Країна дракона: політична і правова система Королівства Бутан

      Бутан — одна з найбільш закритих країн світу. Закритий він як для зовнішніх політико-економічних впливів, так і для туристів. Географічне розташування Бутану сприяє для такої самоізоляції. Розташоване королівство у Гімалаях, між Індією і Тибетським автономним районом Китайської Народної Республіки. Також невеликий індійський територіальний масив відділяє Бутан від Непалу і Бангладешу.
      Перечитуючи книжку “Бутан” М. М. Кольцова з серії товариства “Знання” можна виокремити два найголовніших маркери бутанської дійсності: “жорстка самоізоляція” і “давні традиції” [1, c. 3]. Бутан є яскравим прикладом азіатського політичного, економічного, правового традиціоналізму. Вся система державного управління Бутану побудована на історичних традиціях і буддистській релігійності.
      Згідно з переписом 2005 року населення Королівства складає 696 183 особи, тоді як за оцінками 2013 року — це 758 667 чоловік. Для порівняння зазначимо, що в 1987 році кількість бутанського населення оцінювалась в 1,5 млн. Бутанці — це антропоетнічний когломерат гімалайських народностей. Дві третини населення складає монголоїдний етнос “бхотіїв”. Ще чверть населення — вихідці з Непалу, інші — етнічні групи індусів. Етнічна історія Бутану демонструє нам цікавий симбіоз тибетців та індусів, що згуртувалися навколо радикального ламаїстського будизму. Дослідник-міжнародник М. М. Кольцов відносить появу будизму на території сучасного Бутану до XVI століття. Він зазначає, що саме будизм призвів до виникнення бутанської держави під керівництвом лами Нгаванг Намг'яла, що походив з тибетського монастиря Ралунг. Саме цей лама впровадив в країні радикальний будизм із течії “Друк-па”. Саме цей напрямок і є нині державною релігією Королівства. Офіційна мова Бутану — це мова “дзонг-ке” або ж мова бхотіїв. Вона відноситься до тибетсько-бірманської групи мов [1, c. 4-6]. Державна релігія і державна мова — є головними традиціоналістичним символами Бутану, вони закріплені в конституції.
      Конституція Бутану була прийнята Національною асамблеєю 18 липня 2008 року. До 2008 року державний устрій Бутану можна було детермінувати як абсолютну монархію з ознаками конституційності. М. М. Кольцов в 1989 році так його визначав: “Бутан — обмежена монархія, в якій верховна влада належить королю” [1, c. 6]. Такий державний устрій оформився ще в 1907 році, коли Тонгси Уг'єн Вангчук здійснив державний переворот, скинув владу деб-раджі і ліквідував існуючу з XVI століття феодальну теократію. Саме з 1907 року на чолі Бутану знаходиться королівська династія Вангчук. Протягом ХХ століття їм вдалось сформувати міцну централізовану систему державної влади у тісній кооперації першопочатково з колоніальною британською Індією, а після 1947 року і з незалежною Індійською федерацією.
З 1907 року Бутан — унітарна, централізована і світська монархія. Її економічна система вдало поєднала радянський досвід індустріальних п'ятирічок, але направлена на культивацію традиційних форм народного господарства [1].
      З 1953 до 2008 року парламент Бутану був однопалатним. Називався він “Цонгду” або ж Національна асамблея. Цонгду визнавався дорадчим органом, який повністю контролювався королем. Структура Національної асамблеї: 105 членів, що обирались зборами сільських старост; 12 представників-лам від буддистського монастирського духовенства; 33 депутати, що призначались королем з числа міністрів та вищих чиновників. Парламент збирався у повному складі двічі на рік, а саме: у вересні та в квітні. Між сесіями Національної асамблеї контроль над виконанням її завдань належав Королівській консультативній раді. Його було створено в 1965 році. Королівська консультативна рада засідала щоденно за круглим столом, без жодних вихідних і відпусток. До неї король відряджав свого спеціального представнкиа в ранзі міністра, монастирі делегували двох лам, регіони надсилали п'ятьох представників. Всі члени Королівської консультативної ради мали необмежений доступ до королівської аудієнції. Вони також виконували роль вищого колективного суддівського органу в галузі адміністративної юстиції, виступаючи посередником у всіх адміністративних конфліктах між департаментами і королівськими міністерствами. В класичному українському розумінні, Королівську консультативну раду також можна класифікувати і як вищий орган прокурорського нагляду. По суті, це був аналог сучасної української Генеральної прокуратури [1, c. 6-7].
