«Перспективи Християнської Революції». Звіт

18-19 лютого 2012 року Божого в Києві відбулася конференція «Перспективи Християнської Революції: Український контекст». Метою конференції було визначити стратегічні перспективи та тактичні завдання

18-19 лютого 2012 року Божого в Києві відбулася конференція «Перспективи Християнської Революції: Український контекст». Метою конференції було визначити стратегічні перспективи та тактичні завдання Християн в сучасних умовах.
Участь у конференції взяли священики, богослови, викладачі провідних вузів країни, волонтери, активісти християнських братств.
З доповідями виступили: отець Олег (Гірник), Дмитро Корчинський (Братство), Віктор Циганов (кандидат філософських наук, професор Національної академії внутрішніх справ), Людмила Филипович (доктор філософських наук, професор Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України), Сергій Чаплигін (Братство), Андрій Волошин (магістр політології, Голова Українського Традиціоналістичного Клубу), Валентин Гайдай (аспірант НПУ ім. Драгоманова), отець Сергій (Яровий), Анатолій Денисенко (магістр теології), отець Адріан (Слободяник), Мстислав Квітень (аспірант КНУ ім. Т. Шевченка), Олена Семеняка (магістр філософії), отець Георгій (Галаджі), Олексій Арестович (Інститут Св. Фоми Аквінського) ...

БРАТСТВО запропонувало на розгляд присутнім проект Настанов до Християн:

НАСТАНОВИ

Ґрунтуючись на Св. Писанні, Св. Переданні, працях Свв. Отців та Вчителів Церкви, а також на досвіді Церкви, особливо останніх страшних ста років, в Ім’я Отця, Сина та Святого Духа даємо Вам, браття та сестри, наступні настанови:

Єдиний спосіб пізнати Істину – це здійснити її

Християнство це не тільки споглядання, не тільки містична практика, не тільки філософія – це, в першу чергу жест (gestus).
Якщо Ти християнин – кому Ти допомагаєш?
Якщо нікому – навіщо Ти стоїш на Літургії?
Для прикладу, якщо в Україні так багато людей вважають себе християнами, то чому існує проблема з донорською кров’ю для хворих?
Чому Ти не ділишся своєю кров’ю з нужденним, тобто Христом, якщо Христос ділиться з Тобою своєю Кров’ю?

Не служити в офісі князя світу цього

Християнин не повинен служити в репресивному апараті держави та співпрацювати з ним.
Працівник репресивного апарату Держави не може допускатися до Причастя без покаяння. Покаяння ж означає відставку.
Частина Законів є несправедливими і часто – антихристиянськими.
Християнин, що працює в репресивному апараті, змушений сприяти виконанню всіх Законів, оскільки репресивний апарат забезпечує виконання всього законодавства.
Репресивний апарат становить Систему. Будучи ланкою цієї Системи ти підтримуєш її всю, отже, за її всю і несеш відповідальність.
Порушником світського Закону може виявитися Християнин. В такому випадку Християнин-правоохоронець сприяє покаранню Християнина-правопорушника нехристиянами, що є неприпустимим. Адже Християни можуть з’ясовувати стосунки між собою лише всередині Церкви.
Крім того існує «пострадянська специфіка», коли репресивна практика є завідомо несправедливою. Скажімо, в Україні, Росії чи Білорусі, тощо не існує людей, які вірять в справедливість суду, непідкупність прокуратури, чесність міліцейського начальства. Тому виконання їх розпоряджень є вчиненням майже напевне несправедливих дій – гріхом, що волає про помсту з Неба.


Розв’язання внутрішніх конфліктів всередині

Конфлікти та суперечки має розв’язувати Церква
Християни не можуть писати скарги, доноси, заяви і тим більше судитися один з одним у світських судах.
Св. Апостол Павло пише: «Чи посміє хто з вас, маючи справу до іншого, судитися в неправедних, а не в святих? Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть? Коли ж будете ви світ судити, то чи ж ви негідні судити незначні справи? Хіба ви не знаєте, що ми будем судити Анголів, а не тільки життєве? А ви, коли маєте суд за життєве, то ставите суддями тих, хто нічого не значить у Церкві. Я на сором це вам говорю. Чи ж між вами немає ні одного мудрого, щоб він міг розсудити між братами своїми? Та брат судиться з братом, і то перед невірними!» (1 Послання до коринф. 6:1-6)
Господь чітко вказує процедуру вирішення конфліктів між Християнами: «Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і скажи між тобою і ним одним; якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого; якщо ж не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося всяке слово; якщо ж не послухає їх, скажи Церкві; а якщо і церкви не послухає, то нехай буде він тобі, як язичник і митар. (Мф. 18:14-17).
Існує також практика Божого суду. В поєдинку Бог допомагає справедливому проти грішного.

