Соціокультурна природа проблем вищої освіти в Україні

трохи аналітики

Сучасний стан вищої освіти в Україні викликає занепокоєння в певних колах дослідників, законотворців, громадських діячів та простих громадян. Найбільш об’єктивною і загальною причиною цього занепокоєння є проблема «застою» у розвитку вищої освіти. Під цією проблемою варто розуміти низку загальновідомих, обговорюваних та широко розрекламованих проблем вищої освіти в Україні, серед яких: відносно низький рівень якості вищої освіти, слабка конкурентоспроможність, недофінансування, формалізація навчального процесу тощо. Як конкретні вищезазначені проблеми, так і комплекс проблем вищої освіти взагалі обумовлюють необхідність реформування вищої освіти. Про шляхи реформування вищої освіти в суспільстві ведеться гостра дискусія, свідченням чого є популярність цієї теми у сучасному житті України. Проблеми освіти широко висвітлюються в працях та статтях, стають причинами народних протестів та дозволяють робити певні прогнози. На думку української вченої Н. Шульги, питання реформування вищої школи набуло в Україні статусу хронічного і невиліковного захворювання [6].

Визначаючи шляхи реформування вищої освіти в Україні, слід брати до уваги те, що вища освіта потребує реформування не тільки на законодавчому, але й на соціокультурному рівні. Тобто, через те, що природа проблем вищої освіти має дуже складну структуру, важливу частину якої складають саме соціокультурні фактори, визначення зв’язку соціокультурного розвитку суспільства із проблемами вищої освіти є невід’ємною частиною знань, необхідних для ефективного комплексного реформування вищої освіти в Україні.

Важливість розуміння соціальної природи проблем вищої освіти науковці В. Бех та І. Малик висвітлюють у своїй монографії, говорячи про те, що без уточнення сутності поняття «соціальна», поза аналізом залишиться природа проблем вищої школи, а відповідно й те ціле, що їх породжує. На практиці це обов’язково загрожує обернутися фрагментарним відтворенням освітянського явища та низьким рівнем аналізу, грубими помилками у галузі управління процесом розбудови національної системи вищої школи [1, 26].

Соціокультурне середовище формує стиль нашого життя, погляди та розуміння. Розуміння вищої освіти громадянами, ставлення до неї, її проблеми, які визначають, бачать та розуміють громадяни, є прямим наслідком впливу соціокультурного середовища. Таким чином соціокультурна природа будь-яких проблем очевидна, відмінною є лише її частка у загальній природі проблем.

Розглянемо вплив соціокультурного середовища на проблеми вищої освіти на конкретних прикладах.

Для початку необхідно звернутися до визначення терміну змісту вищої освіти. У діючому законі України «Про вищу освіту» терміну «зміст вищої освіти» надається наступне визначення: «зміст вищої освіти – обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва» [4]. Таким чином, ми бачимо, що наведене визначення пов’язує вищу освіту і соціокультурне середовище через вплив якості першої на розвиток останнього. Але слід пам’ятати, що зворотній вплив також має місце, що обумовлює взаємний вплив соціокультурного середовища та освіти і неможливість реформування останньої за відсутності відповідних змін першого.

Вже сформоване в соціокультурному середовищі уявлення про вищу освіту, її роль, можливості та специфіку здійснює вплив на зміст, якість та терміни проведення майбутніх реформ вищої освіти, які, в свою чергу, впливатимуть на подальший соціокультурний розвиток суспільства. Це створює безперервний ланцюг взаємного розвитку соціокультурного життя та вищої освіти.

Однією з проблем сучасної вищої освіти є консервативне розуміння вищої освіти, чи просто консерватизм у вищій освіті, який не сприяє її розвитку та унеможливлює відповідність європейським освітнім стандартам та реалізацію певних прогресивних запитів, що вимагають ставлення до освіти, як до процесу, що потребує не сталості, а постійного вдосконалення та інновацій. І ця проблема за своєю природою є переважно соціокультурною. Консерватизм у вищій освіті в українському соціокультурному просторі набуває переважно негативного розуміння через те, що в конкретному випадку термін консерватизм передбачає збереження застарілої неефективної моделі вищої освіти.

На думку українського вченого М. Дробнохода, Україна сьогодні знаходиться у лабіринті руйнівного розвитку індустріального суспільства, з якого ніяк не може вибратися до інформаційного суспільства та суспільства стійкого (сталого) розвитку [2]. Тому ми маємо породжений індустріальним суспільством соціокультурний простір, що не здатен миттєво прийняти ту модель вищої освіти, яка є прийнятною у постіндустріальних країнах. Звідси і проблеми реалізації Болонського процесу та поява так званого українського варіанту Болонської системи.

Природа наступної проблеми вищої освіти – низької вмотивованості студентів та викладачів – теж є у більшій своїй мірі соціокультурною.

