Прикарпатська Колхіда

Офіційною датою народження курорту Трускавець вважається 1827 рік, коли була організована водолікарня на 8 кабін для мінеральних купелів.

Проте всесвітній славі курорт Трускавець завдячує не хлоридним натрієвим водам, а, без сумніву, цілющій воді «Нафтуся», вперше згаданій в документах ще в 1469 році, а детальніше описаній у 1578 році королівським лікарем Войцехом Очко. В підручнику «Натуральна історія», виданому в 1721 році в Сандомирі на латинській мові, міститься дуже, як виявилося лише зараз, цінне положення про те, що «…селяни Трускавця та інших сіл Галіції п'ють воду з домішкою нафти для лікування багатьох захворювань». Початок науковому дослідженню «Нафтусі» заклали львівський аптекар Т. Торосевич, який вперше зробив її хімічний аналіз в 1835 році, і лікар А. Машек, який описав у 1836 році її лікувальну дію. В наступні роки свій внесок у вивчення королеви мінеральних вод «Нафтусі» внесли багато австрійських, польських і радянських вчених. З-поміж останніх необхідно згадати фізіолога проф. Б. Є. Єсипенка, мікробіолога к. б. н. Г. І. Конотопа і хіміка-органіка к. х. н. А. П. Ясевич. Однак, оскільки це не було їх головним заняттям, таємниця цілющої дії «Нафтусі» залишалась непізнаною. У 1981 році зі створенням Постановою Ради Міністрів УРСР в Трускавці відділу по вивченню механізмів фізіологічної дії мінеральних вод Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця АН УРСР розпочались професійні дослідження «Нафтусі» на академічному рівні. Підсумки першого етапу шляху до пізнання таємниць «Нафтусі», очолюваного київським професором М. С. Яременком, підведені в книзі «Физиологические основы лечебного действия воды “Нафтуся”» (1989). В ній відображені матеріали кандидатських дисертацій І. Л. Поповича, І. А. Бутусової і В. Р. Білас та докторської – С. В. Івасівки. «Другий похід» до таємниць «Нафтусі» учених у складі реорганізованого відділу експериментальної бальнеології очолив професор С. В. Івасівка. Підсумки підведені в його монографії – докторській дисертації «Біологічно активні речовини води «Нафтуся», їх ґенеза і механізми фізіологічної дії» (1997), а також в колективних монографіях: «Адаптогени і радіація» (1996), «Жовчегінна дія води “Нафтуся”» (1997), «Вода «Нафтуся» і водно-сольовий обмін» (1997), удостоєних за сукупністю Премії ім. О. О. Богомольця НАН України. Наступний крок до таємниць «Нафтусі» зроблено в 1998 році після указу директора Інституту академіка П. Г. Костюка про створення на базі санаторно-готельного комплексу «Дніпро-Бескид» госпрозрахункової науково-виробничої групи клінічної бальнеології і фітотерапії. Керівником групи став О. І. Чебаненко. Широкомасштабні клінічні й експериментальні дослідження дали матеріал для написання 16 колективних монографій.

