Наш Патріарх

Україна багата постатями – символами, які несуть в собі глибинну суть Нашої Мрії.

Україна багата постатями – символами, які несуть в собі глибинну суть Нашої Мрії. Пізнаючи їх ми пізнаємо себе та знаходимо дороговкази у майбутнє. Вони стають нашими духовними наставниками та добрими провідниками в дорозі, яку ми разом з ними прокладаємо у вічності.

ЙОСИФ СЛІПИЙ- міф чи реальність? Хто він та що залишив нам у спадок?

1892р. (17 лютого) Йосиф Коберницький Дичковський Сліпий народився в с. Заздрість Теребовлянського району на Тернопільщині в багатодітній сім’ї (восьмеро дітей). Батько Іван Кобернецький Сліпий, мати Анастасія Дичковська. Сліпий – псевдонім діда. В 1911 році закінчує з відзнакою Тернопільську гімназію та вступає до Духовної семінарії у Львові. Як здібного студента його направляють в Інсбрукський університет для навчання в богословській колегії. 1917р. Йосиф Сліпий отримує Свячення з рук Митрополита Андрея Шептицького в Уневі. 1925р. Призначається ректором Духовної семінарії. 1944р. Вступає в права Митрополита.

1945р. За відмову зректися Церкви та співпрацювати з совєцькою владою, заарештований як небезпечний злочинець – агент Ватикану, німецький шпигун, за що в 1946 році отримав вісім років лагерів. Безкраї простори Сибіру, вічна дорога, голод, холод, нелюдська примусова праця, важкі хвороби, табір для туберкульозних ... Не знищили! 1953р. Москва – чергова пропозиція, щодо співпраці ... Відмовився! І знову: присуди; тюрми; лагеря. У 1962р. Верховний суд совєцького союзу, за відмову написати відозву проти націоналістів за кордоном, визнав Йосифа Сліпого особливо небезпечним злочинцем – рецидивістом, -„Ви знущаєтесь наді мною і над моєю Церквою, нищете,руйнуєте все, що є і ще хочете, щоб я виступив проти тих, які співчувають зі мною і бороняться”. У 1963 році, на особисте прохання Папи Римського та президента США Джона Кеннеді, у дуже важкому стані, Йосифа Сліпого висиляють з совєцького союзу. Вісімнадцять років випробувань... Незламали!

1963р. Вільний Світ. Безперервна праця над єднанням українців в Світі, боротьба за Патріархат Української Церкви – як ознаки самодостатності нації та крок до її незалежності, будівництво Собору Святої Софії в Римі,- як знак незнищенності Української Церкви та єдності українців усіх конфесій:

„Найближчими нам по вірі і крові є наші православні брати. Нас єднає традиція рідного християнства, спільні церковні і народні звичаї, спільна двотисячилітня культура! Нас єднає спільне змагання за самобутність рідної Церкви, за її Повноту, якої видимим знаком буде єдиний Патріархат Української Церкви!”
„Ото ж заповітую вам усім: Моліться, працюйте і боріться за збереження християнської душі кожної людини українського роду і за весь Український нарід і просіть Всемогутнього Бога, щоб Він допоміг нам завершити нашу тугу за єдністю і наші змагання за церковне з’єднання у здвигненні Патріархату Української Церкви!”
 1984р. (07 вересня) Патріарх Йосиф Сліпий покинув земне життя. Повернення на Рідну Землю тіла Патріарха Йосипа Сліпого (як він і заповідав) відбулось лише після здобуття Незалежності України через 47 років. 1992р. (27 серпня) Похований у крипті Собору Святого Юра у Львові, і все ж:
„Якщо такою буде воля Божа і бажання Українського Божого люду, складіть мою домовину в підземеллях оновленого Собору Святої Софії. В підземеллях Київської тюрми мене довгими роками мучили, коли я був живим, в підземельній гробниці оновленого Собору Святої Софії Київської спокійно спочив би я, бувши плоттю вмерлим!”

Вчитуючись в сторінки біографії, життєописів очевидців, наукових праць, статей, доповідей, заповіту стаєш свідком великої духовної сили та безмежної віри Людини, яка метою свого життя обрала шлях служіння Богу та Україні:
„Бог створив людину і родину, Він є творець також роду, племени і нації. Любов і прив’язання, якими зв’язана кожна чесна людська істота зі своєю родиною, належиться також її народові і нації. Патріотизм і дбання про добро своєї нації вважалися все за Богом дані обов’язки. Добро нації треба завжди боронити перед ворогами, чи внутрішніми чинниками, які в противному разі довели б до занедбання основних потреб народу.”

 „Любов до батьківщини оперта на любові до Бога і з нею злита в одну велику любов, повинна бути діяльна-активна.”

„Батьківщина – це наш рідний край, наша мова, наша історія, наша віра, всі наші предки, що продовж століть будували свою державу. Любов батьківщини є приказом розуму, серця і віри. Вона є найбільшим багацтвом, найвищою моральною силою народу, найбільше плодовитою землею, на якій росте культура. Тільки в батьківщині і через законну рідну державу нарід вповні заспокоює свої духовні, моральні й суспільні потреби та й осягає найвищий степень ладу, безпеки і добробуту.”

Важко переоцінити внесок Патріарха Йосифа Сліпого в нашу спільну українську справу, адже його життєвий шлях та діла говорять самі за себе. Нам потрібно лише добре памятати заповіти, які він залишив та беручи живий приклад продовжити справу боротьби за утвердження Сили, Слави та Могутності Української Держави з Вірою та Богом в Ім’я України!