Хто такі совки, або Антологія совка. Частина 1

16 липня 2013, 21:27
Власник сторінки
голова громадської організації "Інститут суспільних ініціатив", юрист
0
549
Хто такі совки, або Антологія совка. Частина 1

«Якщо привчити дітей не думати про Бога, вони стануть фашистами або комуністами – через потребу присвятити себе чомусь» (Симона Вейль, трактат «Укорінення»).

За більшовицькою доктриною, навіть у разі успіху революції клас переможців (пролетаріат) потребував зовнішнього інтелекту, колективного вождя, роль якого теоретично покладалася на партію. Диктатура пролетаріату на практиці виявилася ширмою влади більшовиків. Авангард робочого класу перетворився в специфічний кастовий інститут із жорсткою регламентацією внутрішнього життя (регулювання складу, напіввоєнна дисципліна, примусова партійна просвіта, періодичні «чистки»), справжні цілі якого полягали в тому, щоб перекрити та поставити під власний контроль та розпорядження всі ланки державного управління. Робітники, багато з яких підтримали ідею революційного перевороту в Росії 1917 року, ввійшли в історію під назвою класу-гегемону, «атакуючого класу», будівників першої у світі держави розкріпаченої праці. Слово «клас» звучало гостро й було викликом епосі. Однак реальним суб’єктом історичної дії стали партія та гіпертрофований партійно-державний апарат. Адже вони, а не робітники мали політичну автономію, інститути для вираження й захисту своїх інтересів, яскраво виражену ідентичність та інші характеристики (наприклад, реальне, а не віртуальне право розпоряджатися власністю на засоби виробництва).

Словосполучення «проста радянська людина» («простой советский человек»), за авторства В. Лебедєва-Кумача, на яке дали «добро» партія й уряд, відразу ж стало використовуватися в радянській пресі як характеристика позитивного члена радянського суспільства.   

Советский простой человек

Разносятся песни все шире

И слава повсюду везде

О нашей единственной в мире,

Великой Советской Стране.

По полюсу гордо шагает,

Меняет движение рек,

Высокие горы сдвигает

Советский простой человек.

Отбросивши сказки о чуде,

Отняв у богов небеса,

Простые советские люди

Повсюду творят чудеса.

Всех лучше советские скрипки

На конкурсах мира звучат,

Всех ярче сверкают улыбки

Советских веселых девчат.

В морские глубины пробьется,

Взойдет на Эльбрус и Казбек

И всюду победы добьется

Советский простой человек.

Америка снова открыта

Сквозь холод, туманы и снег

В нее прилетел деловито

Советский простой человек.

Цветет красотой небывалой

Народного счастья весна,

Всемирной надеждою стала

Советская наша страна.

И звезды сильней заблистали,

И кровь ускоряет свой бег,

И смотрит с улыбкою Сталин -

Советский простой человек.

И смотрит с улыбкою Сталин,

Советский родной человек.

 

Немов у відповідь на цей штамп Є. Євтушенко написав вірші до пісні з видозміненою назвою «Наш непростой советский человек». Музику написав композитор А. Бабаджанян.

 

Наш непростой советский человек

 

Музыка: А. Бабаджанян Слова: Е. Евтушенко

 

Трамвай ползет среди ночной вселенной
Вдоль магазинов, скверов и аптек.
И в нем ты тихо дремлешь после смены,
Наш непростой, советский человек.

Израненный, в шинели не по росту,
Прикрыв собою весь двадцатый век,
Ты умирал так гордо и так просто,
Наш непростой, советский человек.

Во имя жизни праведной, свободной,
Где будет счастья поровну для всех,
Ты побеждал, голодный и холодный,
Наш непростой, советский человек.

Ты строишь зданья, пашешь и рыбачишь,
Взлетаешь к звездам и бредешь сквозь снег,
Ты дорог мне – смеешься или плачешь –
Наш непростой, советский человек.

Ну, а когда задремлешь ты в трамвае,
Или в степи, или у горных рек,
Я твой усталый сон благословляю,
Наш непростой, советский человек.


Можна натрапити й на таку сучасну характеристику «радянської людини» (подаю мовою оригіналу): «Это – как признаки беременности, только … Советский человек твёрдо уверен, что о его личном благополучии должно заботиться государство. Это именно его, государства, святая обязанность. Предоставить высокооплачиваемую работу, бесплатно обучить, бесплатно вылечить, дать бесплатное жильё. А иначе, зачем оно ещё нужно?

Работать советский человек не особенно любит. Он всегда считает, что ему платят несправедливо мало.

Любимая поговорка советского человека: «Они делают вид, что нам платят, а мы делаем вид, что работаем».

Образцовый советский человек должен обязательно курить табак и пить горькую. Если советский человек этого не делает – это выглядит крайне подозрительным. У окружающих складывается впечатление, что это не настоящий советский человек, а какая-то профанация. Может быть, даже, диверсант.

Советский человек, мягко говоря, нечист на руку. Он всё тянет в дом. При этом он вовсе не считает, что совершает что-то нехорошее. Уверен, что всё вокруг – народное, а значит – его. Если советский человек вышел с фабрики и ничего с собой оттуда не прихватил – день пропал даром.

Советский человек в Бога не верит, постов не блюдёт, о заповедях ничего не слышал. Но в церковь после 1991 года ходит. Так, на всякий случай. А вдруг Он всё-таки есть? Хотя раем на земле справедливо считает СССР. Единственная икона в доме советского человека – портрет Сталина.