Memento mori, Пам’ятай РПЦ

Свого часу більшовики, виходячи з зовнішньополітичних міркувань, залишили на свободі кількох єпископів з тим, щоб створити на їхній основі дресировану церкву. Згодом Сталін, занепокоєний тим, що американські християни, які суттєво впливають на свій уряд, співчувають більше Гітлеру, аніж йому, навіть відновив патріаршество.
Радянські єпископи аргументували свою службу режимові тим, що в разі їхньої нелояльності сатані радянська територія взагалі залишилася б без здійснення таїнств. Нікого б не хрестили, не відспівували, не причащали. Завдяки їхньому угодовству вогник християнської свічки бодай якось миготів “під судиною”.
Отже, що важливіше: Таїнства чи Ідеали?
Відсутність Ідеалів перетворює здійснення Таїнств на профанацію.
Перед подібним вибором Церква постає щодня.
Насправді, Христос вже здійснив той вибір, якому ми маємо слідувати. Коли відмовився від пропозицій сатани, який цитуючи Біблію, пропонував нагодувати голодних, явити чудо та отримати владу. Христос обрав натомість Голгофу.
Тому безсенсово поступатися Ідеалами заради сприяння чи навіть помилування з боку Сатани чи його держави.
Ймовірно для деяких праведників спасіння можливе і в РПЦ. Переплисти море можна і на дірявому ковчезі. Але краще не користуватися ним, якщо є можливість увійти на неушкоджений.
Приклад РПЦ є найбільш показовим в наслідках співпраці Церкви з безбожної влади, хоча подібні проблеми не оминули жодну конфесію.


Не миритися з симуляцією в Християнстві і в собі


Ми знаємо, що диявол – мавпа Бога. Що симуляція є одним з основних методів нечистого, що антихрист буде істотою, яка найбільше походитиме на Христа. В якій мірі ми можемо вважати Церквою, скажімо, філіал КГБ, офіцери якого одягають ряси, зберігають апостольську спадковість і імітують обряди? Ще Господь попереджав, що "з'являться лжехристи і лжепророки і покажуть великі знамення та чудеса, щоб обманути, якщо можна, навіть і обраних" (Мф. 24: 24).
Постсекуляризоване суспільство дає можливість гри в будь-які сенси, в тому числі, християнські. Сьогодні багато хто грається в ельфів, орків, тамплієрів, - та інші види історичної реконструкції, дехто грає в християн. 
Чи можливе спасіння через симуляцію? Вочевидь, ні. Проте, як відрізнити симулятивнє християнство від справжнього? Формальних ознак не існує, проте, існує естетичний критерій. Він полягає в тому, що як тільки ми зустрічаємо справжнього християнина, сумніви щодо симулятивності його віри одразу зникають. Істину не доводять – Істину здійснюють. Наша проблема полягає в тому, що таких прикладів ми майже не бачимо. Отже, розв’язання цієї проблеми полягає в тому, що ми самі маємо стверджувати існування Абсолютної Істини власної поведінкою та образом життя, самі становити приклад, самі пізнавати, навчати, проповідувати та опікуватися стражденними. 

Звільнити Християнство від економіки

Християнин не повинен брати лихварський відсоток. Християни мають добиватися змін системи оподаткування, як такої, що примножує суспільний гріх. З цією метою Християни повинні входити до страйкових комітетів, якщо такі виникають. А якщо ні, то християнські громади мають виконувати в тому числі і функції страйкових комітетів.

Економіка потрібна світу, як помешканню необхідна система комунікацій. Християни прагнуть жити в багатому суспільстві, бо в такому, їм зручніше виконувати християнські завдання. Економіка, як частина плану Божого. має працювати на спасіння. а не знищення людини. Проте в сучасному світі змінилася первинна природа грошей: гроші давно перестали бути лише еквівалентом вартості обміну та самі стали товаром. Отже, ми маємо пряму заборону на лихварський відсоток але і розуміємо, що економіка - це кредит. Як розв’язати це протиріччя?.. Принаймні поки ми не можемо розв’язати його концептуально, ми маємо робити це ситуативно та категорично зазначити, що надання ближньому грошей в зріст є гріхом. З глобальною економікою та кредитом треба визначатися. Можливо, варто звернути увагу на інші способи здійснення банківської діяльності, такі, наприклад, як ісламський банкінг.