      Король до конституційної реформи 2008 очолював систему виконавчої влади Бутану. Король займав посаду прем'єр-міністра. Принцеси, члени королівської родини, очолювали міністерство фінансів та міністерство розвитку, відомство по контролю за здійсненням проектів особливої важливості [1, c. 7]. Крім цих трьох міністерств існували також міністерства торгівлі, комерції і промисловості, внутрішніх справ, закордонних справ. Депутати Національної асамблеї переобирались кожних три роки, тоді як склад уряду одноосібно призначав король. Кандидатури членів уряду, призначених королем, також мали пройти через процедуру їх затвердження парламентом. Губернаторів — дзонгцапів і голів провінційних судів — тхрімнопів також призначала Національна асамблея з подачі короля. До 2007 року в Бутані була повністю заборонена діяльність будь-яких політичних партій. Практично, це було абсолютно виправдано в умовах існування Бутану на межі перманентних прикордонних, ідеологічних та геополітичних конфліктів між Китаєм та Індією, Індією та Пакистаном, Пакистаном і Бангладешем. До 2007 року єдиною в історії партією був так званий “Бутанський національний конгрес”, створений 1953 року і тоді ж заборонений королем [1, c. 7-8].
      Так виглядав державний устрій Бутану до середини 2000-х років. 4 вересня 2001 року король Джигме Синг'є Вангчук спільно з головою Королівської консультативної ради розпочав розробку проекту конституції для Бутану, що мала враховувати необхідність демократизації системи державного управління за західним типом (очевидно, це було продиктовано індійськими політико-економічними партнерами королівства). Новий проект було ратифіковано Національною асамблеєю і підписано королем та регіональними представниками 19 липня 2008 року [2]. Церемонія підписання конституції була оформлена в релігійному дусі.
      Конституція 2008 року повністю офіційно закріплювала демократизацію абсолютної монархії. Вона складається з преамбули, 35 статей, 4 додатків і глоссарія, що є досить оригінальним для нас. Ось головні принципи нової конституції Бутану: 1) верховна влада в Бутані відтепер належить народу; 2) формою правління в державі визнається демократична конституційна монархія; 3) конституція є найвищим правом Бутану; 4) декларується розподіл влади на виконавчу, законодавчу і судову; 5) вищим органом виконавчої влади визнається Королівський уряд Бутану, що після 1999 року більше не знаходився під керівництвом короля, його очолює прем'єр-міністр; 6) Королівський уряд Бутану складається з 10 міністерств: Міністерства економіки (департаменти: енергетики, геології, промисловості, туризму, торгівлі); Міністерства фінансів (департаменти: кредитний, бюджетний, державної власності, громадських внесків, податків і митних зборів, лотерей); Міністерства охорони здоров'я (департаменти: охорони здоров'я, соціальних служб); Міністерства закордонних справ (департаменти: протоколу, двосторонніх відносин, багатосторонніх відносин); Міністерства сільського господарства (дослідницька рада і департаменти: сільського господарства, лісового господарства, тваринництва, геодезії і картографії); Міністерства освіти (департаменти: вищої освіти, шкільної освіти, по справам молоді і спорту, комісія по розвитку дзонг-ке); Міністерства внутрішніх справ і культури (бюро законності та порядку, департаменти: громадянської реєстрації і перепису населення, культури і спадщини, по справам іміграції, місцевого самоврядування); Міністерства інформації та комунікацій (департаменти: громадянської авіації Бутану, інформації і друку, інформаційних технологій, безпеки дорожнього руху і управління