Із чого і як утворюється «Нафтуся». Місцем утворення  «Нафтусі» є курортний парк, точніше його частина площею всього 0,6 га. Це дійство відбувається наступним чином. Атмосферні опади, просочуючись крізь грунт, захоплюють з нього органічні гумусові сполуки, атмосферні гази, бактерії і в такому вигляді досягають водоносного горизонту, де починають взаємодіяти з унікальною породою. Унікальність останньої полягає в тому, що вона містить органічні речовини (подібні до таких нафти й озокериту, що залягають в Трускавці, а також у сусідніх Бориславі й Східниці), які розчиняються у воді й стають поживою для так званих автохтонних (тубільних, місцевих) мікробів. Найчисленнішу колонію серед них утворюють вуглеводніокислюючі мікроорганізми – від 500 до 600 клітин в 1 мл води, проміжну – тіоновокислі – 40-10 кл/мл, найменшу – сульфатредукуючі – 7-3 кл/мл. Першими до «трапези» приступають саме вуглеводніокислюючі мікроорганізми, переводячи малоактивні нафтопродукти в біологічно активні речовини типу пробіотиків (найвідомішим джерелом яких є кисломолочні продукти, зокрема «Наріне»). Дещо з «панського столу» перепадає і сульфатредукуючим та тіоновокислим мікробам. При цьому сульфатредукуючі мікроби в якості джерела кисню, необхідного для біохімічних окислювальних процесів, використовують сульфат, перетворюючи його в сірководень, який, своєю чергою, засвоюється тіоновокислими мікробами, знову переходячи в сульфат. До слова, досі побутує хибна думка, що саме наявність у складі «Нафтусі» сірководню зумовлює її цілющі властивості, а ослаблення специфічного запаху (тухлих яєць) недоброзичливці курорту трактують як їх зменшення («…не та тепер «Нафтуся», що колись. А ось у Східниці вона сильніша…»). Дійсно, саме сірководень зумовлює цілющі властивості мінеральних вод типу мацестинських, проте лікувальними офіційно вважаються лише ті води, у складі яких вміст сірководню не нижчий, ніж 10 мг/л. За даними старшого наукового співробітника, канд. хім. наук О. Р. Дацька, вміст сірководню у трускавецькій «Нафтусі» впродовж року коливається в межах 0,5-6 мг/л, а в східницькій – в межах 1-8 мг/л. У підсумку перетворень утворюється унікальний бульйон, який, за даними хіміків О. Р. Дацька та А. Б. Бубняка, на 2/3 складається із нафтопродуктів (парафіни, моноолефіни, дієни і моноциклоолефіни, алкілбензоли, алкеніл-бензоли, поліароматичні вуглеводні, алкілнафталіни, сірковмісні сполуки), а на 1/3 – із продуктів їх переробки мікробами (карбонові кислоти, сірковмісні сполуки, складні ефіри ароматичних кислот, алкілфеноли). Вміст перелічених органічних речовин у «Нафтусі» становить від 0,1 до 1,7 мг/л, а парафінів – 4 мг/л, тобто їх добове поступлення в організм цілком співрозмірне з низкою фармакологічних препаратів. Супутніми складниками води стають вилужені з породи мінеральні солі (іони бікарбонату кальцію, магнію і сульфату в концентрації близько 0,7 г/л, тобто як в прісній питній воді), атмосферні й біогенні гази (сірководневий – близько 1 мг/л, вуглекислий – близько 100 мг/л, метан – сліди), кремнієва кислота (10-15 мг/л) та мікроелементи (нікель, ванадій, срібло, цинк, молібден, хром, мідь, титан, марганець, барій) в концентраціях від 1 до 700 мкг/л. Тому «Нафтусі» не зовсім личить банальна назва «мінеральна вода», яка прийнятна для питних лікувальних вод з мінералізацією понад 2 г/л; адекватніше відображає суть термін «біоактивна вода».

Запаси «Нафтусі», на відміну від запасів нафти, невичерпні, адже вона відтворюється безперервно завдяки дощам, рясніші від яких в Україні є лише в Карпатах. Правда, як і кожний земний плід, «Нафтуся» потребує певного часу для дозрівання. Тому відбір води зі свердловин (яких на родовищі 8) повинен мати розумні обмеження. У 1980-ті роки, на піку завантаженості курорту, коли з'явилися ознаки погіршення якості води (зниження вмісту в ній органічних речовин і автохтонних мікроорганізмів), добові відбори води сягали 23-25 м³, але і тоді вони навіть не наближувалися до затверджених запасів – 47 м³/добу. Тому плітки недоброзичливців, нібито «Нафтусі» бракує, її розводять прісною водою, не мали підстав навіть тоді, а зараз і поготів. Різкий спад споживання, отже, й відбору «Нафтусі» в 1990-х роках, пішов їй тільки на користь, тому на початку ХХІ століття якість води цілком відновилась, про що гордо заявляли в засобах масової інформації тодішні директор гідрогеологічної режимно-експлуатаційної станції проф. С. В. Івасівка і генеральний директор ЗАТ «Трускавецькурорт» д. м. н. Б. І. Аксентійчук. За період 2000 – 2013 рр. добовий відбір води коливався в межах 11-9 м³.