Дослідник Д. Квятковський у своїй статті «Роль ідеалів у формуванні морально-ціннісної орієнтації випускників» стверджує, що у  настроях  сучасного  студентства  відбуваються  складні, суперечливі процеси.  Світоглядні  позиції  багатьох  студентів  характеризуються  значним ступенем  критицизму  в  поглядах  на  навколишню  дійсність,  що  поєднується зі  слабкою  діловою  активністю.  Переважна  частина  студентів  не  ставить перед  собою  життєвих  цілей,  що  виходять  за  межі  повсякденності  й мобілізують  на  високу  якість  підготовки  до майбутньої професійної й цивільної  діяльності [5].

Відсутність мотивації та зацікавленості в отриманні вищої освіти, але впевненість в необхідності її отримання приводить до того, що має місце комерціоналізація вищої освіти. Під комерціоналізацією слід розуміти нівелювання значення процедури отримання вищої освіти, коли самоціллю є не знання та навички, що мають бути отримані протягом навчання, а документи, що підтверджують це навчання.

Український вчений М. Дробноход надає наступну характеристику цьому явищу, говорячи, що комерціоналізація та зміни в змісті вищої освіти зумовлюють те, що сьогодні вища школа дедалі схиляється в бік підготовки користувачів і споживачів, і занедбується підготовка генераторів нових знань, технологій, фахівців для забезпечення інноваційного розвитку держави [2].

Ще одна проблема, безпосередньо пов’язана із попередніми – це формалізація навчального процесу.

Неприйняття нових поглядів на освіту учасниками навчального процесу, відсутність бачення необхідності переходу від усталених та чітко регламентованих правил, яким мають слідувати викладачі та студенти, до нових, революційних, експериментальних методів та технологій навчання, формалізують навчальний процес, обмежують творчі можливості студентів та викладачів.

Можна погодитися із думками дослідників В. Євдокимова  та В. Луценка у статті «Креативність як фактор гуманізації освіти», які вбачають у творчості пошук неординарних, нестандартних підходів, розкріпачення інтелектуальної фантазії, намагання уявити майбутній результат, бажання і можливість реалізації індивідуальності у вибраній справі [3].

Проблема автономізації університетів – наслідок очевидної необхідності її надання за відсутності чіткого уявлення про автономію університетів та її роль. Деякі законотворці сьогодні вже пропонують надати вищим навчальним закладам автономію та академічні свободи.

Проблема автономізації університетів через свою складність та особливості реалізації саме в українському соціокультурному просторі може слугувати темою окремого дослідження. Ця проблема, як і попередні, складає комплекс проблем вищої освіти сучасної України, природа яких криється у соціокультурному середовищі.

Проаналізувавши деякі проблеми вищої освіти в сучасній Україні, ми прийшли до висновків, що вони мають місце не лише через відсутність законодавчої досконалості, а є безпосередніми наслідками застарілого розуміння вищої освіти як такої та неповного уявлення про її роль, можливості та специфіку.

Також, під час аналізу проблем вищої освіти в Україні, ми визначили в їхній загальній природі частку соціокультурної природи, встановили залежність освіти від соціокультурного простору. Виходячи з цього, можна стверджувати, що соціокультурні фактори грають важливу роль у процесі розвитку вищої освіти, а також у напрямках і темпах цього розвитку. 

Запорука ефективного реформування системи вищої освіти – визначення не тільки проблем, але й їхньої природи. Ефективне реформування вищої освіти на певному етапі у певному соціокультурному просторі неможливе без визначення впливу цього простору на проблеми. Визначення соціокультурної природи проблем вищої освіти та вивчення особливостей соціокультурного простору – невід’ємні етапи у процесі ефективної реалізації політики держави в галузі освіти.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. Бех В. П., Малик I. В. Технократизм у дискурсі проблем вищої школи: Монографія / За ред. В. П. Беха. — К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. – 263 с.
2. Дробноход М. Сьогодення і проблеми вищої школи України. — Режим доступу : http://anvsu.org.ua/index.files/Articles/Drobnokhod2.htm.
3. Євдокимов В. І., Луценко В. В. Креативність як фактор гуманізації освіти. — Режим доступу : http://conf.vntu.edu.ua/humed/2006/txt/06lvvfgo.pdf.
4. Закон України Про вищу освіту. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2984-14.
5. Квятковський Д. О. Роль ідеалів у формуванні морально-ціннісної орієнтації випускників. — Режим доступу : http://conf.vntu.edu.ua/humed/2006/txt/06kdomov.pdf.
6. Шульга Н. Яблука чи помаранчі, або Чому самим лише законом про вищу освіту не вирішити проблеми реформування наукової сфери? — Режим доступу : http://dt.ua/EDUCATION/yabluka_chi_pomaranchi,__abo_chomu_samim_lishe_zakonom_pro_vischu_osvitu_ne_virishiti_problemi_refor-88374.html.