Фіни й Жовтневий переворот

Останнім часом доводиться чути про «фінський спецназ», «фінських штурмовиків» та навіть «фінських єгерів», які брали участь у штурмі Зимового палацу.

Автономне Фінляндське князівство у складі Російської імперії, створене в 1809 році, мало свій Основний Закон, гарантом якого був російський імператор Олександр І, який, відкриваючи перше засідання фінського парламенту, заявив: «Я обіцяв зберегти вашу конституцію, ваші корінні закони; ваше зібрання тут засвідчує виконання моїх обіцянок». Із тих пір кожний російський імператор, вступаючи на престол, урочисто підтверджував обіцянку поважати фінські закони. Протягом ХІХ століття у великому князівстві були засновані Сенат, очолюваний генерал-губернатором Фінляндії, свій банк і грошова одиниця, митниця, пошта й календар. У 1879 році у Фінляндії була створена окрема армія, сформована з місцевого населення, обов’язком якої було гарантувати безпеку державних кордонів у межах своєї території. Чисельність фінської армії у мирний час становила від 2000 до 5000 осіб – приблизно 10% населення князівства. Служба за призовом тривала три роки. Але дослужитися до високих звань у власній армії жителям Фінляндії було неможливо. Ті, що обирали воєнну кар’єру, вступали в кадетський корпус у Хаміні, а після його завершення могли продовжити навчання в одній із російських воєнних академій. До 1917 року в російській армії служило кілька тисяч офіцерів-фінів. Густав Маннергейм – лише найвідоміший із них, але не єдиний. До генеральського звання в російській армії дослужилися понад 400 колишніх випускників Хаміна.

29 червня (12 липня) 1901 року Микола ІІ підписав Маніфест про воєнну повинність, який розпускав фінську армію. З цього часу фіни підлягали призову в російську армію на загальних засадах, воєнна комісія та посада командувача збройних сил Фінляндії ліквідувалися. Складно виснувати, що генерал-губернатор Фінляндії Микола Бобриков, міністр статс-секретар В'ячеслав фон Плеве та воєнний міністр Олексій Куропаткін, які напрацьовували текст Маніфесту, мали на меті обмежити права фінів; радше навпаки – уніфікація військової служби видавалася їм благом, яке зможе вберегти національні окраїни від сепаратистських настроїв та можливого кровопролиття. Натомість фіни такої «турботи» не оцінили, назвавши російських зверхників «пожирачами Фінляндії». Постійні заворушення у Великому князівстві змусили російські власті відмовитися від призову в Фінляндії, і замість рекрутів фіни стали виплачувати воєнний податок, який постійно збільшувався – від 2 до 15 млн. марок. Наступним кроком після ліквідації фінської армії було закриття кадетського корпусу, а в 1905 році – розформування фінської гвардії (єдине в автономному Великому князівстві Фінляндському воєнне училище, кадетський корпус у Хаміні, було закрите ще 24 квітня 1903 року). Так було поставлено крапку в історії фінських збройних формувань.