О. Чорноволенко: «Стратегія розвитку Києва це блюзнірство і окозамилювання»

Я цілком підтримую позицію двох фракцій в Київраді, а саме УДАРу та БЮТ-Батьківщини, які не голосували за «Стратегію розвитку Києва».

Я цілком підтримую позицію двох фракцій в Київраді, а саме УДАРу та БЮТ-Батьківщини, які не голосували за «Стратегію розвитку Києва». Сьогоднішнє обговорення на сесії Київради і виступ колишнього міського Голови О.Омельченка показали, що це звичайний піар-хід. Він розрахований на людей, які сьогодні не мають можливості слідкувати за тим, що відбувається в місті.

Те, що запропонував зробити Попов можна порівняти із перетворенням Києва на «потьомкінскую дєрєвню», але лише на папері, тільки у віртуальному просторі. Це все не може і не буде реалізовано. «Київ Попова» можна порівняти з концепцією «Нью-Васюків» Остапа Бендера. І там і там автори не збиралися реалізовувати те, що планували.

Стратегія розвитку Києва не відповідає на головні питання

Перше. Київ буде містом чи регіоном? Якщо містом,  то швидше середньовічним. Власне, це буде Хазарстан на території України як і півтори тисячі років тому, коли хазари захопили лівобережну Україну і поставили свою фортецю на старокиївських горах.  Замість київських князів керували хазарські намісники, які збирали данину і вивозили з Києва данину. Це закінчилось повстанням киян і знищенням хазарського каганату, який процвітав у ті часи в донецьких степах. Зараз це відбудеться швидше, ніж тоді і результат аналогічним.

Про що йдеться? Буде у Києві міський виконком, створений міською радою, котру, в свою чергу обрали кияни? Чи вся виконавча влада буде знаходитись у руках голови міської адміністрації, який одноосібно керує міською адміністрацією, сформованою Президентом України? Жодної мови про місцеве самоврядування у європейському розумінні в другому випадку бути не може.

Питання, буде Київ наступні 15 років самоврядним містом як і будь-яке інше європейське місто чи буде контрольованим владою (як військова база в Севастополі) або навіть окупованою територією? Це перше питання, відповіді на яке концепція розвитку міста не дає.

Друге, на що немає відповіді. В Києві 10 районів. Раніше в кожному з них були районні ради, спроби суміщати централізоване керування з самоврядуванням, тобто, голову районної ради Президент призначав  головою районної адміністрації. Зараз ради розігнали, а адміністрації залишили. Виникає питання, хто і як довго контролюватиме ці адміністрації і як довго протримається цей режим окупаційного періоду?

Третє. Київ має певні межі, як і область. Не можна розглядати їх окремо один від одного. Зараз існує економічне поняття «столичного регіону». Не всі райони Київської області до нього належать, але ті, що ближчі, розвиваються під впливом столиці. Тепер виникає відповідне питання – чи буде все закріплено адміністративно, оскільки останні кілька сотень років Київ розширювався за рахунок області, а до того губернії?  Ця тенденція буде збережена чи територіальний розвиток Києва буде обмежений?

Відповіді на це в Стратегії немає.

В ній не спрогнозовано розвиток київської економіки на наступні 15 років. Якщо промисловість буде розвиватися, то де? Не прописано за рахунок яких ресурсів. Є бажання активніше розвивати лівобережний район за рахунок розвитку там бізнес-центрів. Це повна маячня, оскільки жоден бізнесмен не поїде на лівий берег. Тому для того, щоб зробити його привабливим хоча б для підприємств, що роблять пакети для сміття треба вирішити транспортну проблему. Лівий берег відрізняється від правого тим, що дві третини міста знаходяться з одного боку, третина з іншого. Історично місто було на правому березі, там склалася вся промисловість і діловий центр. На лівому березі були, переважно, спальні масиви. Створити ще один центр на лівому березі складніше ніж побудувати нормальну транспортну структуру, котра з’єднає лівий і правий берег. Тобто, головне питання зараз це мости, яких катастрофічно не вистачає. Їх треба, принаймні, вдвічі більше.

Тільки зробивши вільний доступ з лівого берега на правий ми зможемо говорити про те, що лівий берег буде цікавий для інвесторів. Але і цього замало. Якщо лівий берег буде придатком до правого, він все-рівно буде нецікавий. Там все-рівно треба створювати свою транспортну систему, яка з’єднувала б північну і південну частини лівого берега. Як би там не було, зараз легше потрапити до центру Києва, ніж з Троєщини на Осокорки, з Воскресєнки на Позняки, з Бортничів на Лісовий масив.

Тому така радіальна лінія довкола Києва дуже важлива в генплані. Її ж намагаються замінити якоюсь авантюрою, яка при совєтській власті називалася «швидкісні трамваї», а зараз на західний манер «легким електротранспортом». Очевидно, що це той самий «трамвай», пропускна здатність якого низька, він буде заважати іншим учасникам транспортного руху і зовсім не вирішуватиме проблеми. Треба рити метро неглибокого залягання, а над ним багатосмугові швидкісні автомобільні  магістралі з необхідними транспортними розв’язками.

