Переможені онуки переможців чи Відстояли країну в 40-х, врятуємо й зараз?

Підступні удари по дітях війни, тотальна війна проти дітей та онуків Ветеранів. Безробіття, бездуховність, безсовісність. Хіба про таку долю для своїх дітей та онуків мріяли Солдати війни?

   71 рік віддаляє нас від тієї дати, коли 22 червня розпочалася найбільша і найжорстокіша з усіх воєн. За всю повоєнну історію жодна інша війна не була такою кровопролитною і такою, що залишила багато рубців в серцях мільйонів людей. В тій війні наш Великий Народ вистояв і переміг. Це був Подвиг, Величний і ніким не повторений. Другим таким Подвигом стало підняття лише за одну (!) повоєнну п’ятирічку величезної країни з руїн. Це були дива народного воєнного і трудового генію та героїзму.

   Не даремно, зараз стільки дрібних і мізерних стріл та уколів спрямовано проти Історії нашої Великої Вітчизняної війни. Ви запитаєте: «Чому, навіщо?» Відповім. У нашого народу намагаються вкрасти пам`ять про Величну Перемогу і Величний трудовий Подвиг. Позбавлений пам`яті про перемогу над окупантом народ вже не зможе повстати проти нинішньої “мирної“ окупації і загарбання. Отакий мізерний і разом з тим страшний план.

   Нинішній олігархічно-паразитарній системі розкрадання решток колись великого народного багатства, не до вподоби Ветерани з їхньою Правдою і Пам'яттю про ту війну, тому поступово Ветеранів-Переможців відсунули від юного покоління українців, киян, місто яких є Героєм, і про мужність якого вони раніше багато чули на уроках початкової військової підготовки або на уроках мужності та пам`яті. Сьогодні самі ці уроки скасовано, щоб школярі, боронь Боже, не почали ставити перед Ветеранами незручні запитання, а самі Ветерани не почали давати незручні відповіді. Раптом хтось із молоді запитає: «Ви зупинили і перемогли окупанта в 40-их. Тож як Вам живеться сьогодні і як його перемогти зараз – у 2012-му?»

   Тому й влаштовує влада всі нинішні Переможні свята без щирості, для галочки. Збанкрутіла Система збанкрутілої Влади та її збанкрутілої сестри Опозиції не може нічого путнього запропонувати ні Ветеранам, ні їхнім дітям та онукам.

   І це не ретроградство. Скільки українських фільмів знято про ту Велику війну за роки Незалежності – один. Скільки монументів відкрито для увічнення Бойового та Трудового Подвигів?… Отож.

   Замість цього – підступні удари «злодюжок» по дітях війни, тотальна війна проти дітей та онуків Ветеранів, Безробіття, Бездуховність, Безсовісність. Хіба про таку долю для своїх дітей та онуків мріяли солдати і Переможці Війни? Вони вступили у бій з жорстоким, сильним ворогом 71 рік тому, та справу не завершено, бо сьогодні триває підступна, довга війна проти здорового глузду. У вічному героїзмі ветеранів ми змушені черпати сили для майбутньої перемоги, перемоги над бездуховністю, лицемірством. Нам –дітям та онукам – належить або змиритися з долею переможених онуків переможців або ж знайти в собі сили, які колись були знайдені, і перемогти: відстояти країну сьогодні, як колись це вже було зроблено.

   Сьогодні як і 71 рік тому досвід мужності та героїзму – безцінні!