транспортом, Бутанська державна телекомпанія, управління радіоефіру); Міністерства праці та людських ресурсів (департаменти: по питанням зайнятості, людських ресурсів, праці, професійних стандартів); Міністерства житлово-комунального господарства (департаменти: автомобільних доріг, міського розвитку та інженерних служб, стандартизацію і контролю за якістю); 7) парламент Бутану складається з двох палат; 8) нижня палата бутанського парламенту — Національна асамблея, правонаступниця попереднього однопалатного парламенту; Національна асамблея була обрана на перших всезагальних державних виборах 24 березня 2008 року, її склад: 47 депутатів; 9) верхня палата бутанського парламенту — Національна рада, до складу якої увійшло після перших національних виборів 2007-2008 років 25 депутатів; членами Національної ради можуть бути виключно особи з вищою освітою; 10) конституція закріплювала також положення закону про організацію громадянського суспільства, прийнятого Національною асамблеєю в 2008 році, згідно з яким в Бутані вперше після 1953 року дозволяються політичні партії (монархічного спрямування) та громадські організації; сьогодні в Бутані існує дві партії — Народно-демократична партія Бутану і Партія миру та процвітання, що увійшли до складу Національної асамблеї після виборів 2008 року з результатом відповідно 67,04% і 32,96%; разом із тим в Бутані всі інші партії досі є забороненими (як наприклад, Комуністична партія Бутану з маоїстсько-ленінською ідейною платформою, Драконовий національний конгрес чи Національна партія Бутану); 11) функції конституційного суду виконує Верховний суд Бутану [2].

       Бутан — південноазіатська країна з територією в 47 тис. кв. км, що затиснута між Індією та китайським Тибетом. Його назву також перекладають як “південь Тибету” — це цілком закономірно, адже більшість населення цього королівства відноситься до тибетсько-бірманської групи “бхотіїв”. Не менше 25% населення країни є непальцями за походженням. Втім, така етнічна картина не заважає Бутану на конституційному рівні визнавати саме “бхотіїв” титульною нацією королівства [1; 3].
      Геополітичне положення Бутану визначається його географічним розташуванням. М. М. Кольцов з цього приводу писав: “неприступність Гімалаїв з півночі робила королівство більш незалежним від Китаю, а легко доступні рівнини на півдні змушували його шукати добрих відносин зі своїм індійським сусідом. Орієнтацію Бутану на Індію пояснюється також значною мірою і практикою минулого, що неодноразово було свідком навал з півночі” [1, c. 48]. Ці напади з півночі здійснювались як тибетцями, так і китайським етнічними групами.
      Бутан завжди був органічним продовженням Тибету. Залишається ним і сьогодні. По суті, після захоплення незалежного теократичного Тибету в 1950-х роках комуністичним маоїстським Китаєм і після перетворення його в Тибетський автономний район Китайської Народної Республіки, Бутан є сьогодні єдиним у світі суверенним представником прав тибетської народності.
      Конституційне право — це міжнародний символ і міжнародне правове представництво країни, тоді як міжнародно-правове положення кожної окремої країни є заручником геополітики. Етнополітично Бутан — це тибетська країна, геополітично — гімалайська монархія і найближчий північний союзник Індії. На конституційно-правовому рівні в історії Бутану є дві дати, що детермінують його модерний розвиток: 1907 рік, коли була ліквідована ламаїстська буддистська теократія і проголошена абсолютна монархія і 2008 рік, коли була прийнята конституція. Прийняття конституції 18 липня 2008 року перетворило абсолютну монархію в конституційну.
