Хамас проти Израїлю: крах уяви

Стаття перекладена з английської. Девід Харріс

В той час як сутички між Ізраїлем та Хамасом тривають уже четвертий тиждень, для багатьох дипломатів та журналістів з’являються передбачувані сюжети.

В найкращому випадку – це по суті ворожнеча Хаттфілдів та Маккоїв. Це повторюється знову і знову. Зараз вже ніхто не пам’ятає як це все почалось, але ніхто не готовий до того, щоб закінчити цю війну, тому що вважається, що обидві сторони, в основному не відмінні одна від одної.

В найгіршому випадку – це розповідь про сильний Ізраїль який виступає проти слабкого Хамасу. Таким чином, невпинна увага приділена збитку, який спричинили бідному, беззахисному сектору Газу, а також  порівнянню числа жертв, ніби правда на стороні де більша кількість постраждалих. Насправді ж, обидва твердження далекі від істини.

Занадто примітивно та небезпечно з інтелектуального боку,  знаходитись на невеликій дистанції та стверджувати, що дві сторони, що воюють – демократична держава, яка нічого не шукає в Секторі Газу, окрім тихого кордону, і терористичний режим що закликає до усунення Ізраїлю – є дзеркальне відображення одне одного.

І якщо висловлювати думку виключно згідно кількості жертв, це зробило б Нациську Германію нещасною жертвою, а Сполучені Штати жорстоким агресором.  В тій війні, тільки серед цивільних, співвідношення жертв було близько сотні німців до одного вбитого американця. Серед солдатів співвідношення було не менш вражаючим,і на щастя, подібним.

Чого насправді бракує в  цьому обговоренні, так це здатності декого вловити справжній характер Хамасу. Це зовсім не складно. Врешті-решт, Хамас – це відкрита книга. Все ж таки, більшість, починаючи з Бразильського Міністерства закордонних справ до Бі-Бі-Сі, не готові  прочитати сторінки цієї книги.
Замість цього вони звертаються до таких традиційних інструментів спостереження як не звертання уваги, спростування або здогадок.
Вони відмовляються бачити, але це не заважає їм робити висновки.

Або вони бачать, і не дозволяють собі дивитись фактам в очі. Замість цього вони знаходять зону комфорту в хмарних переконаннях або ідеологічно забарвлених здогадках та припущеннях.

Або вони проектують свої дії на ситуацію, вважаючи, що інші діяли б в схожих ситуаціях так само, як і вони самі, таким чином не допускаючи іншої моделі поведінки.

Приклад: Жінка могла би сказати, що вона ніколи не дозволить своїм дітям ходити до школи, яка використовується в якості складу зброї. І звісно, ніяка інша мати чи батько, ніде, не зробили б цього. Отже, Ізраїльське твердження, що Хамас використовує школи для зберігання зброї, скоріш за все тільки пропаганда. Врешті-решт, жодні батьки сектору Газу, при здоровому глузді, не зробив би того, про що вони і всі їх друзі в Бостоні, Берліні чи Бразилії не могли б навіть припустити.

Цей крах уяви вказує на корінь проблеми – небажання або неспроможність приймати інший зразок поведінки, такий відмінний від нашого власного, що це кидає виклик нашим основним припущенням.

Звісно, це траплялось й раніше.

Найбільш переконливий з багатьох історичних прикладів, коли Гітлер прийшов до влади в січні 1933 року і до вторгнення у Польщі у вересні 1939 року. Протягом 80 місяців, західний світ, ні уряди, ні журналісти не змогли зрозуміти (або не хотіли) достеменний характер Третього Рейху чи його намірів.

Гітлер навіть й не намагався приховувати своє бачення світу чітко викладеного як у "Майн Камф", або зазначений в його публічних виступах. Але його слова занадто часто розумілись не буквально, вважали їх перебільшеними та гіперболізованими. Шість мільйонів людей, не рахуючи поранених, висланих та репресованих, заплатили своїм життям через цей крах уяви.

