916-й день війни

Початок Житомирсько-Бердичівської операції

24 грудня 1943 ріку. Про цей день ми повинні знати так само як і про день визволення Києва.  Адже ця дата є початком чергової наступальної операції, яку проводив перший Український фронт із метою знищення корсунь-шевченківського угруповання німців.  Операції, яка не дозволила німцям вдруге заволодіти столицею України – славетним Києвом. Її назва  - Житомирсько-Бердичівська.

На початоку наступальної операції до складу Першого Українського фронту входили 1-а гвардійська, 13-а, 18-а, 27-а, 38-а, 40-а, 60-а армії, 3-я гвардійська і перша танкова армії, а також друга повітряна армія на чолі з маршалом авіації Степаном Якимовичем Красовським. Разом частини нараховували 831 тисячу вояків і мали близько 11400 одиниць зброї та мінометів,  1125 танків та самохідних артилерійських установок, а також 529 літаків. Нашим військам необхідно було розгромити  четверту ворожу танкову армію, вийти до річки Південний Буг і зірвати спробу німців знову захопити столицю України. За задумами Ставки Верховного Головнокомандування, фронт мав нанести основний удар у бік Житомира, Бердичева та Жмеринки, а також завдяки допоміжним ударам правого та лівого крил при взаємодії другого Українського Фронту знищити неприятеля південніше від Києва.

Наступ наших військ почався на 15 хвилин раніше за визначений термін внаслідок випадкового залпу однієї з реактивних установок. Цей так званий «сигнал» підтримали інші машини та артилерія на всій лінії наступу першого Українського фронту. Зважаючи на це, піхота й танки, які  на той момент вже були готові до бою, отримали команду атакувати. У результаті артилерійського обстрілу та авіаційного бомбардування оборону супротивника на перших лініях було подавлено, а основна маса його зброї знищена. Радянські війська продовжували наступати, не зустрічаючи серйозного опору з боку німецьких загарбників. Вони просувалися зі швидкістю 2 – 3 кілометри на годину.

У другій половині дня супротивник зібрався і вступив у бій. Відбувалося це по лінії Брусилів – Солов’ївка – Турбівка. Створивши там осередки опору, фашисти контратакували. У боях брав участь батальйон піхоти, а також 8 – 10 танків. До речі, говорячи про танки, варто згадати, що лише в контратаці ворога в  районі Солов’ївки брало участь до 30 танків! Але, не дивлячись на це, тактична оборона ворога була прорвана у смузі наступу 38-ї армії аж на 20-ти  кілометрах фронту. Це дало змогу нашим солдатам просунутися на 12 кілометрів углиб. Таких же успіхів досягли  й перша гвардійська армія під командуванням Андрія Антоновича Гречко та 18-а армія під командуванням Костянтина Миколайовича Леселідзе. О другій годині для до прориву долучилися 3-я гвардійська танкова армія Павла Семеновича Рибалка і 1-а танкова армія Михайла Єфремовича Катукова.

Після цих значних досягнень командування радянськими військами зіткнулося з проблемою. Річ у тім, що короткий зимовий день добігав до кінця, а частина завдань так і не була виконана -  Брусилів та територія лісу на півдні так і не були очищені від ворога; село Солов’ївка  частково залишалося під владою фашистів. Було прийняте рішення: частина військ закріпляється на відвойованих рубежах, а інша -  продовжує виконання незавершених завдань. Вже о першій годині ночі вояки Першого Українського фронту звільнили від загарбників Брусилів, а згодом і весь населений  пункт Солов’ївка.

Загалом операція тривала до середини січня. В результаті Житомирсько – Бердичівської операції 1-го Українського фронту (генерал армії М.Ф.Ватутін) і Кіровоградської операції 2-го Українського фронту (генерал армії І.С.Конєв) утворився глибокий виступ, який оборонявся великим угрупованням противника, включаючи 9 піхотних, 1 танкову дивізії і моторизовану бригаду з багаточисленними засобами підсилення із складу 1-ї танкової  і 8-ї армії групи армій «Південь» (генерал – фельдмаршал Е.Манштейн).

Студентка 1 курсу ІЖ КНУ

ім. Т.Г. Шевченка

Валерія Рябик