ЧАС ҐЕ…

Роздуми

Доля всякого народу, його минуле і майбутнє – у ментальності. Плакання про історичні помилки, пошуки винуватців поза собою, розчарування у сьогоденні – усе це розплата за душевну лінь, безпросвітне глупство, невміння і небажання переступити через дрібне заради великого, світлого. Україна підійшла до тієї межі, за якою втрата самоідентичності, а відтак і державності. Скиглі тієї частини, буцім то, свідомого прошарку, народу, який у інших етносів є елітою, а у нас – ні, (бо такою себе не вважає), наносять подвійну шкоду: розмагнічують самих скиглярів і змушують решту електорату шукати прихистку у зайд і власних запроданців. Починати треба із себе, виховувати у собі толерантність і мудрість, вміння прощати ближньому і рідному, зневажати ворогів своїх, як найбільшу цінність берегти мову і культуру. Бо є мова і культура – є народ. В іншому випадку навіть не населення, а злазисько мутантів, пожираючих один одного. Приклад мусить подавати та частина суспільства, яка продукує заклики і обіцянки, каже правильно й емоційно, а сама, на жаль, робить зовсім інше. Слід усвідомити усім – демократія це диктатура розумних законів. Виконання приписів здорового глузду – чи не найголовніше завдання тих, хто вважає, що піднявся у розумінні сьогодення над натовпом і наділений ним правом триматися за віжки. Чиновник, який не краде – не дасть красти іншому. І навпаки, владний злодієць навіть радий, що у підлеглих пики у пір’ї, бо це дає йому змогу не боятись від них осуду чи спротиву.
Класичний радянський винахід – кажу одне, думаю друге, а роблю третє, у незалежній Україні розцвів аж зовсім не червоним цвітом. Брехня, лицемірство, дворушність стали наріжним каменем життя суспільства. З одного боку синьопике волання про долю держави, з іншого… За даними Національної доповіді НАНУ «Соціально-економічний стан України: наслідки для народу і держави «…тінізація української економіки становить у середньому 60%». Тобто із кожної заробленої сотні усіма формами оподатковується лише 40 гривень, решта зникає у бездонних лантухах волальників про долю держави. А це пенсії, рівень освіти, культури, медицини та ще й обороноздатності. «У торгівлі приховується 80% прибутку, нерухомості - 60%, у будівництві - 66%, громадському харчуванні та ЗМІ – 53%, транспорті та перевезеннях – 46%, у більшості малих підприємств «тінь» може сягати 80-90%». Можна було б примусити себе погодитись чи бодай зрозуміти ці убивчі для економіки, а відтак держави, числа, якби приховані гроші пішли у розвиток виробництва, запровадження новітніх технологій, у наукові розробки, медицину, освіту, культуру. Натомість наче гриби після теплого серпневого дощу ростуть рахунки у чужобанках, палацики на тисячі квадратних метрів, від хабарів жирує найогидніше створіння на світі – український чиновник. Тим часом помирають діти і дорослі від браку тієї медичної допомоги, якою у розвинутих країнах користуються десятиліттями. Народжуваність хоч поволі і зростає останні роки, усе ж не переважає кількість смертей. А що ж народ, який останнім часом усе активніше перероджується в електорат? Інфікований вірусом байдужості до власної долі, покинутий елітою напризволяще, він усе частіше і все за мізернішу тридцятку продається на виборах паханам, кримінальним рецидивістам і просто політшльондрам. Саме відсутність морального стержня в електорату є причиною усіх наших суспільних бід: наркоманії, статевої вседозволеності, тотального п’янства і алкоголізму, хамства і байдужості, на які усе частіше хворіє молодь. Зневажання основною масою населення основ життя суспільства набирає загрозливого характеру і вже в недалекому майбутньому може стати незворотним. Влада із гаранта дотримання законів, організатора колективного думання про розумну організацію життя уже давно перетворилася у бюрократичного декламатора, який не йде попереду, а плентає позаду подій. Замість жорстко вимагати дотримання суспільством моралі, займається популізмом, намагаючись сподобатися електорату, аби якомога довше протриматися на олімпі.
На Житомирщині у минулому році правоохоронцями було вилучено з незаконного обігу п’ять тисяч літрів самогону, більше 35 тисяч літрів закваски та понад тисячу самогонних апаратів, виготовлених «народними умільцями» для поліпшення «кайфовості» життя певного (84%) прошарку електорату. Понад три тисячі приватних виробників рідини з бульками оштрафовано дещо більше, як на 170 тис. гривень. Тобто в середньому на 56 грн. 60 коп. кожного, а це приблизно ціна двох літрів самогону на «п’яному» ринку. Усі ці дані – лише краплина у морі реальності. У державі кожен десятий – хронічний алкоголік. Ми тримаємо першість у Європі за рівнем дитячого і підліткового алкоголізму. Тим часом суспільство не б’є тривогу. Мовчить влада, лише вряди годи обізветься якийсь чиновник. Притуливши нижню губу до верхньої, сопе «цибулями» інтелігенція. Не чути щоб професори-доктори-кандидати-Герої-лауреати гуртом натовкли пику якомусь держчинуші за бездіяльність у «п’яній справі», та спитали чому у суспільстві з кожним днем усе більшає «штотікаки», а рідна звучить усе рідше. Не спитають. Бо й самі не змогли прищепити своїм чадам любові ні до рідної мови дідів-прадідів, ні до своєї землі. Смердючий привид руїни і національного самознищення витає в повітрі, а хохол усе ще не хрестить лоба. Він тупо вірить, що прийде «канкрєтний пацан з реб’ятямі» і вже сьогодні покращить, усіх почує, помахом чарівної палички влаштує «свєтлу жизнь» народу, який забув своє коріння, зрадив свою мову, перейшовши з чарівного «добридень» на «твою бля».
Світ вступив у період руйнування історичних етно та культуро-ментальних ознак. Основними чинниками тут є інформаційні та маскультурні інтервенції. Успішно протистояти цьому можуть лише націоналістично зцементовані нації,які мають свідомо згуртовані і тим сильні еліти, здатні не тільки на розумні декларації,а й на непопулярні,але оправдані дії. На жаль,Україна до таких не належить.
…Під час азійської кризи 1998 року громадяни Південної Кореї, аби збільшити золотий запас країни і тим врятувати економіку від обвалу, здали державі кілька тонн золотих прикрас,інших коштовностей. Порівнюючи цей факт з українською дійсністю, можна лише зітхнути.

Василь Дацюк.

Лелека Самара