Окремою темою є податки. Якщо раніше нас визискували як виробників, то сьогодні, як споживачів. Купуючи одиницю товару чи послугу, ми сплачуємо великі податки на користь бюрократичного інтернаціоналу: таким є податок на додану вартість, оплата авторського права, брендів, інші форми непрямого оподаткування. Навіть свобода вибору в якості дилеми: сплати податки або сідай в тюрму є кращою альтернативою, ніж безальтернативна та несвідома підтримка існуючого стану речей при кожному економічному акті. Держава використовує велику частину податків на речі несправедливі або антихристиянські. Пам’ятаймо, що євреї потрапили в рабство в Єгипті протягом двох поколінь, розпочавши на вимогу фараона сплачувати 20% податків. Сучасна людина сплачує їх 90%, отже є економічним рабом. Звільнення від рабства та вихід з лихварського Єгипту є одним з першочергових завдань Церкви. Отже, соціально-економічну боротьбу в світі мають очолити християни.

Церква має знаходитися над суспільством та має користуватися виключними привілеями. Це означає, що Церква не може підкорятися економічному визиску з боку суспільства і має вести безперервну боротьбу за збільшення економічної свободи в світі.

Має бути впроваджений Ювілейний рік, щодо скасування всіх боргових зобов'язань: «І освятите рік п'ятдесятиріччя, і оголосите волю в Краю для всіх мешканців його — ювілей він буде для вас:і вернеться кожен до своєї посілости, і кожен до родини своєї вернеться» (Левит 25:10).

Церква - це солідарність. Долайте схизму знизу

Сучасна Церква має перед собою багато загроз: загрозу знищення, загрозу симуляції, загрозу розчинення. Політика урядів по відношенню до актуалізованої меншості не змінилися з часів Риму: «розділяй та володарюй». Отже, найкраще, що ми можемо зробити у відповідь – «об’єднатися та не підкорятися». Саме цього від нас вимагає перебування в містичному Тілі Христа, адже, кожний рух, спрямований на Його розтин, є важким гріхом. Чинники, які загрожують вірі, настільки потужні, що можуть дозволити собі не розрізняти теологічні нюанси, а розчавити нас, не розбираючи хто є православним, хто католиком, хто уніатом. Може це і є знаками нашого часу? Нарешті нас поєднали наші вороги. Сьогодні християнин має проявляти солідарність в дії, сприймаючі доктринальні розбіжності як привід до дискусії, а не як привід до зради братів по вірі, хоча би вони і помилялися в деяких аспектах віровчення. Настав час, широкого Християнського фронту проти язичників та сатаністів, коли християни різних конфесій мають поєднатися в єдиних спільнотах.

Євангеліст, який в Індії чи Єгипті гине за Віру з Ім’ям Христа на устах, мабуть сповідує цю Віру не вповні вірно. Проте, можливо потрапить до Царства Небесного скоріше, ніж ми, які мають правильне віросповідання в комфорті та безпеці. Він, який ніколи не причащався, спасеться через причастя власною кров’ю, яка в момент мучеництва змішується з кров’ю Христа. Різниця між нами і нашим братом, який помиляється щодо Таїнств, полягає в тому, що ми можемо спастися і без мучеництва (хоча з мучеництвом краще), а він лише через подвиг в Ім’я Христа.

Схизма та сварки між церковною бюрократією по питаннях, які були актуальні півтори тисячоліття тому, мають бути подолані знизу. Сьогодні «…не має католика, або православного», є містичне Тіло Христове, тому, первісна солідарність, солідарність знизу, є не просто завданням, але і умовою виживання Церкви як такої.

Відновити красу

Віра прекрасна. Отже має позбутися потворного в атрибутах. Поки що, нажаль, оформлення християнських книжок – потворне. Більшість нових храмів – в кращому випадку жалюгідні, розписи – переважно огидні. Дизайн священних предметів, які використовуються в Літургії – явно розроблений ворогами Церкви. Стиль багатьох сучасних християнських текстів такий, що заради їхніх авторів хотілося б воскресити Нерона.
Нажаль, не може постати ані універсального критерію краси, ані універсального цензора. Проте Церква потребує нового еллінізму.
Проявляйте нетерпимість до потворного.
Виправляйте стиль.

Добитися екстериторіальності Святих Місць

Церква має наполягати на екстериторіальності об’єктів і місць паломництва.
Неприпустимою є ситуація. Коли влада однієї чи іншої держави має можливість відмовити у в’їзді паломнику лише на тій підставі, що він терорист чи потенційний нелегал.
Для початку необхідна кампанія громадського тиску на уряди та посольства цих держав. (Ізраїль, Йорданія, Греція, Іспанія, Франція, Німеччина, Туреччина, Італія, Україна).
Держави мінливі, Святині –вічні.

