Конституційна Асамблея та суспільні інновації

Про зможливості Конституційної Асамблеї підготувати інноваційні зміни до Конституції України

Створення Конституційного Асамблеї як дорадчого органу при Президентові України у межах асигнувань Державного бюджету на утримання діяльності глави держави є доволі оригінальним кроком до вирішення суперечностей, що виникають у ході конституційного розвитку країни. Адже органи влади, на кшталт конституційних асамблей є конституантами, тобто органами, що формуються безпосередньо народом з метою прийняття конституцій у разі виникнення нової держави або їх ревізій (перегляду).

В Україні існують дві ключові проблеми, пов’язані із дією Конституції. По-перше, нерозуміння або істотне ігнорування прямої дії положень Конституції України. Відповідно до прямої дії Конституції застосування її положень не потребує прийняття якихось спеціальних законів, оскільки вона є самодостатньою і володіє верховенством, зокрема найвищою юридичною силою, щодо інших правових актів. Натомість у руслі радянського юридичного мислення часто положення Конституції застосовувалися лише при наявності відповідного конкретизуючого закону, а ще гірше – підзаконного акту. Це є однією із ключових проблем такого низького рівня забезпечення гарантій конституційних прав і свобод.

По-друге, відсутність системного підходу узгодження поточного законодавства із чинною Конституцією після її прийняття 28 червня 1996 року. Водночас дія Конституції щодо органів публічної влади означає певні вимоги щодо якості не лише законодавства, а також адміністративної та судової практики. Однак ні система публічного управління ні система судоустрою не були істотно змінені. Навпаки, адміністративний апарат розбухав, ставав все менш доступним для громадян, якість адміністративних послуг катастрофічно впала на фоні зростаючої клептократії та корупції. Адміністративний апарат як носій радянських практик управління є істотним елементом адміністративної сваволі, який інституціонально ігнорує пряму дію положень Конституції в силу інерції виконання наказів по владній вертикалі. Відсутність реальних реформ системи судової влади поглибило кризу конституційного принципу правової державності. Адже правова державність є абстрактним принципом, який наповнюються конкретикою лише при наявності змагального, чесного і справедливого судового процесу, чітких гарантій від владної сваволі у процесі кримінального судочинства, забезпечення належних гарантій особистої свободи, житла та іншого володіння особи, конфіденційності кореспонденції і приватних комунікацій особи.

На фоні цих проблем, які є основними причинами втілення більшості положень Конституції у життя знову підіймається питання про її ревізію або оновлення. Звісно ж, що пояснення існуючих проблем реалізації Конституції її ж вадами – це найлегший шлях, своєрідний ескапізм у практиці конституціоналізму. Однак це важко назвати конституціоналізмом, який імпліцитно включає визнання реальності конституції, дієві гарантії прав людини, діяльність влади у рамках конституції, гарантії незалежної і безсторонності судової влади, поділу влади з метою недопущення її сваволі. Взагалі конституціоналізм, тобто правління згідно з конституцією, головною цінністю якої є людська гідність і основні права, - є терра інкогніта для більшості носіїв владних повноважень у сучасній Україні.

За таких умов взагалі стоїть питання, чи є необхідність змінювати Конституцію. Адже справедливо говорять, що змінювати Конституцію слід лише тоді, коли за старою у силу об’єктивних причин неможливо жити далі.

Тому якщо йде мова про оновлення Конституції України, то тут має бути інноваційний підхід, оскільки лише за таких умов можливе переформатування соціального контракту між народом і владою.

Конституційні зміни є необхідними, коли «старе» право не виконує функцію балансу різноманітних інтересів у диференційованому суспільстві. Відповідно до правила визнання згідно з теорією ігор доволі складно сформулювати ідеальні правила у тексті конституції, які задовольняли би всіх без винятку. Матриця суспільних відносин призводить до серединного ефекту, результатом якого є формування правил, що приносять задовільні правила і процедури узгодження цих інтересів. Такі правила не завжди є ідеальними, тобто задовольняють критеріям раціональності і розсудливості. Вони є суто продуктами конкретного суспільства з його інституціями і процедурами. Конституція може прогнозувати майбутній розвиток суспільних інституцій, однак таке прогнозування може базуватися на чесних, прозорих і справедливих процедурах.

Натомість правовий статус Конституційної Асамблеї визначений суперечливо з точки зору демократичної легітимності і за своєю формою і змістом вона є дорадчим органом при Президентові України з метою забезпечення участі глави держави у процесі реалізації установчої влади народу шляхом внесення проекту закону про внесення змін до Конституції України відповідно до вимог Розділу ХІІІ Основного Закону. Водночас створюються умови для обговорення концепції майбутніх змін до Конституції України, які вірогідно будуть впроваджуватися поетапно. І тут важливим є їх обговорення за моделі консолідованої демократії.

Водночас надмірне конституційне регулювання засад різних сфер суспільства суперечить основним закономірностям розвитку соціальних систем, які за своїм характером засновані на його самоорганізації та саморегулюванні. Сучасне суспільство «третьої хвилі» засновано переважно на горизонтальних зв’язках, інформаційних технологіях (за Е. Тоффлером) та сукупності колективних дій щодо доступу до спільних ресурсів, обсяг яких є обмеженим (Е. Остром), набуваючи мереживної структури. За таких умов згідно з теорією ігор (Дж. Неш, Р. Патнам) правила у суспільстві складаються у процесі різноаспектної взаємодії акторів на засадах суспільного консенсусу, результатом яких норми і принципи не завжди є ідеальними, оскільки виражають серединний ефект щодо очікуваних результатів їх дії. Тому суспільно-політичний дискурс серед членів Конституційної Асамблеї мають враховувати оці фактори з накладанням їх на тло української конституційної традиції. По суті оновлення Конституції України має бути інноваційним за своїм змістом, оскільки це може бути нетворчим запозиченням чужих ідей, принципів і норм, які не відповідають засадам конституційної комплементарності, тобто їх придатності до вітчизняних реалій та перспектив розвитку суспільно-політичних інститутів в Україні.

Перед Конституційною Асамблеєю стоять важливі питання: а) захист конституційних цінностей (гідність людини, свобода, рівність, солідарність, толерантність); б) диференціація негативних і позитивних прав, позитивне закріплення прав людини четвертого покоління; в) диференціація конституційного регулювання політичної, економічної системи суспільства, засад громадянського суспільства та його духовної основи; г) подолання так званих інстутиційних пасток у поділі влади (скасування «дуалізму» виконавчої влади та введення засад дорадчості) та системі судочинства (скасування призначення суддів вперше на посади, істотне зменшення гіпертрофованого положення прокуратури, зміна структури Вищої ради юстиції); д) запровадження реальної субсидіарності і посилення місцевого самоврядування; е) введення інституту Установчих зборів як конституанти (форми установчої влади народу).