Світогляд Міхновського
сформувався під впливом батька, котрий виховував його в «самостійницькому
дусі». Батько свято беріг національні традиції й сміливо проводив богослужіння українською мовою.
За архівними даними, народився
Міхновський Микола Іванович 1873 року у
селі Туровка Полтавської губернії Російської імперії.Він був відомим українським політичним й громадським діячем, адвокатом,
публіцистом, основоположником, ідеологом і лідером ультранаціоналістичного
українського руху кінця 19 – початку 20 ст., автором відомої брошури «Самостійна
Україна», одним із організаторів українського війська, одиним із засновників
першої політичної партії у Наддніпрянщині – Революційної Української партії
(РУП), лідером Української народної партії, співзасновником Української
народної демократичної-хліборобської партії, членом Братства Самостійників,
ідеологом державної незалежності
України. Після такого переліку здається, що він жив вічно.
Насправді ж — лише 51 рік. І, мабуть, важко знайти момент, коли його життя було
спокійним. Це був вічний рух, рух за правду, за ідею, за народ.
Ще першокурсником він
став членом «Молодої громади» і
долучився до українського визвольного руху. А в 1891 році вступив у таємну
студентську організацію, котра стала «Братством Тарасівців» і Міхновський був
одним з ідеологів і проповідників братства. Він займався розробкою ідеологічної
платформи під назвою «Credo молодого українця». «Братство
тарасівців» своє метою визначило боротьбу за «самостійну суверенну Україну,
соборну, цілу й неподілену, від річки Сян до Кубані, від Карпат до Кавказу,
вільну, без пана та хама, без класової боротьби, федеративну республіку».
Організація припинила своє існування в 1893 році.
А 19-26 1897 лютого 1897 року Міхновський виступає перед
учасниками Шевченківських свят у Полтаві й Харкові, закликаючи до озброєної
боротьби за права українського народу. Приблизно в цей же час він бере участь у
створенні Революційної Української партії (РУП) – першої політичної
самостійницької організацію у Надніпрящині.
Вже
у 1904 році, Міхновський разом з нечисленними
однодумцями виходить з РУП і створює Українську народну партію (УНП), котра
проголошує своєю метою боротьбу за незалежність України. Микола Міхновський
стає її провідником і головним ідеологом, автором програми УНП й інших
партійних видань, котрі на довгий час стають основними для багатьох поколінь
українських націоналістів. Його
діяльність не була суто пропагандистського характеру. Міхновський вдавався й до
терористичних актів. У 1904 році УНП на знак протесту підірвало у Харкові
пам’ятник Пушкіну. А у Києві й Одесі планували підрив пам’ятників російських
імператорів. Останні шість-п’ять років перед Першою світовою війною Міхновський
присвячує пропаганді національних ідей серед промислових сіл Слобожанщини й
Донецького басейну.
Під час Світової війни
у нього зароджується ідея створення фундаменту української армії. Він вважав,
що кожен воїн російської армії, котрий є українцем, повинен вважати себе воїном
майбутньої української армії. Він збирався ініціювати створення українських
підрозділів у царській армії. 15 березня 1917 року Міхновський збирає своїх
однодумців й проголошує створення альтернативної Центральної ради, котра чітко
проголосила свій курс на незалежність України.
Але наприкінці цього ж
місяця самостійники Міхновського входять до складу Центральної ради. За
ініціативи Миколи Івановича у Києві на березень 1917 року припадає три
військових віче, останнє з яких ухвалює рішення про формування Першого
Українського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. 16 березня 1917 року
було створено товариство «Український військовий клуб імені гетьмана Павла
Полуботка», очолив його Микола Міхновський.
Після заколоту, який
влаштували полуботківці 3-4 червня, Міхновського відсилають на Румунський
фронт. Потім він повертається в Україну,
на Полтавщину. Де починається новий період його життя пов’язаний з УНХП.
Важка хвороба підірвала
здоров'я Міхновського. До того ж він був повністю виключений з політичного
життя. Деякий час мешкав на Полтавщині, звідки пізніше, спустошений
перманентними невдачами, виснажений фізично і психіч-но, розчарований в
українській еліті, яка виявила свою повну нездатність, виїжджає на Кубань. 1920
року Микола Міхновський опинився у Новоросійську, звідки марно намагався
емігрувати. Оселився в станиці Полтавській, почав вчи-телювати, якийсь час
служив у кооперації.
Приблизно у цей час у
станиці почав формуватися Гайдамацький полк, невдовзі розгорнутий у Гайдамацьку
дивізію. І хоч згадок про роль Міхновського у формуванні цієї частини немає, та
все ж важко повірити, що він байдуже спостерігав за цим українським козацьким
зрушенням.
1924 року Микола
Міхновський повернувся до Києва, де був заарештований ДПУ. Важко сказати як
велося слідство, чи було взагалі відкрито «справу Міхновського». Відомо лише,
що після кількох днів допитів він опинився на волі.
Вже наступного дня, 3
травня 1924 року, трапилася трагедія: Миколу Міхновського було знайдено
повішеним у садку в садибі Володимира Шемета,
де він квартирував. Серед української громадськості та науковців дуже довгий
час точилася дискусія щодо причин смерті відомого політичного та громадського
діяча.
Долю Міхновського
складно назвати щасливою. Усе життя йому довелось відстоювати ідеї, які не
підтримувала більшість. Він був змушений увесь час «йти проти течії». Він
отримав стійку репутацію складної людини, з якою важко спілкуватися. Його
розкритикували, висміяли, відштовхнули. Після себе він залишив зовсім невелике
дуже творче наслідування. Й тим не менш, його роботи склали цілу епоху в
українській соціально-політичній думці. А його постать назавжди залишиться в
історії України.