Козацтво: виникнення, перші кроки на шляху до державності.

Важко недооцінити вплив козацтва на розвиток української державності та на свідомість тисяч людей. Козацтво вважається певним "золотим" періодом в історії України и на це існують вагомі причини.

Перші письмові згадки про українських козаків зустрічаються у 1489 та 1492 роках у писемних джерелах «Польська хроніка» Мартина та Йоахима Бельських. Але різке зростання чисельності козацтва припадає на XVI століття.

Козацтво виникло на південноукраїнських землях – на території від Середнього Подніпров’я і майже до Дністра (південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля). Ці землі називалися Диким Полем: після нашестя монголо-татар, а потім, унаслідок частих нападів Кримського ханства, землі обезлюділи і залишалися незаселеними. Центром козацтва стало Запорожжя – степи за порогами Дніпра. Ось чому козаків називають запорізькими.

Козак, по суті, слово, яке прийшло до нас зі сходу і здебільшого перекладається як вільна озброєна людина. Звичайно, що ця складова української історії виникла за певних причин, наприклад, через наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних людей, що займали проміжне становище між незаможною шляхтою та селянством. Другою причиною стало посилення соціального та релігійного гноблення, закріпачення селянства, третьою – постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд.  Остання причина є найважливішою, бо в той час вкрай необхідно було захищати українські землі від грабіжницьких походів кримських орд та султанських військ.

Козацтво поповнювалося вихідцями із різних верств населення, зокрема селян, міщан, шляхти. Козаки користувалися господарськими угіддями, займалися промислами, брали участь у самоуправлінні. Для оборони від турецько-татарської агресії козаки об’єднувалися у військові загони. Вони самі завдавали ударів туркам та татарам: спускаючись по Дніпру на своїх великих човнах – «чайках», вони нападали на татарські гарнізони, турецькі галери, фортеці.

У 1552-1556 рр. канівський і черкаський староста Дмитро Іванович Вишневецький (Байда) об’єднує козаків, створюючи за порогами Дніпра на острові Мала Хортиця козацький центр – Запорозьку Січ.

Запорозька Січ, власне, стала зародком нової української (козацької) державності.  Як державне утворення і як соціальна організація вона мала яскраво виражений демократичний характер. Це пояснюється тим, що її створив сам народ, утіливши в ній свій волелюбний характер й ідеали суспільного життя, а також тим, що щоб вижити в умовах постійної зовнішньої загрози, козацтву потрібна була внутрішня злагода і стабільність, які забезпечувалися демократичними порядками.

Слідом за козаками в південні степи проникають офіційна влада, литовські, польські, українські магнати та шляхта. Уряд Речі Посполитої прагнув узяти козаків під свій контроль, щоб використати їх у своїх державних інтересах: для захисту своїх володінь від татар і турків, у протистоянні с Москвою. Саме з цією метою у 1572 році польський король прийняв на військову службу 300 козаків. Вони були вписані в реєстр-список, звідки і отримали назву реєстрових козаків. На кінець XVI століття реєстр був збільшений до 3 тисяч. Реєстрові козаки, як відомо, користувалися особливими привілеями: отримували землю, плату грошима, звільнялися від податків і повинностей, мали власне самоврядування. Реєстровці мали також контролювати нереєстрових козаків, придушувати антипольські, антифеодальні рухи. Але замість цього вони часто брали участь у козацько-селянських антипольських повстаннях, здійснювали самостійні зовнішньополітичні акції, відстоювали право на власне самоврядування.

Запорозька Січ посіла важливе місце в міждержавних відносинах країн Європи і Азії. Це стало результатом відносної самостійності Січі у зовнішній політиці, наявності у неї багатотисячного боєздатного війська, територіального розташування козацького краю на межі між європейським і азіатським світом.

Основними напрямами зовнішньої політики Запорозької Січі були: боротьба проти татарсько-турецької агресії; відносини з Московською державою, які характеризуються як складні і неоднозначні; ще один напрям – запрошення козаків на військову службу урядами різними західноєвропейськими країнами, що тим самим втягувало запорожців в орбіту європейської політики.

Успіхи Запорозької Січі на міжнародній арені сприяли її зміцненню, стимулювали її внутрішньополітичну діяльність, спрямовану на захист українських інтересів.

Хотілося би зауважити на тому, що роль Запорозької Січі в історії України величезна. Січ не тільки змінила поняття української державності, а й показала іншим країнам спроможність України боротися і боротися серйозно.

Використана література: В.В. Світличина "Історія України" с.81-85.