Коли нема що сказати

Коли ти виходиш в люди, стаєш перед публікою, ти перш за все повинен усвідомлювати: хто ти є, що ти несеш світові.

Інколи в мене питають: чому ти не ведеш блог? Чому не пишеш нічого? Тобі бракує часу, чи просто немає що сказати?

Я думаю, навіть найбільш зайнята людина у світі, якщо їй є що сказати, якщо є в неї мессідж, вона знайде час.

Щодня, відкриваючи світ, вдивляючись в нього, винаходжу нові велосипеди. І що, мені писати про свої велосипеди тим, хто давно літає в інші галактики на зорельотах і зорельоти, зрештою, також для них учорашній день?

Я люблю їх, свої маленькі відкриття, але ділитися ними і бути посміховиськом для досвідчених людей не хочу.

Коли ти виходиш в люди, стаєш перед публікою, ти перш за все повинен усвідомлювати: хто ти є, що ти несеш світові.

Хто ти така: дівчинка з 12 кварталу? А чим ти цікава?

В профілі у мене написано: письменник, юрист. А насправді: письменниця, авторка безсмертних шухлядних творів? Чесніше буде сказати все ж таки юрист – принаймні з цього я живу.

Людина будь-якої професії, коли вона самопрезентується, то повинна визначити свою інакшість, відмінність від інших насамперед для себе. Якщо ти, наприклад, страховик, то в чому твоя «фішка», що змусить застрахуватися саме у тебе найбільш прискіпливого, найбільш недовірливого клієнта? Якщо ти менеджер, який твій індивідуальний, ні на чий не схожий, стиль управління? Якщо ти фотограф, з яких незвичних ракурсів ти знімаєш найбуденніші речі й найзвичайнісінькі обличчя? Якщо в тебе є «фішка», ти будеш цікавим, якщо ні –  шукай свою «фішку» і мовчи.

Написавши це, я задумалася: чи є в мене «фішка», як у юриста? Ну нехай не «фішка», а «коник»? Звичайно є: і фішка, і коник, і велосипед, і зорельот. Але юриспруденція така штука, що день у день примушує тебе винаходити нові фішки, нові коники, нові велосипеди, нові зорельоти. Бо не вспієш і оком моргнути, як повз вже мчать табуни твоїх коників і вони більше не працюють. Тож, якщо ти хочеш, щоб твій коник ще послужив тобі – мовчи.

Людині творчої професії ще важче. Скільки написано картин, скільки відзнято фільмів, скільки декламовано віршів… Про кохання не говори – про нього все сказано. Не говори про ненависть – про неї все сказано також. І про дружбу сказано все. І про самотність. Про щастя і про нещастя. Про все на світі все сказано. Ніхто нікому не скаже нічого нового в мистецтві. В наш час цікавим є не те, що ти скажеш, а те, як ти це скажеш. Тому людина творчої професії (до речі, політиків, я чомусь також відношу до людей творчих професій) повинна бути насамперед актором. Для письменника, для режисера, для політика, для художника важливий образ, в якому він виходить в світ. Це звичайна людина може собі дозволити бути різною: сьогодні доброю, а завтра гнівливою, зранку сонною, а звечора бадьорою, одного дня поділяти погляди кардинальних націоналістів, а іншого – прокинутися в доброму гуморі демократом-космополітом… А той, хто несе мессідж, той, кому є що сказати, людина творчої професії, повинен мати стиль , що легко впізнати. Про кого скажуть: він ось такий і ніякий не інакший.

А коли ще не визначився, який ти, який саме мессідж несеш світові, які ідеї найголовніші в твоїй голові, а які другорядні, й не варті уваги – мовчи.

Таким чином, мені не соромно признатися: я мовчу, бо мені нема що сказати. Поки що?..