Продовжуємо тему «Чужі-2» Їм потрібні не ви, а ваша земля!

На збори у Шарівку ми спізнилися: знову не врахували проблем дороги. Відразу після повороту з мерчанської траси великі і ще більші вибоїни примусили їхати повільніше. А далі – ще й обережніше. Бо тут

Продовжуємо тему «Чужі-2»

Їм потрібні не ви, а ваша земля!

На збори у Шарівку ми спізнилися: знову не врахували проблем дороги. Відразу після повороту з мерчанської траси великі і ще більші вибоїни примусили їхати повільніше. А далі – ще й обережніше. Бо тут краще пересуватись на тракторах.

Їх, у місцевому ТОВ «Трайгон Фармінг Харків», вистачає. Господарство багате й від сусідніх «простяків» відрізняється європейськими замашками. Правда, після останніх подій місцева політика «продвинутого» товариства все більше нам нагадує способи освоювання англійцями і французами Америки. Пам’ятаєте, їм також не були потрібні місцеві люди. Чужі ішли у «Новий світ» заради землі. Тут, здається нам, твориться те саме.

Отже ми їдемо на збори пайовиків підрозділу Б-1. Їдемо по вкрай розбитому шляху й вже після того, як «Зоря» опублікувала матеріал «Чужі-2». Маємо цілу купу запитань до керівництва району, селища й самого «Трайгону…» Але замість того потрапляємо на мітинг комуністичної партії. З народом, а його до холодного клубу набилося багато, спілкуються діючий і колишні нардепи від «червоних». Вони роз’яснюють, що Україна вступила до світового торгового товариства й тепер вимушена жити за європейськими вимогами. А наше молоко там не потрібне. От ферму й продають. Така собі капіталістична жорстока реальність.

Але мені дії керівництва «Трайгону…» ніяк не нагадали чогось цивілізованого. Це таки дикий Захід. І ми в ньому, наче індіанці. Тут навіть класова теорія не спрацьовує.

Та у нас взагалі нічого не спрацьовує. Хіба що закон джунглів. За яким виживає… Ні, не сильніший, а той, у кого совісті менше.

Відверто скажу, на тих зборах сидіти довго не змогли. Холодно. А палкі промови новоявлених революціонерів якось не зігрівали. Тож, зробивши пару знімків, рушили на вулицю. Там також назрівав мітинг з кількох чоловік, які перекурювали.

Отут і поспілкувалися по душам . Мені показали договір, складений аж на 25 років, на оренду чотирьох з гаком гектарів землі. За два відсотки на рік і з правом першочергового викупу.

- То для чого таке підписували?

- А хто його читав. Вірили своєму директору. Він казав, що місця робочі збережуть, дороги поремонтують…

Я мимоволі поглянув на погнутий диск службової «дев’ятки» і якось відразу все зрозумів. Бо можна довго патякати, пояснювати. А буває й отак. Без особливих слів. Просто тобі дають до рук папірця, на якому літери не більше макового зерняти, а за спиною стоїть той, кому ти вірив. І ти ще не знаєш, що долю твоєї землі вже вирішили. А тебе чекає шлях індіанця: пий горілку й на полювання ходи. Адже «модні» господарі купили трактори, які заміняють півтора десятка застарілих. А це значить, що вже не потрібні ще п’ятнадцятеро механізаторів. І при цьому їм, господарям, плювати, куди ті люди подінуться. Ось закінчаться вибори і так само нецікаво буде наша доля й для політиків усіх кольорів.

Хлопці палили цигарку за цигаркою й розповідали про своє життя. Про полювання це я так, для схожості з дикунами, сказав. Зараз з нього не проживеш. Скоріше навпаки. А от підсобні господарства виручають. І тут без базового господарства не обійтися. І без землі:

- Візьмеш трактора на час і плати півтори сотні. А як орати – то буде не дешевше, ніж у «шабаїв».

- Виходить, що орендатори вас не жалують?

- Жалують. Он ферму продали. А нас звільняють.

- Так то ж не вони!

- Вони! Їх фірма. А роблять чужими руками, щоб начальство не гавкало. Тут же щоразу одні показові виступи. Семінари! Вчать інших в районі, як треба хазяйнувати.

Чоловіки явно сердилися й слів дуже не вибирали. Їх ферма зараз нікому не потрібна. Без землі. Корів же годувати треба.

І отут чомусь захотілося поговорити про справедливість. Бо доки політики записують скарги й множать свій лекторат, за стінами клубу по-справжньому пробуджується народна, мудра думка.

- Й справді, а що ми землю свою не зможемо забрати, - каже один.

- Не з цими «революціонерами», - киває на зал інший.

- А самі! – підказую я. – Ви спробуйте, виставіть свої вимоги. Щоб за землю добре платилося. Як в Європі. Вони ж звідти понаїхали. І щоб до громади гроші надходили. На ті ж дороги, ліхтарі на вулицях і школи. Вони ж вашу землю використовують. І лише завдяки їй стали такими багатими.

Отак і я проговорився. Не треба було. Але ж як іще переконати теперішню паноту, що ти не третій сорт, що нас до резервацій загнати не вийде.

Уже пізніше «Зорі» надали рішення зборів пайовиків. Характерно, що на них не було ні керівництва району, ні «Трайгону…» Але вимоги, прийняті загальним голосуванням, повинні б їх примусити задуматись. Народ хоче, щоб йому платили за землю не менше 5 відсотків. Здорово! А чи знає він, що з нового року й так уряд примусить підняти оренду. Хоча б тому, що вона обкладена податком, який має «полатати» наш обшарпаний газовими та іншими негараздами, бюджет. І там мова йде не про п’ять, а майже про десять відсотків. Чому б присутнім на зборах політикам та й не підказати того людям? Бо цю їхню умову «Трайгон…» виконає точно.

- І щоб зерно давали зразу. А то підождуть, поки воно подорожчає, і дають менше, - кажуть чоловіки. А ще вони просять купити автобус для обслуговування культурно-масових заходів. Наївні! Та купить собі товариство таку техніку! Люди, люди… Ви й вимагати толком не можете. Чи на зборах вам хтось таки «допомагав» це робити? Ану пригадайте. Адже ваш запит керівництво «Трайгону…» може й виконати. Звичайно, окрім збереження ферми й відмови від пункту про першочергове право купувати паї.

Ну й головне! «Зоря» упевнена, що ті, хто вправляв мізки людям, підсовуючи їм «європейську фірму» для оренди, й тепер не сидітиме без діла. Вони так просто свого «шматка» не віддадуть. Тому доведеться народу об’єднуватися. Тепер вже в інше товариство. Приміром, людей, ошуканих «Трайгоном…». Ми упевнені, що до нього вступлять жителі й інших сіл. От тоді можна буде разом вимагати справедливої оплати за землю та європейських прав для себе.

Тож давайте спочатку порахуємо, скільки дає гектар вашого чорнозему оцим господарям? Бо скільки отримали за гектар ті, хто вас загітував у цей «колгосп», ми вже точно не дізнаємось. Хіба прямо запитаємо про це у колишньо-теперішнього керівника.

Правда, у нас є ще один вихід – перетворитися на останніх із могікан… За американським сценарієм епохи дикого заходу