Російський успіх у Сирії

Вітчизняний інформаційний простір часто видає бажане за дійсне, що заважає аналізувати процеси і явища в їх об’єктивному прояві, а не в якості тиражованих інфоприводів.

З початку військово-повітряної кампанії Росії в Сирії ми пророкували Москві однозначний провал на близькосхідному плацдармі, а режиму Путіна – швидкий кінець від потрапляння в «сирійський капкан».

Однак минуло кілька місяців з початку російських бомбардувань, а ситуація виглядає протилежно.

Перш за все, головна ціль Кремля – збереження режиму Асада – виконана, оскільки становище сирійського диктатора сьогодні явно більш стійке і впевнене, ніж до втручання Москви в конфлікт. У свою чергу, це означає, що Росія зберегла вплив на Близькому Сході, захистивши свою військово-морську базу в Тартусі. Більше того, Путін фактично зумів переламати тенденцію в ході політичного врегулювання конфлікту в Сирії, і тепер сторони переговорів змінили категоричний тон в питанні усунення Асада від влади. До того ж росіянам вдалося знайти ключ навіть до сирійської опозиції, в боротьбі проти якої Захід звинувачував РФ на початку військової операції. Тепер вороги Асада наступають на ІДІЛ в супроводі російської авіації. Взаємодіючи з прихильниками і противниками правлячого сирійського режиму, Кремль, таким чином, відбирає хліб у міжнародної коаліції на чолі зі США, претендуючи на роль головного арбітра у припиненні громадянської війни в країні.

Показово, що засудження російського втручання в регіональну війну з боку Сполучених Штатів і більшості європейських країн не супроводжувалося жодними санкціями чи іншими формами тиску, крім словесних заяв. В результаті, Путін не просто не опинився в ізоляції, навпаки, сьогодні відбувається повноправний партнерський діалог Заходу і Росії з даного приводу. Доказами цього є віденські переговори, координація військових дій США та РФ в Сирії, заяви про підтримку дій Москви від Франції та навіть Великобританії.

З точки зору військових та економічних затрат на кампанію, Москва також не виглядає пригніченою, і для цього є свої підстави. З одного боку, витрати на війну в Сирії, за підрахунками експертів, за рік складатимуть 1-2 млрд. доларів, що становить до 3% російського воєнного бюджету. З іншої сторони, Росія має купу старих радянських боєприпасів, які утилізує в ході бомбардувань на Близькому Сході. Світове падіння цін на нафту, яке загалом негативно позначається на російській економіці, має й позитивну сторону, оскільки дозволяє дешево заправляти військову техніку. Крім того, Сирія є гарним плацдармом для випробовування нової російської зброї, за рахунок чого Москва демонструє світові військову могутність і спонукає до діалогу на рівних. Також не слід забувати, що розміщення в Сирії російських ЗРК С-400 накриває ковпаком кремлівського впливу цілий регіон, адже ці ракети здатні вражати цілі на території Туреччини, Лівану, Ізраїлю та самої Сирії.

Нарешті, як би у Вашингтоні і Брюсселі не переконували, що Захід не проміняє Україну на Сирію, в інформаційному полі європейських країн і США сирійська тематика вже давно витіснила українську проблему на задній план.