Вплив української музики, театру, живопису на розвиток мистецтва у Росії

Присутність українців на території сучасної Росії починається іще від часів Київської Русі. По суті, це власне руси (русичі) — українці з берегів Дніпра принесли на північні і східні терени Русі христ

Так і починається паралель між українською та російською культурою. Нагадаю, що культура — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Культура є складною системою буття, і кожна країна має свою особливу культуру. Звісно, кожна країна може перейняти щось цікаве, незвичайне від іншої культури.

Чомусь, прийнято вважати, що російське мистецтво відіграло чи не найважливішу роль в становленні українського культурного життя. Але слід зауважити, що це суперечливе твердження.

Коли  на території України з’явилося бароко, то рівень українського мистецтва почав стрімко підніматися вгору. Період XVI-XVII століття  називають часом становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. 

В Україні стрімко почало розвиватися художнє мистецтво. Створювалися школи монументального живопису та іконопису. У іконописному стилі стала утверджуватися реалістичність та життєрадісність. У такій манері розписано Успенський собор і Троїцька церква Києво-Печерської лаври, але московське духовенство не схвалювало такого творчого підходу.

 І хоча барокові українські ікони не суперечать православному іконописному канону, але до барокові ікони послідовніше, глибше та повніше виражають православні духовні інтуїції — троїчний догмат, містичну спрямованість до преображення людської душі та земного буття. Барокова  ікона тілесна, ілюзіоністична, занурена у побутові деталі, спрямована на пасивне споглядання, на сферу чуттєвих переживань та емоцій.

Наступним етапом після іконописного і світського живопису стали пар суни – портрети, які виконані прийомами іконописної техніки. Це призвело до зростання популярності замовлення власних портретів та створення картинних галерей. Ця тенденція розповсюдилася і серед багатих російських поміщиків та графів. Однією з причин впливу українського живопису на російське мистецтво був виїзд талановитих художників до Петербургу в Академію мистецтв. Таким чином Левицький , Боровиковський, Лосенко переносили особливості української школи до Росії.

Показово,  що останнім часом, коли відкриваються закриті Радянською владою церкви і виникла велика потреба в храмових іконах, в Росії сучасні іконописці пишуть ікони у зворотній перспективі, свідомо наслідуючи середньовічні традиції московської, новгородської та деяких інших іконописних шкіл, або просто відтворюють відомі ікони Андрія Рубльова, то сучасні українські майстри, як правило, відтворюють українські барокові іконописні традиції з прямою перспективою та прагненням до зовнішньої реалістичності.

Музичне мистецтво значно розвинулося з появою нот. Були популярними збірки святкових пісень – ірмологіони. У XVII столітті музичною столицею Лівобережжя став Глухів. Саме там була відкрита музична школа, де вивчали вокал, гру на флейті, скрипці, арфі. Гарну підготовку давала Києво-Могилянська академія, тут вивчали тонкощі і хорового і оркестрового мистецтва. Але, багато талановитих випускників виїжджала до Москви чи Петербургу. Наприклад, більшість хористів царської капели були вихідцями з України. Видатні композитори, такі як Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Артем Ведель залишали межі своєї Батьківщини. Також популярними стають романси – пісні, що виконувалися під супровід гітари, або фортепіано і розповідали про людське щастя і долю. Одними з найвідоміших романсів були «Дивлюсь я на небо», «Їхав козак з-за Дунаю».

Своєрідним осередком музичної культури були кріпацькі театри й оркестри, які діяли у маєтках українських поміщиків (ХУІІІ- перша половина ХІХ ст.).

Один з таких театрів знаходився у с. Спиридонова Буда на Чернігівщині (тепер Брянської обл.), його заснував поміщик Д.Ширий. Понад 200 кріпаків виступали в оперній та балетній трупах, хорі й оркестрі. Серед вистав театру  були: комічна опера “Школа ревнивих” К.Маццали (музика А.Сальєрі), балет “Венера і Адоніс” Лефевра. У 1809 році Д. Ширий відпустив акторів на волю. У маєтку гетьмана К.Розумовського діяла велика капела співаків-кріпаків (близько 40 осіб). К.Розумовський зібрав 2.300 творів оперно-симфонічної та камерно-інструментальної музики. Син К.Розумовського, Андрій, живучи у Відні, утримував хорову Капеллу з українських кріпаків. Спілкувався з композиторами Й.Гайдном, В.Моцартом, Л.Бетховеном. останній присвятив А.Розумовському три квартети.

Театр відноситься до найбільш видовищних мистецтв, і, на відміну од літургії, театральна вистава звернена до глядача, а не до Бога, — її реальність умовна, художня, а не онтологічна. Православна середньовічна культурна ментальність орієнтована на не конвенційне сприйняття знаку і не дозволяє ніяких умовностей. Через це в Московському царстві точився тривалий опір театру як такому — навіть містерії та шкільні драми на священні сюжети розглядалися як святотацтво.

Але український театр виник на схрещенні православно-візантійського та римо-католицького культурних ареалів, тому з західного (передовсім польського) художнього досвіду він запозичив лише найсуворіший тип — з системою обмежень та дидактичними функціями — тип шкільного театру. Інші можливі у добу Бароко театри (придворний, магнатський та народний) через свій світський характер в Україні не прижилися. Шкільний же театр, як доводить Л.О. Софронова, знаходився на межі світського та сакрального, православ’я та католицтва, бароко та середньовіччя , тому чи не найактивніше з усіх мистецтв прищеплював спочатку в Україні, а тоді й у Московському царстві новий культурний світогляд. Тим паче, у Тверь, Новгород, Ростов Великий, Смоленськ, Москву, Тобольськ, Іркутськ шкільний театр потрапляє разом з духовними училищами та колегіями .

Отже, піднесена у своєму розвитку українська культура в XVI-XVII столітті впливала і вступала в конфлікт з російським мистецтвом. Але вплив полягав не лише у появі шкіл, академій та колегіумів, які створювали структуру знань, а й в тому, що багато талановитих українських діячів мистецтва виїжджали до Москви та Петербургу. Цим самим розповсюджуючи набуті знання, стиль роботи та культурний розвиток.