      Конституційно-правова історія Бутану тісно переплетена з його міжнародно-правовим становищем, що завжди залежало від геополітичного балансу сил в регіоні. Бутан оформився як держава в 1557 році, коли була проголошена незалежність від Тибету. В подальшому бутанці спромоглись захопити індійське князівство Сіккім і тривалий час володіли теренами сучасної північно-східної Індії (сьогодні це конгломерат федеральних територій між Непалом, Бутаном і Бангладешем). В 1826-1835 роках на Бутан звернули увагу англійські колонізатори. Протягом 1865 року у кровопролитній війні з Великобританією, Бутану вдалось відстояти свою незалежність. Ця війна призвела до підписання першого міжнародно-правового нормативного акту в історії королівства — Синчульського договору (11 листопада 1865 року). Головним положенням договору було “встановлення вічного миру і дружби між британським урядом і урядом Бутану”. Однак, англійці зуміли окупувати частину території гімалайської держави. Ця територія і досі знаходиться в складі Індії і теж носить назву Бутан. У якості компенсації британці почали виплачувати Бутану щорічну субсидію — 50 тисяч індійських рупій. Аж до 1949 року Бутан виконував геополітичну роль буферної зони між зонами британських і китайських стратегічних інтересів. Це і дозволило йому зберегти свою державність. В 1910 році, після монархічного перевороту 1907 року, був підписаний новий договір між Бутаном і Великобританією. З цього часу розмір щорічної субсидії збільшувався до 100 тисяч індійських рупій. Разом із тим, головним положенням договору стала наступна теза: “невтручання у внутрішні справи Бутану буде залежати від того, наскільки повно і серйозно бутанський уряд буде керуватися порадами англійського уряду в питаннях здійснення своєї внутрішньої політики”. В 1941 році відбулось підтвердження цього договору між Бутаном і колоніальною Індією. В 1949 році було підписано “Договір про вічну дружбу” між Бутаном та вже незалежною Індією. Бутану передавалась частина окупованих Великобританією територій в 1865 році — округ Девангірі розміром в 82 кв. км. Незалежна Індія підтвердила виплату щорічних субсидій, розмір яких було збільшено до 500 тисяч рупій.
Договір про вічну дружбу з Індією знаменував собою міжнародно-правове закріплення геополітичної гегемонії офіційного Делі в Бутані. Ця гегемонія проявлялась протягом всієї другої половини ХХ століття серйозною економічною підтримкою урядових п'ятирічних планів розвитку народного господарства Бутану. Так, в 1961-1966 роках Індія надала Бутану 175 мільйонів рупій та обширний штат своїх спеціалістів для розбудови сільського господарства. В 1966-1971 роках Індія передала Бутану 200 мільйонів рупій — 98,9% всіх бюджетних асигнувань королівства. На ці гроші було побудовано перші 112 шкіл, створено більше тисячі кілометрів перших в країні шосейних доріг, відкрито перші лікарні. В подальшому допомога тільки зростала: в 1971-1976 роках це вже 330 мільйонів рупій. Взамін за значну фінансову допомогу Бутан одразу після Індії (на дванадцятий день) визнав у 1971 році незалежність Народної Республіки Бангладеш. Індія продовжувала фінансувати також і виїзд з Бутану молоді на навчання в британських університетах. М. Кольцов писав про цей процес у 1989 році: “Так, з тисячі студентів, що виїхали на навчання в інші країни протягом останніх п'яти років, не повернулось лише троє. Кожен, хто повернувся, зобов'язаний пройти трьохтижневі курси по культурному і релігійному вихованню, а згодом направляється в один з найвіддаленіших районів країни, де повинен відпрацювати рік для того, щоб “повернутись до витоків”” [1, c. 18].
      За індійської фінансової підтримки окремим конституційним актом в кожній провінції були створені Окружні комітети розвитку та планування. Протягом 1976-1981 років вони остаточно перебрали на себе всі повноваження по керівництву регіонами Бутану. Частиною своєї влади вимушені були поступитися королівські губернатори і вищі провінційні судді. Фактично, губернатори і судді стали виконувати представницькі функції. Через Окружні комітети розвитку та планування Індія поступово перебрала контроль над фінансовим і економічним розвитком бутанських регіонів. Так, Індія стала контролювати формування місцевих планів розвитку і бюджетів, чим і досі суттєво впливає на загальнонаціональний бюджет. В 1982-1987 роках (п'ята п'ятирічка) під місцеве самоуправління, керівним органом якого залишаються Окружні комітети, окремим конституційним актом було передано медицину, освіту, водопостачання (проблема води у віддалених районах Бутану є однією з найголовніших проблем народного господарства) [1, c. 19-20].
      Отже, геополітично Бутан знаходиться під контролем Індії. Однак, індійський вплив на внутрішню політику країни не слід вважати згубним. Він повністю враховує регіональні інтереси Бутану. Так, з подачі Індії в Бутані було спеціальним королівським конституційним актом націоналізовано вирубку лісів і ухвалено закон про збереження лісових масивів Бутану [1, c. 23]. За індійський кошт в 1974 році в столиці Бутану — Тхімпху було відкрито Державний центр мистецтв і ремесел.
