Пригадаймо нашу історію, повернімось до минулого, до революції, до війни, до того часу, коли ми ще навіть не могли мріяти про незалежність, коли ми тільки боролись, щоб її отримати. Адже українці - хоробрий, мужній народ, який завжди боровся за своє місце. Згадаймо боротьбу українського народу за соборність своїх земель та Варшавський договір 1920 року – мир крайності та безвихідності між урядом Директорії й Польщею. Як відомо, причиною підписання Варшавської угоди з боку українців було насамперед бажання не допустити встановлення влади більшовиків та бажання зберегти незалежність Української Народної Республіки (УНР). В той час як Польща бажала лише розширити кордони своєї території і зголосилася допомогти у вирішенні міждержавних проблем українців тільки з певних політичних міркувань, які мали стати своєрідним «приємним» сюрпризом для всеукраїнських лідерів.
У квітні 1920 року важливим об'єктом переговорів двох сторін стали західноукраїнські землі. Петлюра продовжував війну з більшовиками за УНР. Почалися переговори з Польшею і Пілсудський - диктатор нової Польської держави, диктував свої умови.
Тож 21 квітня 1920 р. був підписаний Варшавський договір. Голова дипломатичної місії УНР Левицький і міністр закордонних справ Польщі Домбський підписали загальну і торгівельну економічну конвенції. Польський уряд визнавав існування УНР, а кордони з Польщею встановлювались по лінії, яку війська Пілсудського вже зайняли. Таким чином, у межах Польщі залишалися Холмщина, Підляшшя, Посяння і Лемківщина (з 1918 року), Західна Волинь і частина Полісся по Збруч і Горинь (з травня 1919 року) та вся Галичина (з липня 1919 року). За цим договором Петлюра відмовився від злуки УНР і ЗУНР, а також армія Петлюри підпорядковувалася командуванню Пілсудського.
Варшавська угода обурила галицьких українців, а також українських політичних діячів - емігрантів. Проти цього договору протестували Винниченко і Грушевський.
Таким чином, підписуючи Варшавський договір, армія Пілсудського прагнула, по-перше, загарбати західноукраїнські землі, по-друге, створити між Польщею і Радянською Росією буферну Українську державу під своїм контролем.
Симон Петлюра вважав Варшавський договір історично вимушеним фактом, необхідною ланкою у веремії політичних і військових подій в Україні (а не штучним витвором політичної нерозважливості). Він підкреслював, що мир з поляками це — прагнення не мати зайвого ворога на західному кордоні.
Та, незважаючи на це, наслідком підписання варшавського договору стала інтервенція польських військ з військами Петлюри, Польща на декілька місяців захопила Білорусію, Правобережжя України та Київ, внаслідок чого політичний авторитет українського військового ватажка дуже впав.
Після підписання Варшавського договору події розвивалися за своєю логікою 25 квітня 1920 року розпочався наступ на Наддніпрянську Україну. 7 травня був захоплений Київ і Симон Петлюра переїхав з Вінниці до столиці України. А вже 27 травня, він доручив В. Прокоповичу сформувати новий уряд. Але не встиг цей уряд приступити до роботи, як стало відомо, що радянські війська перейшли у контрнаступ, прорвали фронт і скоро захоплять Київ. Стало зрозуміло – це кінець уряду, кінець Україні і початок панування більшовиків. Варшавський договір втратив свою силу.
Отже, укладена Польщею і УНР Варшавська угода не досягла своєї мети і не дала змоги реалізувати плани ні Ю. Пілсудському, ні С. Петлюрі. Не виправдали себе розрахунки на слабкість Червоної армії, критичність ситуації в радянській державі, на допомогу Антанти та на вибух антибільшовицького повстання тощо.
Тож наші предків пережили багато чого, стояли до останнього за нашу країну та за наше майбутнє, Україні було важко, але ми впорались. Багато людей не цікавляться історією, вважають, що це нудно, але ж це наше минуле, про яке ми маємо знати все. Пізнаваймо нашу історію, почнімо цікавитися з самого початку і до наших днів.