Хоча типовий галицький інтелігент і типовий донецький пацанчик знаходяться на протилежних кінцях української культурної осі, обидва данні персонажі у мене викликають приблизно однакову відразу.
Юрій Винничук, письменник, поет, світоч культури і взагалі повний галицький інтелігент, написав вірш під назвою "Убий підараса". У цьому вірші він закликав, власне, убити чинного голову держави, - неукраїнського українофоба, донецького бандита, прислужника Москви, і т.д. Зацитуймо:
Настала пора, коли кожен із нас
Постав перед вибором часу:
До влади прийшли бандюки й брехуни,
Наперсточники й свинопаси.
Здолали державу і склали до ніг,
П'ючи нашу кров як вампіри,
А їхній пахан, ледь прибитий яйцем,
Веде нас до прірви.
Бандитом він був і бандитом зоставсь
Тепер уже вищого класу.
Бо вже не шапки, а мільйони краде –
Убий підараса.
За те що Вкраїну продав ворогам
І заповіти Тараса,
Привів табачню і московських попів –
Убий підараса.
Табачніки правлять свій відьомський бал,
Зійшла, мов зоря, їхня раса.
Ми знову раби й малороси-хохли –
Убий підараса.
Тебе не забуде Вкраїна, коли,
Шахтарю з Донбасу,
Ти візьмеш у руки сталеве кайло
І вб'єш підараса.
Нема в нас святішої більше мети
Чи іншого спасу!
У бога прощення піди попроси
І вбий підараса.
Коли на тарілочці нас подадуть
Кремлю, що вже плямкає ласо,
То буде запізно, повстань і убий!
Убий підараса!
Хоча типовий галицький інтелігент і типовий донецький пацанчик знаходяться на протилежних кінцях української культурної осі, обидва данні персонажі, як не парадоксально, у мене особисто викликають приблизно однакову відразу.Якщо уважно дослідити представлений вірш, навіть залишивши за дужками його художні якості, легко помітити, що рівень дискусії в ньому принципово не відрізняється від висерів вічноживих громадян ссср, тільки замість USA маячить темна тінь Кремля. Цей вірш міг би написати Харчіков, якби народився у Львові. Українська національна інтелігенція, як годиться кожній нормальній фофуд'єносній спільноті, сприйняла данний твір із захватом.
Винничук, як правдивий український інтелігент, апелює до "заповітів Тараса", до Григоровича нашого Шевченка. Це характерно. Шевченко сам свого часу постраждав за вірш "Сон", у якому діючу царицю назвав "опеньком засушеним" та іншими образливими словами. Російський цар Микола-перший дав віршу коротке резюме: "Допустим, он имел причины быть недовольным мною и ненавидеть меня, но её же за что?", і заслав Шевченка на Мангишлак. Реакція, на мою думку, більш ніж адекватна; якби хтось подібне сказав про мою дружину, в очах української інтелігенції став би ще більшим та святішим мучеником.
Полум'яно закликавши ВБИВАТИ ВБИВАТИ ВБИВАТИ ПІДАРАСА БЛЄАТЬ, Винничук обережно не вказав конкретного імені, щоби при нагоді, коли припруть згідно статті №346 КК, хлопати очима: "Та ви шо, та який Янукович, та при чому тут він, там же про абстрактного підараса, а ви вирішили, шо підарас - це президент, хіхі". Але якщо вже галицький інтелігент Винничук вивчив слово "підарас", то мав би знати, що за це слово у нормальних хлопців заведено відповідати чисто по-людськи.
Українська міліція, не зрозумівши, що вірші - то лише феномен сучасного українського культурного дискурсу, за доносом одного комуняки прийшла до Винничука взяти пояснення. Винничук пояснення написав, після чого українська інтелігенція вибухнула обуренням, і навіть вирішила присвятити темі переслідування інтелігента Винничука поетичний вечір. Беручи до уваги, що жоден із останніх гучних українських творів не обходився без сцен єблі та матюків, передбачаю, що матюкатися будуть і тут.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.