Хамас у своїй хартії закликає до знищення Ізраїлю. В хартії чітко викладені прояви зневаги до євреїв, Заходу, жінок й так інше. Й перш ніж коментувати конфлікт між Ізраїлем та Хамасом, цю Хартію необхідно прочитати.

Чи є даний документ позбавлений змісту й недоречним, або тим самим реальним інструментом до розуміння всього що коїться насправді?

Очевидно, що Хамас використовує школи, інституції під егідою ООН, для зберігання зброї. Саме тому у Ізраїлю нема іншого виходу, окрім як атакувати ці споруди.

Й той факт, що збегірання зброї в цих приміщеннях виходить за межі уяви багатьох, не має значення. Це жорстока реальність, якій тільки Ізраїль має протистояти.

Аналогічна ситуація з лікарнями та машинами швидкої допоми.
Насправді, складно собі уявити – сама думка про це нестерпна – порушення святості медичних закладів й використання їх для розміщення терористичних штаб-квартир, транспортування або зберігання зброї. Але це те, що робить Хамас, змушуючи Ізраїль діяти.
А як щодо молитовних будинків? Добре, навіщо так узагальнювати? Врешті-решті, в Секторі Газу немає жодної синагоги і тільки декілька церков, оскільки християни переживають тяжкі часи під владою джихадів. Так само й мечеті  використовують як невід'ємну частину терористичної інфраструктури. 

Як це взагалі може бути? Для нас молитовні будинки будь-якої релігії вважаються священними місцяит. Безсумнівно, це повинно бути Ізраїльським задумом. Все ж ні, анітрохи. Навпаки, є велика кількість свідоцтв того, що мечеті використовувались Хамасом у війні проти Ізраїлю.

Хамас в свому піарі глузливо використовує дипломатів та засоби масової інформації, в тому числі шляхом залякування, демонструючи зруйновані школи, лікарні та мечеті, як докази варварства Ізраїлю.

А як щодо використання цивільних осіб в кампанії Хамасу? 
Знову ж таки, це було поза межами нашої уяви, що жінки та діти могли бути використані в якості живого щита, розміщені на перехресті конфлікту за чи проти своєї волі, для захисту прибічників Хамасу. Маючи за мету завоювати симпатії засобів масової інформації Хамас використовує вбитих серед мирного населення.
В нашій частині світу людське життя є центром всього нашого існування, сутті суспільства яке ми будуємо та моделі нашої поведінки. Це так, навіть якщо ми іноді не бачимо цього на практиці,

Саме тому, ми й не здатні зробити ментальний стрибок в інший світ й зрозуміти світ Хамасу та інших членів джихадської родини, від Бока Харама до Хезболле, від ісламського джихаду до Аль-Каїди, які фантазують про смерть,  й дуже хочуть бути “мучениками” задля насолоди у наступному житті.

Країни, установи та люди, далекі від цього світу, пощастило з їх географічним розташуванням. Тим не менш розуміють вони чи ні, від успіху Ізраїлю залежить їх власна доля. Те з чим зіткнувся Ізраїль все більш проявляється в інших місцях. Європейські країни, наприклад, тільки тепер усвідомлюють той факт, що тисячі їхніх громадян воюють в Сирії і можливо в Іраці. Одного дня, багато хто повернеться до Англії, Франції та Германії. Що вони будуть робити потім? Що ж, ми маємо принаймні одну відповідь. Підозрюваний у чотирьох травневих вбивствах в Єврейському музеї в Брюсселі був французьким громадянином, який воював в Сирії.

Ізраїль знаходиться на лінії вогню з супротивником, якого небагато хто розуміє. Це ворог, який грає за зовсім іншими правилами. Відповідно, Ізраїль мусить адаптуватися, щоб вижити та виконати найголовнішу функцію будь-якого уряду – захист свого народу.

Інші можуть страждати від синдрому недостатньої уяви. Проте, Ізраїль не може.