Советский человек считает принцип справедливости – главным. У меня избушка ледяная, а у соседа – лубяная. Несправедливо. Чем он лучше меня? Посему: отобрать и поделить. Соседу – ледяную, мне – лубяную. А лучше – обе мне. И, желательно, эту операцию по восстановлению справедливости проводить почаще, хотя бы раз в неделю. Чтобы не накапливалось лишнее имущество. А чтобы впредь неповадно было – раскулачивать и ссылать в Сибирь.

Советский человек политикой не интересуется: «Не нашего это ума дело. Начальству виднее. За нас всё давно решили. От меня ничего не зависит». Но на выборы бежит рано поутру и бросает в урну бюллетень с фамилией одного единственного кандидата. Считает, что только так и должно быть, и что это единственно правильная демократия. А всё прочее – от Госдепа. А будешь совать нос, куда не положено – ещё и посадят. Так что, наша хата с краю.

Профсоюзы – нужны, считает советский человек. Не будет их, кто станет давать путёвки? А в остальном они, профсоюзы эти, должны сидеть, молчать и поддакивать начальству. Как начальник сказал – так и правильно.

Советский человек любит халяву, поэтому всегда покупает лотерейные и прочие халявные билеты. Смело бросается участвовать во всяких сомнительных предприятиях, сулящих невероятные выигрыши. Верит в финансовые пирамиды и подмётные письма счастья.

Советский человек знает, что законы – законами, а жизнь – жизнью. Не всегда законы и правила надо соблюдать, а иногда – когда они противоречат здравому смыслу – даже необходимо нарушать, во имя справедливости. Или удобства. Не обходить же вокруг, когда можно перебежать через дорогу?

Дал взятку – прошел без очереди. Или ГАИшнику: «Слышь, командир, может, договоримся?»

Советского человека легко отличить в любой очереди по его склонности вплотную прижиматься к впереди стоящему. Это значит, чтобы никакой нахал (другой советский человек) не смог вклиниться между. Советский человек знает по своему опыту, что в любом советском магазине его непременно обвесят и обсчитают, но перепроверить названную ему сумму ленится, а воспользоваться контрольными весами стесняется. В конфликтах, если стоит в очереди, всегда принимает сторону продавца, кассира, администратора. Кричит любому покупателю, «качающему права»: «Не мешай торговать, отойди!» Хотя работников торговли не любит. Называет их торгашами и спекулянтами. Он уверен, что эта профессия – типично воровская, а деньги, ею заработанные – краденые.

Советский человек редко отстаивает своё попранное достоинство в билетных кассах, агентствах и конторах. Предпочитает утереться и отойти. Чтобы хуже не было. И он прав. Если появятся советские же «менты»… Уж лучше от греха подальше. Если всё вышеперечисленное в вас присутствует, можете смело гордиться тем, что вы – человек советский!» (http://www.libo.ru/libo7043.html).

Спроб соціологічного дослідження «радянських людей» у «їх власну епоху» налічується чимало. Одне з найбільших емпіричних досліджень – Гарвардський проект (Inkeles, Bauer 1959) – мало на меті отримати «з перших рук» інформацію про функціонування радянського суспільства. Збір даних здійснювався в 1949-1951 роках на території Західної Німеччини, Австрії і США серед переміщених осіб і емігрантів, у недалекому минулому – громадян СРСР. Під час глибокого біографічного інтерв’ювання (329 респондентів) та заповнення детальних опитувальних листів (2738 респондентів), що охоплювали мало чи не всі аспекти життя в СРСР у довоєнну та воєнну епохи. Деякі висновки здивували, а то й шокували авторів проекту.

Так, більшість респондентів визнавали радянську систему легітимною, а владу – міцною і законною. Біженці та емігранти – учасники опитування – у принципі не відкидали, але й навпаки, сприймали «визначні» (salient) характеристики системи: суспільна власність на знаряддя та засоби виробництва, державний контроль та управління економікою, транспортом, торгівлею, державні гарантії прав на працю, освіту та охорону здоров'я, автократична та централізована зовнішня політика. Скарги респондентів – специфічні, з акцентом на покращення життя та його стандартів, припинення терору, підвищення оплати праці колгоспників. Простими й поміркованими були їх вимоги: гуманне поводження лідерів країни з людьми, інтерес до людей, загроза про їх добробут. Усі ці думки спиралися радше на тактику покращувальної системи дій (ameliorative actions), ніж на стратегію радикальних змін. Вражаюче (distressingly) мала кількість респондентів демонструвала повне заперечення системи на ідеологічній основі по суті. Навіть у тих випадках, коли демонструвався розрив між радянською системою як ідеєю та реальністю, спостерігалася помітна нездатність генерувати альтернативи та пропозиції: в авторів складалося враження, що зі сторони респондентів бракує не лише розуміння, але й відчуття потреби в конституційних гарантіях прав та безпеки, характерних для західних демократій.

Перше й головне, що кинулось у вічі авторам-американцям, - збіг реакцій радянських людей на власну систему з реакціями громадян Сполучених Штатів на свій життєустрій. Індустріалізація містила в собі невід'ємну рису – симпатію, прихильність (propensity) громадян різних країн до автономії (незалежності) їхніх поглядів від політичного порядку. Відмінність, часто трагічна, полягала в тому, що громадяни СРСР мало знали про соціальну політику власної держави, частку національного доходу, спрямовану на інвестиції в народне господарство та на споживання. Вони не могли вільно пояснювати та розкривати свої політичні переконання.

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Пользователи
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.