Визволитель

І. С. Конєв - один із творців Великої Перемоги

Про що вам каже прізвище Конєв? Швидше за все представники старшого покоління відразу ж здогадаються про кого йдеться, а молоді люди лише здвигнуть плечима і в кращому випадку скаже: «Ну, здається, чув колись». То хто ж він? Чому про нього треба пам’ятати?

Іван Степанович Конєв відомий передусім своїми військовими подвигами, за які він у часи Другої світової війни отримав багато нагород, у тому числі і двічі звання Героя Радянського Союзу. Завдяки його таланту полководця радянські війська здобували, без перебільшення, видатні перемоги на фронтах Великої Вітчизняної війни. Тож цілком закономірно, що   звичайний воєначальник став маршалом.

Дитинство майбутнього головнокомандувача зовсім не було легким. Він народився у родині селянина, тож уже з раннього віку змушений був працювати разом з батьком сплавником у лісі. Здавалося б, Івана чекала батькова доля, та почалася Перша світова війна. Дев’ятнадцятирічний хлопчина всім серцем прагнув захищати рідну батьківщину, тому пішов у армію. Після короткого навчання, яке було необхідне недосвідченим солдатам-новобранцям, Конєва відправляють на Південно-Західний фронт, де він хоробро воював аж до 1918 року.

До початку Другої світової війни Іван Степанович змінив багато посад (від військового комісара бронепотяга до командувача 2-ї Червонопрапорної армії), але всі вони були пов’язана з військами. Армія стала йому домом.

З початком Великої Вітчизняної війни І.С. Конєва, на той час вже генерал-лейтенанта, призначають командувачем 19-ою армією, потім військами Калінінського та Західного фронтів. У вересні-жовтні 1941-го, недооцінивши сили німецько-фашистських загарбників, війська, які очолював Іван Степанович, зазнали нищівної поразки. Негайно прибула комісія Державного Комітету оборони на чолі з В.М. Молотовим і К.Є. Ворошиловим. Серед можливих покарань йшлося навіть про розстріл. Рятівником майбутнього героя виступив Г.К. Жуков. Він розумів, який талант полководця має І.С. Конєв, адже знав його не один рік. Георгій Костянтинович переконав членів комісії, що така особистість потрібна Радянській армії.

Поразка під Вязьмою та Ржевом була першою і останньою для воєначальника Конєва. Хоча вона постійно нагадувала про себе і приносила з собою сильні душевні страждання, та далі були лише перемоги. Контрнаступ під Москвою, захоплення Білгорода, звільнення Харкова і, нарешті, Корсунь-Шевченківська операція. Та сама операція, за яку Конєв отримав військове звання маршала Радянського Союзу. Сталося це 20 лютого 1944 року. Політична верхівка країни відзначала, що саме завдяки вмілій організації І.С. Конєва та його відмінному керівництву було знищено велике вороже угруповання.

Після цього Іван Степанович командував військами Першого Українського фронту, з якими розбив німецько-фашистську армію «Північна Україна» та захопив Сандомирський плацдарм.

Того ж 1944-го отримав звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» за проявлену мужність і героїзм. А за вміле керівництво військами в завершальних операціях війни - другу «Золоту зірку».

Як бачимо, Іван Степанович Конєв - визначна особистість. Українці мають свято шанувати пам’ять видатного полководця, адже саме під його керівництвом здійснювалося звільнення українських земель від фашистської окупації. І ми пам’ятаємо героя: сьогодні в багатьох українських містах (наприклад, Донецьку, Слов'янську, Києві, Харкові, Черкасах, Кіровограді…) є вулиці, названі його ім’ям. Ми згадуємо його як одного із творців Великої Перемоги. І, я переконана, будемо пам’ятати, адже він один із тих, хто приніс нашій державі найцінніше – свободу.

Студентка 1 курсу ІЖ КНУ

ім. Т. Шевченка

Валерія Рябик