджено слідкували за вчорашніми подіями в Берліні (стрілянина в університетській лікарні) та Сент-Етьен-дю-Рувре (захоплення мусульманами церкви та вбивство ними священика). Зрозуміло, що не всі теракти, які відбулися протягом цього місяця, можна віднести до системи чітко визначених та спланованих подій. Але один факт є достеменно відомим – за багатьма з них стоїть так звана Ісламська держава Іраку та Леванту (ІДІЛ).

Цивілізований світ поступово об’єднується проти терористичної загрози задля забезпечення подальшого прогресу та процвітання. Але існують держави, які прагнуть отримати максимальний визиск з даних подій. До таких варто віднести Російську Федерацію. Уряд цієї країни після кожного теракту в Європі чи США наполегливо домагається налагодити «співпрацю», але останні не дуже поспішають завести собі такого «партнера». Особливо цинічними ці заяви є на фоні російської агресії на сході України, яка фактично проводиться терористичними методами та засобами.

Загалом, як засвідчує історична практика, для нашого сусіда така політика є звичним явищем. Варто згадати Вірменію, яка внаслідок Карабахського конфлікту стала клієнтом Росії – військові бази, численні кредити та інвестиції й відома Україні «газова голка». Навіть зараз, коли в Єревані відбулося захоплення поліцейського відділку радикальними опозиціонерами, російська дипломатія намагається всілякими засобами посилити залежність Вірменії й не допустити в ній подій аналогічних українській Революції Гідності.

Звісно ж, Росію не можна називати терористичною державою, оскільки доказів її безпосередньої чи другорядної участі в плануванні та організації різного роду екстремістських подій на території Європи, США ми не маємо. Але країна, яка намагається за рахунок, так би мовити, горя інших наростити власний політичний капітал, демонструє не свою могутність, а слабкість та нецивілізованість. Проте, на превеликий жаль, такий грубий розрахунок дає свої результати – Україна є заручником Росії, яка чинить тиск на нас і намагається за будь-що підірвати існуючу суспільну єдність.

Тому особисто для мене виникає питання щодо того чи можна вважати братнім той народ, який не лише зайшов без дозволу в чужий дім, а й всіляко цим хизується та насміхається.