Об’єднуватися в братства

Браття, ви маєте об’єднуватися в братства у своєму місті або приєднуватися до вже існуючих.
В братствах практикується взаємодопомога та взаємозахист. В ідеалі братства самі карають своїх людей, іншим не дозволяє.
В братствах актуалізовані і постійно обговорюються питання віросповідання.
Братства практикують Літургію, як «спільну справу», уникають літургії, як вистави де християнину відводиться роль пасивного глядача.
Братства намагаються українізувати обряд і церковне життя.
Братства залучають священників, які подібні на Святих Отців і не співпрацюють зі священиками, які поводять себе, як попи.
Братства опікуються стражденними і нужденними. Кожний належний до братства – волонтер.
Братства організовують допомогу Християнам, які знаходяться під арештом або під тиском в Україні чи світі. На їх підтримку братства проводять через кампанії політичного тиску на відповідні установи чи уряди, жертвують кошти на боротьбу, надсилають добровольців на священну війну.
Братства співпрацюють зі страйковими комітетами чи самі виконують функції страйкових комітетів, аби реалізувати християнські вимоги до економіки та держави.

Під час обговорення проекту Настанов визначилося два підходи щодо ставлення Християн до Системи.

Пункт проекту Настанов «Не служити в офісі князя світу цього» передбачав, що «Християнин не повинен служити в репресивному апараті держави та співпрацювати з ним, оскільки будучи ланкою Системи, співробітник підтримує її всю, отже, за всю і несе відповідальність. Тому працівник репресивного апарату Держави не може допускатися до Причастя без покаяння. Покаяння ж означає відставку».

Натомість отцем Сергієм (Яровим) була запропонована інша редакція: «Християнин може займати будь-яку державну посаду та повинен виконувати державні закони. Але коли законодавство держави суперечитиме Слову Божому та Божому Закону, то в такому випадку християнин повинен слухатися Слова Божого та виконувати Божий Закон, у тій частині, де законодавство держави суперечить Божому Законодавству».

Також відбувся поділ думок щодо процедури вирішення конфліктів та суперечок між Християнами (пункт «Розв’язання внутрішніх конфліктів всередині»). Чи має право Християнин, писати заяву на свого брата чи сестру в прокуратуру чи позиватися до суду? «Якщо ж будете ви світ судити, то чи ж ви не можете судити незначні справи?» (1Кор 6:2).

Хоча Апостол Павло чітко вказує Християнам, що "як сміє хто з вас, маючи справу з іншим, судитися в неправедних…?" (1Кор.6: 1), було отцем Сергієм (Яровим) запропоновано, «що коли людина, яка називає себе Християнином, зневажить голос Церкви, протилежна сторона конфлікту чи суперечки має право звертатися до світської влади та судів».

Постало фундаментальне питання: чи є держава добром, яке зазвичай дістається нам потрохи з гнилизною, чи держава – це необхідне зло. Розв’язання цього питання має ряд практичних наслідків щодо взаємовідносин Християн з державою.

Отець Сергій (Яровий) запропонував виходити з принципів, що «джерелом держави та світської влади є Сам Бог, «бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога» (Рим. 13. 1). Держава та світська влада після гріхопадіння людини дана Самим Богом для добра людини та суспільства. Тому кожна людина має коритися світській владі. Хто противиться владі – противиться Богові».

Ця позиція викликала жваву дискусію. Адже частина державних законів, які є тимчасовими в порівнянні з Божими, є несправедливими і часто – антихристиянськими. А оскільки державний апарат забезпечує виконання всього законодавства, тому Християнин, який працює в державному апараті, змушений сприяти виконанню всіх Законів.

Звертаючись до Священної Історії ми бачимо, що виникнення земного держави є не відпочатковою боговстановленою реальністю, а є Божою відповіддю на спотворену гріхом земну реальність (1 Цар. 8. 7, 9).

Держава та світська влада, як і епідемії та стихійні лиха через Попущення Боже мають допомагати людям уникнути ще більшого гріха, а не зводитися до абсолютного культу та обожненню зі сторони Християн. Проте це не означає, що Християнин має співпрацювати з бубонною чумою, не будувати греблю проти повені чи визнавати державу.

Таким чином було вироблено напрямок праці згідно проекту Настанов, як основи духовної боротьби Християн в сучасних умовах.

Відносно пропозицій запропонованих отцем Сергієм (Яровим), які передбачають більш помірковані та виважені ставлення Християн до Системи, то отець Олег (Гірник) погодився поставити свій підпис під пунктами «Церква - це солідарність. Долати схизму знизу» та «Об’єднуватися в братства», запропонувавши всі інші, спірні питання перенести на розгляд наступної конференції.

Учасники конференції дійшли згоди щодо організаційної роботи по утворенню братств в Україні, обговорення ними двох позицій та продовження дискусії на наступній конференції, яка відбудеться в травні цього року.