Для того, щоб це все зробити треба cпрогнозувати, звідки на це будуть братися гроші. Мало того, треба дати правильний прогноз розвитку міської економіки, регіонального валового продукту. Треба дати прогноз і правильне бачення того, як податки (як частинуа від регіонального валового продукту) будуть перерозподілятися між містом Києвом і державою Україна. Зараз держава забирає все, що вироблено в Києві, як і в будь-якому іншому місті або області, районі України. Далі, виходячи із власного бачення залишає певну частину регіонам, в тому числі Києву.

Такого підходу немає в жодній з європейських країн, де все наперед визначається законом. В європейських країнах існує чіткий розподіл надходження коштів від оподаткування до місцевого та державного бюджетів. І держава ніколи не залізе до місцевого бюджету. Це економічне забезпечення місцевого самоврядування і якщо цього не буде, не буде і місцевого самоврядування. А відсутність самоврядування це відсутність розвитку територій і відповідно, місцевих громад на цих територіях.

Києву необхідно категорично заявити і вперто боротись за те, щоб місто саме визначало як йому витрачати гроші, щоб столиця України змогла фінансово забезпечити свій розвиток. А це може бути лише у випадку, коли столиця, законодавчо, через своїх депутатів та міського голову доб’ється від держави достатніх надходжень до власного бюджету.

Останні декілька років влади Партії Регіонів ми бачимо, що регіони мають все менший і менший відсоток від сукупного бюджету, який складається з місцевого та державного бюджетів.  Таким чином, ми отримуємо падіння частки місцевих бюджетів з 40%, в порівнянні з тими,  які були при Тимошенко, до менше ніж 30%.  По Києву це проявилось в тому, що при Тимошенко і попередніх урядах нараховувалось 100% від прибуткового податку з громадян. Вже зараз податок зріс, а надходження зменшилось до 50% при уряді Януковича-Азарова.

Фактично, КМДА і Київрада стали непотрібними органами, оскільки всі необхідні питання вирішуються в Мінфіні та Кабміні. Саме вони визначають, скільки грошей лишати Києву, на що їх витрачати і відповідно, вони це контролюють. В Києві вже немає фінансової основи для його розвитку. Саме тому Стратегія мала б дати відповідь.

Ми згодні з цим  і далі будемо розвивати Київ як військовий табір, який окупаційна влада поставила на київських схилах? Чи все ж таки будемо бачити його як місто саморозвитку київської громади, яка сама відповідатиме за своє майбутнє?

Це основні тези, які не дозволяють назвати цю стратегію «Стратегією», а лише блюзнірством.

Треба додати, що абсолютно незрозумілий подальший енергетичний розвиток і самозабезпечення Києва. На скільки київська громада буде впливати на це все? Відомо, що зараз «Київенерго» віддається Ахметову і він буде розвивати київську енергетику на власний розсуд, не звертаючи уваги на потреби київської громади. Київська громада це не футбольний клуб «Шахтар», а відтак у київської енергетики не може бути одного власника.

Також не висвітлене  питання збереження історичного та екологічного київського середовища.

Немає відповіді на питання як часто будуть вибори і кого будуть обирати: депутатів Київради чи депутатів Київради і міського голову і так далі. Є багато різних варіантів.

Вони будуть одночасно з виборами до Верховної Ради і чому їх не було в 2011 році?

Нарешті, говорити про розвиток Києва в Стратегії можна було би за умови, якби в ній був аналіз попередніх генпланів. Влада навіть не знала, що є 4 генеральних плани і кожен з них був реалізований!

Постійно робляться помилки при вирахуванні чисельності населення Києва, як механічної міграції так і приросту природного населення. Таку помилку свого часу зробили, коли планували київське метро, коли думали, що в місті ніколи не житиме стільки людей, як у Москві, тому зробили удвічі менше вагонів на лінії метрополітену. Вже після того, як запустили перші 5 станцій метрополітену стало зрозумілим, що на них сісти неможливо, бо не просто вистачає вагонів в годину пік. Але ж киянам треба більше ніж 6, треба 10 вагонів, треба кілька виходів зі станції і так далі! Цього, звичайно, не робиться.

Між іншим, 4-й, прийнятий у 2000 році план продовжує виконуватися. Перша половина цього плану пройшла при адміністраціях Черновецького і Попова. Як вони його виконали? Такого аналізу теж немає. А відтак, виникає низка питань, головне з яких  -  чи можна назвати фахівцями тих, хто почав розробляти Стратегію розвитку нового генерального плану, не проаналізувавши хід розвитку діючого генерального плану, якого ніхто не скасовував до 2020 року?

Насамкінець, на моє глибоке переконання це набір політичних гасел, звичайне окозамилювання, а не Стратегія розвитку європейської столиці.