Переяславська рада і Березневі статті(1654р)

Звичайний військово-політиний союз, а не «входження» України до складу Московії

Шість років тривала національно-визвольна боротьба українського народу проти польського панування. Розпочавши цю війну, великий гетьман України Богдан Хмельницький розумів,що без доброго союзника Україна не могла перемогти остаточно. Козацька держава, створена під час війни, могла в один момент втратити усі елементи державності, здобуті в ході війни: адміністративний поділ, судову систему, військо і кордони...Крим, у свою чергу, був ненадійним і тимчасовим союзником, зі своїми корисливими інтересами, а саме: ослабити обидві держави і мати змогу й надалі грабувати українське населення. Що ж тоді залишалося для Хмельницького? Який союзник?

Природним було його прагнення налагодити дипломатичні стосунки з Московією. Ці дві держави поєднувала православна віра. Більше того, Москва мала власні рахунки з Польщею. Ще на початку війни Хмельницький намагається зав‘язати з Московією стосунки. Після блискучих перемог на Жовтих Водах  і під Корсунем Хмельницький у грудні 1648року звільнив Київ. І саме тут на раді з представниками православного духовенства приймає рішення про необхідність звернення до Москви за військовою та дипломатичною допомогою. Саме тоді до царя відрядили полковника Мужиловського. Але Московія вирішила зайняти очікувальну позицію і не дала Україні ні військової, ні дипломатичної підтримки. Країни постійно обмінювалися делегаціями, посольствами, вели переговори, але 1651року Земський собор не дав згоди на союз з Україною.

Для продовження й проведення з  Україною офіційних переговорів, присяги, укладання угод, вручення царської грамоти було обрано Переяслав. 8 січня 1654року на загальновійськовій раді Богдан Хмельницький виступив з гучною промовою про те, що Україна опинилася в украй важкому становищі після шестирічної війни. Він також зазначив, що єдиний порятунок – це піддатися під захист сильної держави. Свою промову гетьман закінчив словами: «А буде хто з нами не згоден тепер, куди хоче – вільна дорога». Учасники ради висловилися щодо цього так: «Волим під царя московського православного». Того ж дня на Євангелії присягалися гетьман, генеральні старшини, полковники, сотники. Варто зазначити, що не всі підтримали рішення Богдана Хмельницького. Не було в Переяславі представників Запорозької Січі, відмовився присягати й Іван Богун.

Московський представник Бутурлін змалював для царя неіснуючу картину, говорячи про масовість переяславської ради, всенародного рішення. Саме тому й почалося московська версія легенди про переяславську раду.

Звісно, що усна угода не могла задовольнити гетьмана. Він не був упевнений у вірності царя(російська сторона присяги не склала). Україна, по-суті, входила під протекторат Московії, але без ніяких гарантій на військову і дипломатичну допомогу.  Цей факт говорить про те, що взагалі не існувало ні Переяславської угоди 1654 року, ні переяславського договору як документа. В 1654році відбулася тільки нечисленна Переяславська рада, яка не мала юридичної сили. Стає зрозумілим, чому українська сторона виявила ініціативу в укладення міждержавного договору з Московією: Богдан Хмельницький прагнув узаконити суверенітет Української держави.

14 березня 1654 року українські посли подали письмовий текст проекту договору з 23 статей, які базувався на усних Переяславських домовленостях і Зборівському українсько-польському договорі. За умови дотримання цих статей Україна зобов’язувалася ввійти під покровительство Москви і сплачувати данину на знак такого підданства. Але не всі пункти задовольнили царя. Російська сторона скоротила кількість статей до 11, хоча загалом їх зміст не зазнав змін. Царська жалувана грамота від 27 березня 1654року називає гетьмана і Військо Запорізьке «підданими московського царя», але при цьому зазначає: Україні «бать под нашою, царского величества, рукою, по своим прежним правам и привилеям и по всем статьям, которые писали выше сего», що власне передбачає не підданство, а протекцію царя над Україною. Для Богдана Хмельницького цей договір був звичайною угодою про військову допомогу в боротьбі проти Польщі. Крім того, Україна намагалася юридично закріпити свої права та вольності.

Можна зробити висновок, що Богдан Хмельницький «не віддав» Україну Росії. Березневі статті були лише вйськово-політичним договором обох держав, якого Україна потребувала. І не варто бездумно стверджувати, що саме від Преяславської ради Україна знаходилася у складі Московії.