Ми часто чуємо, що все в історії ходить по колу і деякі події стають подібними, себто дуже схожими на інші. Так, не могли князі руські поділити мирно владу, не вдавалося це і козацьким полковникам, не
Сьогодні в Україні існує чимало політичних течій, які проголошують націоналізм своєю ідеологією. Вже не раз відзначалося, що нинішні перехідні роки скріплення державності чимось подібні до часів кристалізації визвольного Націоналістичного руху – тоді, наприкінці 20-х років теж існувало багато розрізнених груп, кожна з яких називала себе «націоналістичною». Звичайно, нічого немає поганого в тому, що слово «націоналізм» впевнено входить в лексику українських політиків. Але значно важливіше, щоб сутність націоналізму не знебарвилась, звузившись до партійної програми чи розширившись до близького, але не адекватного поняття патріотизму. Й перед українськими націоналістами, як і напередодні величного зрушення 1929 року – рік створення ОУН, – так і зараз постає завдання консолідації, просочення будівничим духом усіх верств, регіонів та політичних угрупувань, - діями доводячи справжній зміст націоналізму.
Питання розколу ОУН дедалі більше починає сьогодні цікавити багатьох людей. Криза в ОУН назрівала перед 1940 роком. Її загострили зміни в міжнародній політичній ситуації Європи: політика Німеччини по відношенню до Чехословаччини і справа Карпатської України, та напад Німеччини на Польщу у вересні 1939 року. Між тими двома подіями скликано так званий «Римський Великий Збір ОУН». Він відбувся 27 серпня, коли багато суперників фракції Мельника ще перебували в ув’язненні, і був у дійсності продуманий не так для того, щоб зупинити поглиблення кризи, як з метою утвердити А. Мельника на пості голови Проводу Українських Націоналістів (ПУН). Ця міра несподівано привела до протилежного наслідку: Степан Бандера, який був випущений з ув’язнення після краху Польщі у 1939, разом зі своїми послідовниками, організував в листопаді 1940 року Революційний провід і проголосив себе спадкоємцем Коновальця. У квітні 1941 року фракція Степана Бандери провела свій власний Другий Надзвичайний Конгрес у Кракові, який проголосив Римський конгрес незаконним, вибрав Степана Бандеру головою. Не в змозі досягти компромісу, кожне угруповання оголосило себе єдиним законним проводом ОУН. Ті, що стали на бік Бандери, а це була молодіжна більшість організації, стали називатися ОУН-Б чи ОУН-Р (революційна), або просто бандерівцями; прибічників Мельника, що складалися з поміркованих інтегральних націоналістів, називали ОУН-М, або мельниківцями.
Варто додати, що від 1944 року в Україні продовжувала існувати і боротися лише ОУН(Б). Весь провід ОУН(М) емігрував, що призвело до повного зупинення діяльності цієї організації під радянсько-комуністичною окупацією. Він повернувся в Україну лише в 1989-1990 роках. Можна сказати, що розкол був спричинений людськими слабостями, амбіціями, боротьбою за владу, рішенням не допустити до влади інших, зокрема молодих енергійних керівників з новими ідеями і революційним запалом. Можна здогадуватися, що він був спритно використовуваний впродовж десятиліть агентами ворожих сил, щоб із свідомою чи несвідомою допомогою українців послабити український національно-визвольний рух і тим самим не допустити до злагоди і об’єднання двох ОУН в одну потужну самостійницьку силу, яку Москва мала всі причини вважати найбільш небезпечною для її колоніального панування в Україні.Розкол, безумовно, дуже зашкодив справі націоналістів. Ворожнеча між двома фракціями сягала такої гостроти, що вони нерідко боролися одна проти одної з не меншою жорстокістю, аніж зі своїми ворогами. Тому українські інтегральні націоналісти виявилися глибоко розмежованими напередодні великих випробувань ІІ Світової . До того ж, запеклі чвари між ними завдали шкоди всьому рухові українського націоналізму й послабили його авторитет... Власне, плоди розколу ми пожинаємо і сьогодні, споглядаючи викривлене ставлення пересічних українців до діяльності ОУН та протистояння між різними політичними силами.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.