За мовний конфлікт

Всі наміри влади щодо розколу країни залишились би лише фантазіями, якби не наша опозиція

„Ху-ух, все знову стало по місцях. Соціальні питання – це знов розмови маргіналів. Українська політика повернулась до рідного стану, де є зрозумілий поділ на своїх і чужих”. Я не екстрасенс, але мабуть щось таке мав на думці Віктор Янукович, засинаючи у теплому ліжку. Адже дітище його підопічних — закон про засади мовної політики — в найкоротший строк стало медіа-терактом №1. В цих подіях — новітня історія України у мініатюрі. Конфлікт вигідний усім буржуазним політикам – будь-яка поразка для них одночасно буде перемогою, в усякому разі матеріально вони нічого не втрачають. Тим часом держава відмовляється “тягара” останніх атрибутів соціальної держави.

Відзначу, що висловлюватись на тему мовного протистояння небезпечно. Кожне необережне слово може перетворити на противника або прихильника протистояння. Та не бійтеся „байдужості”! Чому? Владі вигідно, щоб кожен забув про своє місце в соціальній ієрархії і приєднався до стада або ж радикальних любителів мови, або ж її супротивників.

Почнемо з останніх. Ну, скажіть, які, панове регіонали, можуть бути проблеми з дотриманням прав російськомовних за вашого правління? То виходить, що ви зрадницьки відмовились від проросійських гасел, котрі вам забезпечили електоральних успіх? Тоді вибачтесь перед виборцями на колінах, а потім вже вирішуйте, на якій мові їм дихати.

Цілком вірогідно, що закон зменшить вжиток української мови в регіонах, де вона мала слабкі позиції. Та з іншого боку, законопроект не може змусити відмовитись від уживання будь-якої мови. В історії не рідко траплялися випадки, коли накладення обмежень на те, що обмежити не можливо, призводили до зворотніх випадків. Яскравий приклад – намагання встановити контроль в мережі Інтернет. Проте всі дії та висловлювання регіоналів носять яскраво-виражений провокаційний характер. Чи дійсно ними рухає щира ненависть до всього українського? Ні, вони якраз потребують вічного конфлікту, а не зникнення мови. Їм потрібно, щоб мовою не розмовляли, а перетворювали її на перше питання порядку денного.

І опозиція їй в цьому допомогає. Вони кричать, що мовний законопроект розколює державу. Але всі наміри влади лишились би фантазіями, якби не було такої опозиції! Чи є адекватною позиція пана Тягнибока та інших опозиціонерів, які тягнуть Україну в різні боки. Чого варта лише риторика Ірини Фаріон, яка не боїться порівнювати російську мову з лайном. „Ні одне москальське слово не буде звучати на нашій території. Ми оголосимо нашу територію вільною від москальського бруду”, — після такої фрази теж важко повірити, що її вивела на вулиці любов до рідної мови. Ті, хто втягують населення у мовний конфлікт, насправді, найменш за все налаштовані його вирішувати.

Більш помірковані праві політики з числа старої нацдемівської гвардії готують законопроекти, в яких взагалі відмовляють у праві на визнання мовою меншин мов тих народів, які мають держави.

Молоді націонал-демократи змагаються в карикатурах, де російськомовні співвітчизники уявляються не інакше, як кримінальники. “Совість нації” – журнал “Український Тиждень” – просто сипле одкровеннями: за допомогою російської мови ”формується унікальний ментально-психологічний тип” (!), зорієнтований на модель путінської Росії.

Конкуренти влади заявляють, що мовний закон потребувати 17 млрд. грн. з бюджету. Насправді, ці кошти в певному сенсі йдуть їм в кишеню. Їм подарували найдешевшу виборчу кампанію. Парламентські вибори 2006 року коштували нинішній опозиції до 15 млрд. грн. Для виборчої кампанії робити нічого не потрібно — і так права опозиція міцно тримає за собою прапор захисників мови, а цього вже достатньо для розмежування з владою. Зараз влада робить все заради того, щоб мовне питання подолало всі тридцяти сходинок у рейтингу важливості проблем.

Опозиціонери підтверджують, що мовна проблематика не входить до 30 питань, які найбільше турбують українців. Чому ж вони закликають громадян до героїзму й перейматись неактуальним для себе питанням? Опозиція лиш визнає, що вона — це не народ. Опозиціонери зробили все від себе залежне, щоб найважливіші питання відійшли далеко на задній план. Найважливіша для українців проблема — безробіття — може загостритись в рази. 5 липня парламент остаточно ухвалив закон „Про зайнятість населення”, котрий, зокрема, уріже мізерну допомогу по безробіттю. Також було внесені зміни до бюджету, які збільшили фінансування органів прокуратури і дозволили встановлення веб-камер на виборчих дільницях. Важливим є і тендерний закон, який дозволяє „закрити” держзакупівлі, коли їх здійснює держпідприємство за власні кошти.

В нинішній ситуації боротьба виключно за мовне питання — погубить саму мову. Тим більше, коли цим займаються неофашисти й „відставні” корупціонери, котрі за інших обставин в одній компанії з владою ставили соціальні експерименти над народом. Партія, котра чи не найбільше підкреслює свою соціальність, ВО „Свобода” виступає за реформування ЖКГ на ринкових засадах, а тривалість щорічної відпустки пропонує скоротити до 14 днів. Або ж новостворена об’єднана опозиція, що виступає за впровадження обов’язкової накопичу вальної пенсійної системи „піночетівського” зразка. Навіщо народу нарощувати електоральний потенціал своїм майбутнім рабовласникам?

Боротьба за справжнє рівноправ’я української мови може вестись лише у комплексі із соціальним визволенням. Дух солідарності і взаємодопомоги — ось ідеальний фон для вивчення мов. Наша мета — це вирвати в олігархів можливість вести мову від нашого імені. Тоді жодна з мов не буде означником приналежності до певного клану буржуазних політиків. Разом з соціалістичною революцією прийде соціалістична українізація. Чи гадаєте ви, що націоналісти здатні пробудити в жителів російськомовних міст інтерес до української мови, як це вдалося в українських більшовиків? Насправді, вони про це навіть не думали. Вони живуть в уявній, „ідеальній” країні, де проведено геноцид іншомовних українців, а на російській розмовляють лиш патологічні вороги, з якими і балакати нема про що. Наша мета — знищити саме протиставлення „кращих” і „гірших” мов — перетворивши будь-яку з них на інструмент революційної пропаганди за краще життя. В нинішній ситуації мові відводиться роль зручного інструменту розділення суспільства. Звісно, відкладати мовне питання у довгу скриню теж не слід, реагуючи на будь-які випадки дискримінації за мовною ознакою.

Віталій Дудін, активіст соціалістичного об'єднання "Ліва опозиція"