Це питання і для кожного з нас особисто, якщо ми так ніколи і не прокинемось, звідки ми будем знати, що реальність, а що сон?
Але ця стаття не про це, ця стаття очерк про стратегічне державництво, річ яка в нас забута навіть опозицією і найкритичнішими журналістами. В суспільстві навіть дискурсу такого немає: державництво, інтереси держави, експансія, великоукраїнізм. Такі слова звучать якось дико і страшенно незвично, для деяких верств населення мабуть навіть образливо і неприємно (ну така в них освіта, що зробиш). Ці слова для нашої реальності неприйнятні, але насправді вони неприйнятні для нашого групового сна, реальності ж нашої ми не знаємо, ми від неї відмахуємось, ми її навіть зневажаєм.
Це нездорова ситуація. Це катастрофічна ситуація, спати так довго, прокидатись буде дуже важко і від цього хронічного пересипу у нас всіх дуже болітимуть голови, тобто в тих, в кого вони залишуться взагалі.
А прокидатись прийдеться, навіщо? Та хоча б щоб вже остаточно померти, помучавшись достатньо перед тим в конвульсіях.
Я молодий, і мені не дуже подобається песимізм, в свої 26 років, я все ж не втратив наївності думати (чи мріяти, хм, знову сон, але ж є сни такі прекрасні), що можна ось так взяти і все змінити, що від конкретних людей залежить так багато, і що можливо і я зможу бути корисним для Батьківщини.
Але життя і університет вчить мене другому: процеси, що відбуваються в суспільстві мають 2 величезні ознаки складності: комплексність і системність. Ці дві складові, це те, коли кажуть: а шо я один можу зробити? Саме в цих словах люди висловлюють своє відчуття тої складності. Але це не вся правда. Це совєтська школа, школа залякування, коли на фоні титанічної боротьби класів і переходу від капіталізму до соціалізму, справді, що могла зробити якась там людина? Іншу історію нам і досі не сильно розказують. Але ж є історія особистостей! Але ж є харизма, є ідея і є революція, є таке явище як велика Пасіонарність, і великі Пасіонарії. Крім того ця пасіонарність передається. Ех, я мабуть ще досі максималіст і мрійник, але хіба це погано? Погано коли людям сняться жахіття, оце погано, а вони сняться всьому нашому народу. Я розумію звичайно, що не всьому і є якісь там максимум 2%, а може й менше, які в нас дуже добре живуть, але який це народ? Це ворожий клас експлуататорів і окупантів.
Ми маємо думати стратегічно про державу: що в нас з демографією? Що в нас з технологіями? Що в нас з армією? Що в нас з освітою? Що в нас з .... Таких питань дуже багато, всі ці питання дуже важливі і всі вони мають вирішуватись, вирішуватись позитивно, вирішуватись негайно! Але цих питаннь в нас нема на порядку денному. У нас кожен день лише якась фігня нудна, про вибори, змагання на виборчих ділянках, початки кримінальних впроваджень, олігархи і їх злочини.
Журналісти! Як казав Віталій Портніков: раби, подножки, грязь Банкової, що ви мелите? Ви кого хотіли здивувати такими новинами? У нас кожна людина в Україні знає, що в нас твориться бардак і беспрєдєл, ви лише називаєте конкретні факти. Але ж це не змінює ситуацію. Ви навпаки призводите до того, що люди звикають до таких новин, ми всі звикли, що держава в нас жахлива. АЛЕ ТАК НЕ МАЄ БУТИ!
Ви кажете владі: ви крадете! А вони: ні! А ви ще раз: ви крадете! А вони ще раз: ні! І так цілими роками, втраченими назавжди! Ви є співучасними до цих злодіянь! Чому ви не питаєте їх: що в нас з демографічною ситуацією? Чому не питаєте конкретно, по темі? Ви втратили стретегічну ініціативу, ось чому. Вони спершу вкрадуть, а лише потім ви напишете. Вони спочатку згвалтують, уб´ють, а лише потім Врадіївка. А має бути навпаки! Нас же більше на мільйони чоловік! Нав´язуйте їм агенду, нав´язуйте їм дискурс, ви не помічаєте, як хитається та мафія, що зве себе владою? Вони ж люди не креативні, "акадємій не кончали", так давіть їх мозком! А ви з`їхали, та і не тільки ви, весь народ, на їх рівень. Ми граємо по їх правилам.
Нам треба зламати систему, для цього не треба грати по її правилам, треба створювати свої власні.
Україна як держава знаходиться в катастрофічному стані, проблеми, які ми маємо не вирішуються, а лише додаються нові. Все в світі можливо, Ісус ходив по воді, ми можемо жити по новому, ми можемо стати регіональним лідером, можем стати навіть світовим лідером, як не дико це не звучить. Але для цього необхідно багато і сумлінно працювати. Для ефективної праці, потрібні умови. Я як сідаю щось писати, прибираю на письмовому столі, от і нам, в Україні треба добренько прибрати, вичистити всю гадість і мерзоту, як покарання їм і як насторога на майбутнє. І заходитись працювати. З нашими ресурсами, з нашими прекрасними людьми, які мабуть найрозумніший і найпрацьовитіший народ світу (якшо захоче), ми зможемо і гори звернути.
Але для цього всім нам треба бити в одну точку: Революція-Відродження Нації. Закон концентрації в стратегії: зосередити напроти найслабкішої ділянки ворога свою найбільшу силу і вдарити з усієї сили, положити все в цей один прорив!
А інакше смерть, і нам, і нашим дітям. От тільки їм буде навіть ще гірше чим нам.