Реакція організму на «Нафтусю». Потрапляючи в шлунок, «Нафтуся», завдяки наявності в її складі різноманітних органічних речовин, подразнює хеморецептори слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, а також TL-рецептори макрофагів лімфоїдної тканини цієї слизової. Проте головним подразником TL-рецепторів макрофагів виступають мікроби «Нафтусі», причому саме живі, меншою мірою – їх уламки. Органічні речовини «Нафтусі», як вилужені безпосередньо з підземної водоносної породи, так і нароблені споживаючими їх специфічними мікробами, при попаданні в організм тварин і людини сприймаються ним як загроза можливого хімічного отруєння. Отриманий сигнал тривоги, підтверджений, як мінімум, впродовж двох наступних діб, запускає системи захисту від можливого отруєння, які спрямовані на прискорення розщеплення отрут клітинами печінки, так і виведення їх із сечею клітинами канальців нирок. Але позаяк обидві захисні системи за своїм характером – багатоцільового використання, разом із нафтоподібними речовинами прискореному перетворенню або виведенню підлягають і власні (ендогенні) речовини. Передовсім, це холестерин, який перетворюється у жовчні кислоти, що в кінцевому підсумку приводить до збільшення утворення жовчі (знаменитого жовчогінного ефекту «Нафтусі») та гормони кори наднирників (відповідальні за гальмування запалення і пристосування до несприятливих умов довкілля – адаптацію). Заодно знижується рівень холестерину в крові, що вельми корисно стосовно профілактики чи обмеження атеросклерозу і гіпертонії. Одночасно в нирках прискорюється виведення сечової кислоти – причини подагри і джерела утворення одного з видів ниркових каменів (уратних), а також, певною мірою, утворення сечі. Проте сечогінний ефект зумовлений, головним чином, прискоренням за посередництвом спеціальних ферментів (які активуються органічними речовинами «Нафтусі») переходу води з внутрішнього середовища клітин у зовнішнє, а звідти – в кров, що, в кінцевому рахунку, і призводить до знаменитої сечогінної дії «Нафтусі». Проте ні жовчогінна, ні сечогінна дії «Нафтусі» не є суттю її цілющої дії на організм. Вони – лише супутники її головного ефекту, скерованого на клітини імунної системи. А тому, якщо сечогінний ефект не проявляється, як це має місце в 1/3 хворих, це аж ніяк не свідчить про відсутність цілющого ефекту «Нафтусі» на захисні сили організму. Суть цілющого ефекту «Нафтусі» полягає в активації протизапальних систем (холінергічної, адренергічної і глюкокортикоїдної) та у нормалізації вегетативної регуляції імунної, травної та інших систем організму. Оскільки в клітинах, які «пожирають» хвороботворні мікроорганізми (фагоцитах), які виробляють протимікробні речовини (В-лімфоцитах), а також у тих, які регулюють роботу перших двох (Т-лімфоцитах-гелперах і супресорах), присутні ті ж ферменти, що і в клітинах печінки і нирок, які позбавляють організм від нафтоподібних речовин, а також холіно- і адренорецептори,  виходить, що імунні клітини теж є об'єктом впливу органічних речовин і вегетативної нервової системи. Проте цей вплив має не стільки активуючий, скільки регулюючий, нормалізуючий характер, і це дуже важливо, адже надмірна активація імунітету така ж шкідлива, як і його пригнічення. Настає нормалізація порушень імунітету (імунодисфункції), що сприяє повному чи частковому припиненню запального інфекційного процесу в будь-якій системі. Проте найвагоміший внесок у нормалізацію імунної системи вносять мікроорганізми «Нафтусі», які, окрім того, що виробляють біоактивні речовини-пробіотики, які впливають на імунні клітини, діють і як своєрідна жива вакцина.

За допомогою пристрою, сконструйованого кандидатом фізико-технічних наук Ю. Г. Добровольським, 0,5 мл «Нафтусі» було нанесено на таблетку активованого вугілля, після чого на неї було скеровано електромагнітний імпульс, який зініціював газовий розряд навколо таблетки, що нагадував корону (подібно світиться і прісна вода, але світломір об’єктивно засвідчує, що корона «Нафтусі» значно величніша). Відмінності зумовлені різним станом так званої структурованості води. Відомо, що в клітинах вода якраз структурована, у вигляді рідкого кристалу, а для структуризації випитої води організм витрачає доволі немалу енергію. Тому вживання вже структурованої води для організму вельми сприятливе, причому не лише з точки зору енергетики біохімічної, а й езотеричної. За допомогою апарату професора Шахбазова «Біотест», який визначає електрофоретичну рухливість ядер епітеліальних клітин слизової щоки (доведено, що цей параметр організму тісно пов'язаний з його віком: після 23 років що старіша людина, то нижчий відсоток електронегативних ядер), виявлено, що біологічний вік хворих, старших, ніж 34 роки, в 17 випадках із 26 після 10 днів бальнеотерапії зменшувався на 0,5-3 роки. Загалом, судячи за графіком регресії, молодильний ефект «Нафтусі» оцінюється в один рік.