      Від 1950-х років і до сьогодні Індія є головним геополітичним і торгівельним партнером Бутану. До 1953 року головним партнером у зовнішній торгівлі був Тибет. У столиці Тибету — Лхасі знаходилось перше торгівельне представництво Бутану. Вже після окупації Тибету Китаєм торгівельні зв'язки були повністю обрізані і Бутану довелось тривалий час переорієнтовуватись в торгівельно-економічному плані на Індію. Разом із тим, в 1982 році Інститутом зовнішньої торгівлі Індії було проведено “дослідження експортних ресурсів” Бутану і заплановано необхідність розвитку зовнішніх економічних відносин королівства з Непалом, Пакистаном і Бангладешем [1, c. 31]. Уже в 1987 році Міністерство фінансів Бутану розпочало програму розширення експорту орієнтованого на країни Південної Азії.
      Вступ Бутану в класичну систему міжнародного права відбувся лише протягом 1970-х років і також характеризувався геополітичним лобіюванням Індії. 22 вересня 1971 року Бутан вступив в ООН, що відкрило королівству шлях для приєднання до “Плану Коломбо”, що, по суті, був продовженням колоніальної політики Великобританії. З подачі Великобританії Міністерство закордонних справ Бутану було створено лише в 1972 році. Тоді ж офіціний Тхімпху приєднався до Всесвітнього поштового союзу, Асоціації регіонального співробітництва Південної Азії, Азіатського банку розвитку, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародного валютного фонду, Віденської конвенції про дипломатичні відносини. З 1976 року, з подачі Великобританії (вона і сьогодні активно продовжує відновлювати свої геополітичні позиції в колишніх домініонах та залежних країнах), Бутан фінансує Продовольча і сільськогосподарська організація ООН [1, c. 49-50].
      Індійський вплив у Бутані гарантується і військовим договором, згідно з яким індійські війська і ПВО постійно знаходяться на території країни як “захист від китайського вторгнення”. Цей факт слугує додатковим аспектом напруги в китайсько-індійських відносинах.
      Прийнята в 2008 році Конституція внесла ряд змін в індійський вплив на території Бутану. Зокрема, влада в провінціях більше не дублюється Окружними комітетами розвитку і планування, а повністю переходить до органів місцевого самоврядування [2]. Це було підтверджено Конституційним законом “Про місцеве самоуправління” в 2009 році.
Джерела:
1. Кольцов Н. Н. Бутан. — М.: Знание, 1989. — 64 с.
2. Constitution of Bhutan. – National Coucil of Bhutan. – http://www.nationalcouncil.bt/en/content/constitution_of_bhutan
3. Whitecross Richard W. Разделение религии и закона. Всегда ли оно существует? Буддизм, секуляризм и Конституция Бутана [Электронный ресурс] / пер. Черепанов Ф. О. — М.: КСП МГИМО. — Режим доступа: http://ksp.mgimo.ru/translations/tr07.html.

      Адміністративне право Бутану є одним із найцікавіших прикладів традиціоналістичного підходу до правової системи держави. До 1998 року воно базувалось практично повністю на звичаєвому праві та на історичній традиції абсолютної монархії. В 1999 році відбулась передача королем виконавчої влади уряду країни, а в 2008 році було нарешті прийнято конституцію. Отже, реформи по демократизації однієї з найбільш закритих для іноземців країн світу відбулись досить швидко — протягом одного десятиліття (1998-2008 роки).
      Бутан є повністю незалежною від Тибету державою з 1557 року. З точки зору етнічної історії, бутанська державність — логічне політико-географічне продовження тибетської. Однак, на відміну від Тибетського автономного району Китайської Народної Республіки, Бутан сьогодні знаходиться під військово-політичною протекцією Індії і входить в коло геополітичних інтересів цього колишнього (фактично і теперішнього) британського домініону. Режим абсолютної монархії, як відомо, був встановлений у Бутані після державного перевороту 1907 року.
