Замовчування українського феномену

Сторінки української історії періоду ХVI-XVII ст.неможливо не згадувати з певною гордістю. Адже вони пов'язані з виникненням та діяльністю нової "еліти" - козацтва.

    Козаки - гарантія оборони нашої, ще не самостійної, але вже існуючої території. Їх вважають то визволителями, то звичайними гультяями. Проте не варто забувати, що вони зробили не лише для нашої держави.

     Так склалося, що сусіди не хотіли їхнього визнання. Максимум на що вони погоджувались – це створення реєстрів, або певний договір, який міг виникнути лише у результаті повстання. Безумовно, дуже добре, що у багатьох підручниках, працях, книгах згадується про  подвиги козаків у межах України або про походи до Туреччини та підвладні їй міста в Північному Причорномор’ї.

     Хочу  привернути увагу саме до тих подій в Європі, які напряму повязані з козаками, але про які, на жаль, історія чомусь замовчує, або точніше не так їх афішує.

     Визначною є постать Наливайка, який відомий, передусім, своїми козацько-селянськими виступами. Проте не згадується як об'єднане військо Наливайка й Лободи (у складі 12 тисяч козаків) 1594 року за дорученням австрійського цісаря вирушило на Молдову. Перейшовши Дністер, вони розбили молдовського господаря Арона, взяли його столицю Ясси і спустошили весь край. Арон мусив зректися турецького підданства й присягти на вірність Рудольфу II – німецькому імператорові. Присягу від Арона приймав козацький сотник Демкович. Наливайко листом сповістив польського короля про свої здобутки. Після цього об'єднані сили козаків і молдован спустошили околиці Тягині (Бендер), Білгорода й Килії, що були під турками. Полякам не сподобалася така козацька активність, і вони вирішили втрутитися в перебіг подій. Коронний гетьман Замойський зі своїм військом поставив на молдовський престол боярина Могилу, який визнав польський протекторат. Козакам Замойський звелів не втручатися у молдовські справи. Проте їм уже сподобалися походи в чужі землі. Козаки вирушили у своєрідний рейд до Угорщини, потім на Волинь і Білорусь. Від литовського війська Наливайко відбився й повернувся на Волинь.

       Поляки теж полюбляли використовувати збройну силу козаків. Зокрема у війні проти шведів у далекій Лівонії, що стало першою офіційною війною козацтва. Ідея найму козаків на службу виникла десь улітку 1561 р., коли людей Дмитра Вишневецького, які повернулися з Московії, було запрошено на службу в Лівонію. Тому вже в листопаді 1561 р. король Сигізмунд був змушений розіслати повідомлення про вербування на службу «людей служебних козаків» за грошову винагороду. Це був перший урядовий документ, від якого почалась політика регулярного залучення козацтва до державної служби. Заради цього поляки  навіть скасували створену «баніцію» проти козаків. Адже поляки здавна боялись їхньої військової могутності  і різноманітнимм способами обмежували різні права, проголошували ворогами.  А у 1556 р. козаки фактично врятували незалежність поляків, коли австрійці прагнули забрати їхню корону у битві під Краковом.

        Козаки взяли активну участь і  у польській інтервенції проти Москви. Вони разом з поляками 1605 року взяли місто. Українська козаччина зустрічається і  у подальших подіях. Можна було натрапити на  козаків у війську різних самозванців і просто грабіжників, які нападали на Московську землю. Були вони й у лавах польського війська, яке ходило на Москву з метою утвердити на царський престол польського королевича Владислава. Чисельність козаків дуже зросла. У польському війську, що брало 1609 року Смоленськ, було 30 тисяч козацьких воїнів. Приблизно стільки ж козаків діяло на Сіверщині та в інших провінціях Московської держави.

      Крім того, українські козацькі обєднання цікавили найвеличніших правителів Європи. Німецький імператор Рудольф II звернувся з проханням до московського царя надати йому козаків для допомоги в майбутній війні проти турків. Спочатку цар з неохотою поставився до такого прохання. Проте  бажаючи добра цісарській величності наказує   написати начальникові запорізьких козаків Богданові Мікошинському про те, аби він ішов на допомогу цісареві.

      Так само наполегливо добивався союзу із запорізькими козаками і римський папа. З одного і з другого боку до запорожців відрядили послів: від імператора — Еріха Лясоту разом із Станіславом Хлопицьким і таким собі Якобом Генкелем, який мав репутацію знавця польсько-українських стосунків; від папи — патера дона Александро Комулео.

       Крім того, слава про козаків дойшла і до Близького Сходу, зокрема і до славнозвісної Персії, яка прагнула найняти 20 000 наших воїнів задля охорони своїх кордонів. Це стало причиною візиту до Персії козака Степана у 1616р.      

      Козак Тарас Трясило, відомий своїм повстанням «Тарасова ніч», брав участь у бою, який  проходив у Франції. Незважаючи на поразку, він показав відвагу та відданість козаків у бою. А скільки наших людей, воїнів  працювало для відновлення Російської держави! Недаремно кажуть, що величний Санкт-Петербург будувався на кістках наших предків.

        Козаки – справжній феномен української держави, могутня армія, захисники та провідники нашого народу. Їхня поява на історичному тлі змінила хід існування багатьох країн, незважаючи на те визнають вони це чи ні.  Про це повинні пам’ятати в першу чергу ми – українці та нести ці знання за межі нашої держави, аби слова Довженка про незнання власної  історії стали минулим, а  не майбутнім нації.