Тигр Таміл Ілама

Про те, що "історія вчить, що вона декого нічому не вчить".

      «Where are you from?»

     Це питання, привітно усміхаючись, задавав кожен зустрічний ланкієць. Спочатку, їх рівень знання англійської  мови  приємно вразив. Але вже після короткого діалогу ставало зрозуміло, що цією фразою він і обмежувався.

     Офіціант нарешті приніс замовлений чай з молоком та спеціями. Хоча спеції тут не потрібні, повітря й без того наповнене ароматом дерев кориці та квітів апельсину. І справді «благословенна земля» - подумала я.
Адже саме так і перекладається назва Шрі –Ланки.
Але роздуми перервав офіціант традиційним  питанням: «Where are you from?»

      Відповідати не хотілось. Досвід підказував, що через  їх обмежене знання іноземної мови конструктивного діалогу все одно не виходило.

Задля ввічливості таки відповіла, що з України.

«Українка чи росіянка?» - перепитав він.

Схоже співрозмовник знав добре не лише англійську, а й національний склад моєї країни.

Що ж… я теж вирішила поцікавитись.

-А ти тамілець чи сингалець?

- Тамілець, тут в горах живуть переважно тамільці. Сингальці живуть  біля океану. Вони ловлять рибу, а ми – збираємо чай.

- Чому ви воювали з сингальцями?

- Ви і про це знаєте? Нам соромно за те, що було. Ми завинили перед братами-сингальцями, а вони перед нами. Так не мало бути. Війна була не правильною.

- І все ж таки… чому воювали?

- Мою родину та родини інших тамільців привезли сюди англійські плантатори із Індії, для збирання чаю та кави. Але кавові дерева тут не прижились. Тож тепер збираємо лише чай. А сингальці жили тут і раніше. Колись ми разом були колонією Англії, тоді конфліктів не виникало. Але після того як ми здобули незалежність, нам здалось, сингальці яких було більшість, нас утискають.  Потім був прецедент у Джафні. Це викликало у нас обурення. Ми – тамільці, поповнили ряди «Тигрів визволення Таміл-Ілама». Я теж туди входив. Ми хотіли незалежності тамільської держави, без сингальців, на території Шрі-Ланки.  А дехто  - приєднання до історичної батьківщини. Індія потім теж втрутилась в конфлікт, але це тільки поглибило його.

- Скільки тривала ваша війна?

- Складно сказати…  коли вона почалась і коли закінчилась…

Там було багато періодів. Вона то затихала, то починалась знову, з новою силою. Загалом війна тривала більше 20 років.

- А скільки жертв?

- Їх ніхто не рахував. Але офіційно близько 80 тисяч, з обох сторін.

- Що змусило зупинитись?

- Багато крові братів ми пролили. Земля збунтувала.

- Тобто?

- Цунамі… в день  буддійського свята повного місяця.  У нас щомісяця такі дні вихідні. Саме в цей день цунамі вбило більше 300 тисяч людей. Були хвилі більше 15 метрів. Один потяг прямував до форту Галле, але  не доїхав 20 кілометрів, - хвилі його забрали з собою в океан. А в потягу були тамільці і сингальці.

- Ви вважали це карою?

- Є й таки думки. Але нам стало не до війни. Нам вистачило горя. І війна згодом  затихла.

-І як ви живете тепер?

- Тамільці і сингальці брати. Ми тепер розуміємо, що ніхто нікого не утискав.  Просто бідність нас зробила  жорстокими. Чим більше ми воювали, тим біднішими і жорстокішими ставали.

    На цьому розмова закінчилась. Колишній військовий, що тепер працював офіціантом,- був змушений повернутись до роботи, залишивши мене з думками про те, що "історія вчить, що вона декого нічому не вчить".