       Отже, історію державного управління в Бутані слід розділити на шість етапів:
      перший етап — тибетський (до 1557 року);
      другий етап — буддистська необмежена теократія феодального типу (до 1865 року);
   третій етап — ламаїстська теократія під зовнішньо-політичним протекторатом Великобратанії та британської Індії (1865-1907 роки);
      четвертий етап — світська абсолютна монархія на чолі з династією Вангчуків під політико-економічним протекторатом Великобратанії (1907-1949 роки);
      п'ятий етап — незалежна монархія династії Вангчуків у військово-політичному союзі з Індією (1949-2008 роки);
      шостий етап — конституційна (обмежена) монархія на чолі з урядом (після прийняття конституції 18 липня 2008 року).
      В історії становлення адміністративного права Бутану важливо враховувати всі шість зазначених етапів. Однак, у вузькому юридичному контексті для нас є важливими періоди 1949-1998, 1999-2008 років і сьогодення. До прийняття конституції система державної влади Бутану виглядала так: 1) Король як абсолютний монарх на чолі виконавчої влади; 2) Уряд — повністю підконтрольний королю і сформований за участі королівської родини; 3) Парламент (створений в 1953 році) або Цонгду — Національна асамблея, до якої входило 150 депутатів, з яких обиралось лише 105; 4) Королівська консультативна рада, що наділялась всією повнотою законодавчої влади у перервах між двома річними сесіями Національної асамблеї і мала необмежений доступ до особи короля; 5) Дзонгцапи — королівські губернатори провінцій; 6) Тхрімнопи — вищі провінційні судді; 7) Окружні комісії по плануванню і економічного розвитку, що функціонували під індійським фінансово-політичним контролем і керували п'ятирічками, здійснюючи модернізацію держави протягом всієї другої половини ХХ століття.
      До адміністративно-правової частини конституційних нормативних актів в період між 1949 і 1999 роками слід віднести наступні закони: Закон про поліцію (1980), Закон про валютне управління (1982), Закон про пенітенціарну систему (1982), Закон про боротьбу з тероризмом (1991), Закон про національну безпеку (1992), Закон про фінансові інституції (1992). Згідно із Законом про поліцію, доповненим Національною асамблеєю Законом про національну безпеку і Законом про боротьбу з тероризмом, Королівська бутанська поліція визначається як підрозділ Королівської бутанської армії. Створена вона була 1 вересня 1965 року, але статус Королівської (в системі Збройних сил) отримала в 1980 році. Поліція безпосередньо входить в армійську структуру, але начальник поліції (в ранзі полковника) підчиняється Міністерству внутрішніх справ і культури. В нього є лише один заступник начальника поліції. Цікаво, що в 1965 році поліція була сформована із підрозділу Королівських прикордонників. Сьогодні ж Королівська бутанська поліція складається з 34 регіональних дільниць, трьох головних управлінь Тхімпху (столиці Бутану), начальника і заступника начальника. Під юрисдикцією поліції знаходиться пенітенціарна система і кордони країни. Закон про боротьбу з тероризмом від 1991 року значно розширив повноваження Королівської бутанської поліції у сфері боротьби з маоїстськими і націоналістичними радикальними групами, що значною мірою фінансувалися за рахунок Китаю.
      Королівський уряд Бутану регулюється указом Короля 1999 року та конституцією 2008 року. До 1999 року його очолював сам Король. Сьогодні ж прем'єр-міністром Бутану є Джигме Тинлей, який зібрав у своїх руках всю повноту державної влади. З 1999 року він не лише політично, але і юридично є першою особою в державі. Королівський уряд Бутану складається з десяти міністерств. Формально, голову уряду обирають щорічно (строком на один рік) з числа міністрів. Король і досі грає серйозну роль в процедурі затвердження голови уряду Національною асамблеєю, але свій політичний вплив на затвердження всіх міністрів він уже втратив.
