Історія мого міста

Місто Фастів

Я живу в невеликому містечку Фастові і хочу поділитися з вами його історією.

Фастів протягом усієї своєї історії був містом-супутником Києва. У стародавні часи територією Фастівщини проходили кордони Київської землі. ще раніше - тут межували території двох великих східнослов'янських племен - древлян і полян. Навкруги міста розкопано декілька курганів Х-ХІІ століть. А знайдені на березі річки Унава кам'яні знаряддя праці із стоянок стародавнього камінного віку яскраво свідчать - ці землі заселялись ще стародавньою людиною 40-30 тис. років тому. Городища та кургани скіфської доби, поселення римського періоду, давньоруські поселення - ці оригінальні матеріали археологічних розкопок стали наступними сторінками стародавньої історії краю.

Уперше в історичних документах Фастів згадується під 1390 роком, коли київський князь Володимир Ольгердович підтвердив право роду Рожиновських на володіння Фастовом (проте, є більш ранні літописні свідчення, за якими назва поселення могла виникнути за часів київських князів Олега та Ігоря, коли будувалась київська держава й Олег " почав города ставити"...). Отже, наприкінці XIV ст. поселення Фастів уже існувало, але через наскоки татар на початку XV ст. жителі залишили його.На початку XVI ст. тут знову почали селитися люди. В середині століття поселення належало Івашенцевичам, головний маєток яких знаходився в Макарові (тому їх називали ще Макаровичами). Один із спадкоємців, Андрій Макарович, у 1561 році заставив Фастів київському римсько-католицькому єпископові М.Пацу, а в 1568 році поселення у числі інших, відомих під назвою “Глібова на Рпені”, Сигізмунд Август пожалував “вічним дідичним правом” єпископу Б.Гулькевичу. Це призвело до тривалої і впертої суперечки між Макаровичами та їх спадкоємцями і католицькими єпископами. Справа розглядалась у судах різних інстанцій. Нарешті Люблінський трибунал вирішив її на користь єпископів.

За час судової тяганини Фастів знову занепав. Лише після того, як єпископ Й.Верещинський пообіцяв звільнити жителів від податків і надати інші привілеї, населення почало зростати. Й. Верещинський намагався перетворити Фастів на один із центрів католицизму на Україні. Він заснував тут друкарню, побудував костьол. Навіть перейменував село на “Новий Верещин”. Наступник його єпископ К.Казимирський повернув селу попередню назву. На його клопотання король Сигізмунд ІІІ у 1601 році надав Фастову права ї привілеї містечка (маґдебурзьке право). За К.Казимирського єзуїти зміцнили свої позиції. Фастів став резиденцією єпископів. У 1612 році в містечку був відкритий єзуїтський колегіум, а в 1638 році – засновано монастир бернардинів”.

Жителі Фаcтова бpали активну учаcть у визвольній війні 1648-1654рр.

Під час війни Хмельницького з Польщею в 1648 р. Фастівський маєток єпископа О. Соколовського був захоплений українськими козаками, шляхта та католицьке духовенство було перебите, а всі релігійні заклади єзуїтів та бернардинців знищені.

Фастів стає сотенним містечком Білоцерківського полку. В 1654 році тут перебували разом Богдан Хмельницький й Василь Бутурлін.

Після Андрусівського перемир`я Фастів знову переходить під владу польської корони.

З cеpедини 80-x pоків XVІІcт. Фаcтів - полкове міcто Фаcтівcького полку.

Друга половина XVII століття відзначена частими нападами татар на південь Київщини. Це приводить до спустошення і занепаду Фастова. в 1684 році, Семен Палій отримує королівський універсал, який дає йому право сформувати козацький полк й оселитись в Фастові.

“Під владою лівобережних гетьманів Фастів перебував до 1712 року – часу, коли після невдалого Прутського походу Петро І змушений був повернути Правобережні землі Польщі. За умовами миру ці землі мали залишатись пусткою, а жителі – переселитися на Лівобережжя. Протягом 1712 - 1714 рр. жителі Фастова переселилися в район Василькова, який був тоді у складі Російської держави. Містечко знову стало власністю католицьких єпископів... Щоб швидше заселити опустілі землі, польський уряд надавав переселенцям “слободи”, звільняв їх від повинностей на 5 років. протягом 1715-1730 рр. містечко знов заселилось”. (Історія міст та сіл УРСР, Київська обл.)

В 1750-60-их роках прокотились гайдамацькі повстання, що вибухнули Коліївщиною.

Ватаги М.Швачки та А.Журби, які були на чолі великого гайдамацького загону, в 1768 році захопили Фастів, зробили його своєю резиденцією й місцем страти шляхти, єзуїтів та євреїв. 

Після приєднання частини Правобережжя України до Російської імперії, Фастів входить до складу Васильківського повіту Київської губернії.

В 1779-1781 роках будується дерев`яна Покровська церква з Дзвіницею. Вона внесена до державного реєстру культурного надбання українського народу.

Місто спочатку залишалось власністю єпископів. Але в 1843 році єпископів бере на утримання російська казна, а містечко зараховано до державних маєтностей. Фастів стає волосним центром зі стандартним набором – ґуральня, броварня, торгівля.

Значний поштовх до розвитку економіки Фастова дає відкриття в 1870 році залізниці Київ – Одеса. Стають до дії залізничні майстерні, завод по виготовленню шпал та котельно-механічний завод Брандта (на базі котельно-механічного заводу утворюється Акціонерне товариство Брандта").