Значення творчості Тараса Шевченка, Лесі Українки та Івана Франка для відродження української державності.
Кожна країна має своїх видатних громадян, яких називають героями. Їх вклад у добробут держави великий, іноді - взагалі неоціненний, інакше б вони не жили в пам'яті тисяч людей. Останнім часом все частіше впадає в око, що люди трактують слово "герой" як синонім до слів "воїн" або "боєць", який сильною рукою нагинає ворога до землі. Проте ми забуваємо, що найстрашніша зброя - не шабля, не гвинтівка, а влучне слово, яке так само може вразити супротивника в саме серце та смусити відступити. Водночас із цим, слово може стати й ліками, допомогою в відродженні, здавалося б, загиблої людини, а іноді - й цілої держави. Такі герої, що силою власної думки могли підняти народ на повстання або заохотити його до будування нового ладу існували, мабуть, у кожній країні, і моя Батьківщина не є виключенням. Та вже багато було написано про звитяжні подвиги людей, які наклали головою за Україну - поговорімо ж про тих, хто колись допоміг Україні відродити свою державність, сперши її на тендітні поетичні рядки.
Мова піде про найбільш відомих українських поетів, які крізь віки й понині торкаються сердець багатьох людей, лишаючи в них вічний слід, - Тараса Шевченка, Лесю Українку й Івана Франка. Усі троє були патріотами й намагалися поширити власну ідеологію, певні політичні ідеї саме за допомогою віршів, і часом траплялося так, що за це на них чекала доволі сувора кара.
Наприклад, Т. Шевченко, як усім відомо, потрапив у заслання через те, що дав глибоку й нищівну критику російського законодавства, організації суду та судочинства, першим в історії революційної думки в Україні показав злочинну суть тодішніх законодавчих актів, висловив рішучий протест проти царських законів та юридичного їх трактування як способу пригнічення трудової людини. Він писав, .що ці закони "катами писані", що "правди в суді немає". Звісна річ, що такі заяви не могли лишитись без уваги царя. Тарас Григорович жив у часи кріпацтва і, дивлячись на те, як страждає український народ під рукою Московії, не міг мовчати. Враховуючи те, що народився він у сім'ї простого селянина-кріпака,Шевченко не мав особливих свобод і можливостей, але вважав за належне висловити свою незгоду, свій гнів, тому й складав поеми та вірші.
Тарас Григорович Шевченко стояв на революційно-демократичних позиціях. В силу свого соціального становища він ненавидів самодержавно-кріпосницький лад. Характеристика минулого України переслідувала мету розкрити історичну основу для аргументації ідеалу всеслов'янського єднання, ідеалу, закладеному в самому історичному бутті українського народу, що протягом віків боровся зі своїми гнобителями за свободу і незалежність. Ще під час навчання в академії мистецтв Тарас Шевченко включився в суспільно-політичний рух, сприйняв визвольні ідеї декабристів і революційних демократів.
Світогляд Тараса Шевченка формувався і розвивався в період, коли в Україні сталася криза феодально-кріпосницької системи господарства, посилився процес формування капіталістичних відносин. Його революційні погляди вперше відображені І в «Кобзарі» і поемі «Гайдамаки». Безкомпромісно осуджуючи феодально-кріпосницьку систему і самодержавство, Тарас Шевченко закликав народ до боротьби за свободу, таким чином допомагаючи відновлювати українську державність цеглина за цеглиною.
Після смерті Кобзаря йому на зміну пришли Леся Українка та Іван Франко, не менш видатні українські генії пера, які теж у своїх віршах показали любов до своєї нації та рідного краю.
Українка, єдина жінка в цьому славнозвісному тріо, за нарікання на її Батьківщину могла вдарити словом не гірше, ніж козак шаблею. У своїх творах вона змалювала образ ідеального краю, що зветься Україною, і вказала на чинну боротьбу за волю і державність цього краю і його людей:
Над давнім лихом України,
Жалкуєм-тужим в кожний час.
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
Безліч поезій і інших творів присвячено саме Україні, історії та культурі української нації: "До тебе, Україно, наша бездольная мати, струна моя перша озветься". Вона вказує, що марно зітхати і згадувати про славну минувшину, а варто нині об'єднуватись і боротись зі своєю недолею: "За правду, браття, єднаймось щиро, єдиний маєм правий шлях". Її поезія натхненна революційним духом, який повністю пориває із духом пристосуванства, зради, лагідного спокою. Вона не знає компромісу і опортунізму: "Або погибель, або перемога – сі дві дороги перед нами стане". Полум'яно люблячи свій народ, його історію і культуру, Леся водночас засуджує найганебніше зрадництво і пристосуванство деяких його представників: "Будь проклята кров ледача не за рідний край пролита"; "Народ наш, мов дитя сліпеє зроду, Ніколи світа-сонця не видав, За ворогів іде в огонь і в воду, Катам своїх поводарів оддав". Характерний вислів для Лесі: "Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція". Вона вказує на потребу національної гідності і самодостатності, що свідчить про засудження духу українофільства і драгоманівства, комплексів національної меншовартості. Поруч з палкою любов'ю в неї присутня і пекуча ненависть до ворогів, які поневолили рідну націю: "Мене любов ненависті навчила". Не випадково Леся Українка вважається провісницею відродження українського національного духу поруч з Т. Шевченком. Пізніше український націоналізм візьме собі за основу їхню життєву філософію і революційно-героїчний світогляд. До речі, Леся Українка розглядала розвиток української нації не відділяючись від загальнолюдських цінностей і досягнень світу, а лише покращуючи і доповнюючи їх. Тому вона часто зверталась до історії народів стародавнього світу і середньовіччя.
Іван Франко, у свою чергу, теж вирізнявся духом бунтівника проти самодержавства, він був прогресивною людиною та патріотом своєї країни. Іван Якович був одним із організаторів Русько-української радикальної партії, брав участь у виданні її друкованих органів, видавав журнал «Житє і слово». За політичну діяльність переслідувався австрійською владою. Його політичні погляди еволюціонували від громадівського соціалізму й захоплення марксизмом до позицій національної демократії та критики марксизму. Світогляд поета формувався в умовах загострення боротьби трудящого селянства й робітництва Західної України проти соціального гніту.
Вічний революційонер
Дух, що тіло рве до бою,
Все за поступ, щастя й волю -
Він живе, він ще не вмер.
У цих рядках відображується життєва позиція митця: Франко, як і Тарас, як і Леся, переконаний, що варто боротися, варто підніматися на повстання, український дух ще не вмер і обов'язково себе покаже. Можливо, саме така впевненість і допомогла Україні згодом об'єднатися в єдину державу. Ідея соборності так боліла йому, що він свідомо хотів одружитися з дівчиною із Сходу України. Так і сталось. Року 1886 у Києві відбулося вінчання Івана Яковича з Ольгою Хоружинською. На весіллі всі говорили, що цей шлюб – символ єдності Заходу і Сходу України.
Таким чином, можемо стверджувати, що ці три генії пера грали доволі важливу роль у відновленні української державності, бо їх твори сильно впливали на свідомість нації, спонукали до дій та знову пробуджували у серцях людей любов до рідного краю. Разом із тим до народу призодило розуміння того, що вони - українці, і їх земля має належати тільки їм.
Іноді літератори перебирають на себе роль політичних вождів, прочто висловлюючи власну думку та знаходячи тих, хто її підтримає. Успішність - у спільності та згуртованих діях усього народу. Так слово вело за собою мільйони...
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.