      В 1999 році було прийнято Закон про поштову службу і Закон про муніципалітети. Поштова служба відіграє серйозну роль в формуванні та наповненні бюджету Бутану. Бутан, як і маленьке європейське Сан-Маріно, відрізняється особливими колекціями поштових марок, які складають велику частину доходу держави. В 1999 році поштову службу виокремили в якості окремого органу державної служби, що знаходиться під юрисдикцією Королівського уряду. Що стосується Закону про муніципалітети, то він остаточно затвердив структуру адміністративного поділу Бутану, оформлену в 1950-х роках. Бутан розділений на чотири регіони (дзонгдея), до складу яких входить 20 провінцій (дзонгхагів). Дзонгхаги діляться на дунгхаги, а найменшою територіальною одиницею є гевоги.
      Двопалатну структуру парламенту Бутану було було затверджено в контексті загальної конституційної реформи Законом про Національну асамблею (2008) і Законом про Національну раду. Національна асамблея стала нижньою палатою парламенту. Перші вибори до неї відбулись 24 березня 2008 року. Структура нижньої палати наступна: 47 депутатів, об'єднаних в комітети Національної асамблеї. Ще в 2004 році було прийнято окремі конституційні акти “Про спікера Національної асамблеї” та “Про комітети Національної асамблеї”. В свою чергу, Національна рада Бутану складається з 25 депутатів-сенаторів. 20 депутатів обираються на виборах, тоді як п'ятеро призначається королем. Стати депутатом Національної асамблеї може будь-який політик чи громадський діяч, що регламентовано Законом про організацію громадянського суспільства 2007 року та Законом про вибори 2008 року. Членом Національної ради може бути лише особа з вищою освітою.
      Закон про місцеве самоуправління було прийнято Національною асамблеєю 11 вересня 2009 року. Цей закон відміняв дію попереднього (від 2007 року) та остаточно закріплював систему адміністративно-територіального поділу країни. Місцеве самоуправління здійснюється регіональними та провінційними адміністраціями, що регулюється представниками виконавчої влади — провінційними губернаторами. Всі регіональні та провінційні адміністрації знаходяться під юрисдикцією Міністерства внутрішніх справ і культури. Членами органів місцевого самоуправління обирають осіб у віці від 25 до 65 років на п'ятирічний термін. Вони звітують перед Міністерством внутрішніх справ і культури про свою роботу. Згідно з Законом, “Завдання місцевого самоуправління — це стимулювання Валового національного продукту; забезпечення демократичного та підзвітного уряду, збереження культури і традицій; охорона здоров'я населення”. На наш погляд, такі завдання органів місцевого самоуправління практично повністю дублюють принципи діяльності колишніх Окружних комітетів планування та розвитку. Варто віддати належне, що Бутану вдалось створити діяльну систему місцевого самоврядування всього лише за кілька років, на відміну від України.
      Судова система Бутану остаточно оформилась лише після прийняття конституції в 2008 році. Відповідно, вона повністю регулюється окремим розділом конституції і Законом про судову систему 2007 року. Цей закон реорганізував Національну Судову Комісію Бутану. Це — аналог української Державної Судової Адміністрації з рядом відмінностей. Наприклад, Комісія складається з голови Законодавчого комітету Національної асамблеї, Генерального прокурора Бутану, старшого радника Верховного суду і Головного судді Бутану, що також є головою цієї Комісії. Вона виконує ряд функцій, які в Україні належать Вищій Раді Юстиції, ухвалює кандидатури для призначення на посади судей всіх рівнів, консультує уряд і звітує виключно перед Королем. По суті, Комісія перебрала на себе всі судові повноваження колишньої Королівської консультативної ради. На базі Комісії в 2007 році було створено Королівську судову раду. Комісія та Королівська судова рада є вищими органами судової влади Бутану. До неї також відноситься Королівський суд Бутану, що складається з Верховного суду, Високого суду, регіональних та провінційних судів.
Джерела:
Кольцов Н. Н. Бутан. / Н. Н. Кольцов. — М.: Знание, 1989. — 64 с.
Мельник В. М. Очерки по теории социокультурной антропологии [на украинском языке]. / В. М. Мельник. — Винница: Винницкая городская типография, 2015. — 552 с.
Bills. – Режим электронного доступа: http://www.nab.gov.bt/en/business/bills
Constitution of Bhutan. – Режим электронного доступа: http://www.nab.gov.bt/en/business/constitution_of_bhutan