Бережімо братерство і незалежність

Бережімо братерство і незалежність, викупані в крові прадідів Єднаймося усім миром і родом у святому ореолі рідної Неньки України! Я. Гоян

«Діти,мої горобчики малі! Схаменіться, прошу вас! Або на захист всі злетіться, або не шматуйте, не крайте серденька! Дожить спокійно дайте віку своїй неньці Україні!» Крик змученої, виснаженої душі. Він диким птахом вирвався з грудей замордованої власними дітьми матері й облетів увесь світ, нагадуючи про рідну землю. В цей момент у всіх земляків Кобзаря не в Україні глибоко в душі відродилось давно забуте, покрите пилом почуття. Ностальгія. Але хіба миттєвий порив щось змінить? Українці, ми що і надалі будемо різати на маленькі шматочки тіло нашої великомучениці матері? Мені здається, що так жорстоко навіть німці не катували на допитах.

Може досить жити, як вовки? Принаймні на території однієї країни можна знайти згоду? Жити у незалежній державі, на землях предків, які лише мріяли про таке, і знову розділити Україну на два береги – це вже нахабство. Та ви, українці, хоч уявляєте, якою дорогою ціною ми домоглися об’єднання і здобули незалежність?

Тяжкий, довгий, тернистий шлях пройшов наш народ, щоб відчути подих вітру, вільного, не закованого в кайдани вітру. Першими повстали селяни, бо їм гірше всіх жилось? Ні, перше повстання козаків очолив нащадок одного з найбагатших родів того часу – Байда-Вишневецький. Також всіляко підтримував культуру, освіту, релігію Костянтин Острозький – найзаможніша і найвпливовіша людина у тогочасному суспільстві. Ці люди боролись не за власні інтереси, а за державні. Якби таких дітей в України було більше, то хто знає, як би змінилась наша історія і, відповідно, сучасність.

Великий крок уперед зробив Богдан Хмельницький, створивши власну незалежну державу. Але потім оступився і боляче впав, прирікши свій народ на довгі роки неволі. Він сподівався, що після Переяславської ради Москва йому допоможе і ніколи не зрадить свого брата по вірі. Та не так сталось, як гадалось. Тарас Шевченко дав таку точну і лаконічну характеристику наслідкам:

Мир душі твоїй, Богдане!

Не так воно стало;

Москалики, що заздріли,

То все очухрали.

Але справжня подія сталась у двадцятому столітті. 22 січня 1919 року брат йшов пліч-о-пліч з братом, а не на нього, правий берег і лівий були пов’язані Дніпром, а не поділені, Україна, здається, після смерті Кобзаря так вперше усміхалась. Цей день ввійшов в історію Актом Злуки ЗУНР і УНР. У цей день серця мільйонів українців бились в унісон, а в голові у кожного звучав голос духовного Батька нашого народу: «Розкуйтеся, братайтеся!» Шкода, що долю цієї нової держави, як завжди, вирішили сусіди.

Майже всі розуміли, що здобути перемогу можна лише об’єднавши серця українців, сповнені палким вогнем патріотизму, від Америки до Німеччини. Але одним з небагатьох, хто висловив це на папері, був Тарас Григорович. Він у своєму «Посланії…» залишив заповіт безцінних заповідей для кожного покоління. «Мертвих» засуджував за те, що передали кайдани своїм дітям. Своїм сучасникам дорікав за те, що вони покірно прийняли дари предків, а «ненароджених», тобто нас, благословляв жити в мирі на вільній Україні. Змушує замислитись про ганебні минулі чвари, про сучасні негаразди, які не повинні перейти у майбутнє, щирий заклик Великого Кобзаря нашого народу:

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Отже, як поважаємо ми матір, так само мусимо поважати і Вкраїну. Адже вона потребує нашої підтримки, бо не кожна мати зможе винести смерть стількох дітей, далеко не кожна зможе, захлинаючись від крові померли, залишитись заради живих. І не треба знову заковувати волю в залізні кайдани в незалежній державі. Тож давайте дотримаємось заповіту Шевченка і будемо єдиним дружнім народом на території однієї держави і за її межами. І звісно ж збережемо в серцях спадщину великого поета, пронесемо її крізь віки, щоб не було соромно, згадуючи:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.