Глобалізація і умови відродження України

Глобалізація - шлях, що має два протилежні напрями – один в коло розвинених держав, а другий на периферію світового господарства, в коло бананових республік, до бідності...

          Глобалізація - шлях, що має два протилежні напрями – один в коло розвинених держав, а другий на периферію світового господарства, в коло бананових республік,  до бідності та втрати незалежності держави.

Як і куди ідеш, залежить від того, куди ведуть лідери еліти, президенти і уряди, від того чи здатні вони мислити самостійно, в інтересах народу. Чи вони живуть чужим розумом, чужими інтересами, турбуючись лише про себе і свої сім’ї – клани, забуваючи мудрість Григорія Сковороди: «Не треба яблуню вчити, як родити яблука, її потрібно відгородити від свиней».

           Потрібна зміна пріоритетів влади, її стратегії, за якою найвищим пріоритетом є національні інтереси, яким має бути підпорядкована й участь у глобалізаційних процесах й інтеграція.         

            Сьогодні не можна розлядати розвиток окремої держави на земній кулі окремо від геоекономіки і геополітики. На земній кулі, як пише відомий економіст Олег Білорус, ствердилася система глобалізму, коли вирішальний вплив мають транснаціональні компанії (ТНК), які відображають інтереси великого фінансового капіталу.  Так, на сьогодні 227 сімей володіють багатством, що дорівнює багатству 50 відсотків населення земної кулі. Ще гірша пропорція має місце в Україні, де 10 олігархічних кланів контролюють 80 % економіки, а за даними ООН майже  80 % населення на межі бідності.

 Загальна тенденція така: купка олігархів багатіє, а широкі верстви населення бідніють.

             Мета олігархів: отримати надприбутки за будь-яку ціну, навіть ціною масового зубожіння власного народу. В такому суспільстві не цінують, ані мораль, ані совість, ані талант, в такому суспільстві не кажуть про справедливість. Все продається й купується… 

             Найбільша відміність ринку розвинених країн від ринку периферії, в Україні зокрема, полягає в тому, що в розвинених країнах діє класична формула: гроші – товар(власне виробництво) – ще більші гроші, а в Україні діє формула олігархів: гроші – влада – гроші в квадраті.

                Це означає, що розвинені країни підтримують своє насамперед наукоємне високотехнологічне виробництво, захищають свій внутрішній ринок і, отже, вирішують соціальні проблеми свого народу. Для них найвищий пріоритет – національні інтереси. Недарма один з Президентів США сказав: «Національні інтереси США в усьому світі».

                А що у нас ? … 

Рятуючись від забуття, безробіття і бідності , майже десять тисяч молодих вчених, і більш як 100 тисяч фахівців у галузі високих технологій залишили Україну.

                Нинішній стан речей в Україні має три основні причини.

                Перша – це меншовартість еліти, їй тільки треба, щоб хтось з іноземців давав поради і писав програми  реформ для України. Зрозуміло, що в умовах глобалізму, кризи, жорстокої конкуренції іноземні експерти не даватимуть таких порад, щоб Україна стала для них державою – конкурентом.

                 Друга – відсутність наукового осмислення реформ і стратегії розвитку. 

                 Третя – зрада національних інтересів з боку олігархічних кланів. Замість соціально орієнтованих ринкових реформ вони нав’язали Україні феодально-олігархічний монополізм. Це означає, з одного боку, найбагатші  олігархи, а з другого – найбідніше в Європі населення за найкращих природних, географічних умов і наявності талановитого і працьовитого народу.

                 Відродження України можливе лише за умови інноваційного розвитку, головним напрямом має бути наповнення ринку українськими конкурентоспроможними товарами, бо без власного сучасного   виробництва неможлива заможна і незалежна Україна.  Світовий досвід вчить, що країни, які експортують сировину і робочу силу, як Україна, мають зарплату в десятки разів меншу, ніж у розвинених країнах, що експортують кінцеву наукоємну продукцію.

                 Щоб вийти з кризи і вічної бідності необхідно зробити ставку на власну наукоємну продукцію і домогтися приросту її виробництва протягом п’яти – семи років на рівні не менше 10% на рік. Починати вже зараз з військово-промислового комплесу. За такого росту зміниться стуктура економіки – частка наукоємної технологічної продукції у ВПП України становитиме 70 %, а сировинних енергозатратних галузей і низького рівня переробки 30 %. Це дозволить суттєво в рази підняти  рівень життя громадян України.

                 Досягнення цієї мети потребуватиме цілеспрямованої, протекціоністської, інноваційної діяльності патріотичного Уряду. Необхідно об’єднання демократичних та патріотичних  сил на засадах зміни курсу реформ від ультраліберальної моделі ринкового фундаменталізму до моделі соціально орієнтованого регульованого ринку, до суспільства, в якому найпершим пріоритетом має бути розвиток нації, держави, найвищою цінністю - конкретна людина, як представник українського народу, а не абстрактна людина.

                 В український інноваційний розвиток міжнародні фінансові організації та іноземні фірми не вкладали і не будуть вкладати жодної копійки.  Тут мають працювати державні інвестиції, інвестиції українського народу!

Р.S.    У статті  використані матеріали наукових праць доктора економічних та доктора технічних наук  Михайла Павловського