РЕЦЕНЗІЯ НА КНИГУ Д. ЧАЙКОВСЬКОГО «ХОЧУ ЖИТИ»

рецензія на книгу Д. Чайковського "Хочу жити" Олашин Елла 1 курс 3 група (журналістика)

В історії України є як героїчні, так і трагічні роки, про які ми не можемо і не повинні забувати. Але про них не можна й мовчати, не можна приховувати факти і зменшувати прояви жорстокості, несправедливості, які були у жахливі дні Великої Вітчизняної війни чи Голодомору. Саме весь жах концентраційних таборів вперше був опублікований О.Данським (Данилом Чайковським) в 1946 році у книзі «Хочу жити». У ній розповідається про перебування автора у концтаборах, і це значить, що тут правдиво змальовані страшні події, від яких стає просто моторошно. Звичайно, нам неодноразово доводилося читати чи дивитись по телебаченню про жахіття тюремного життя у німецьких катівнях. Але описи самого автора навіюють на мене всеохоплюючий страх, я ніби бачу перед собою: «Пропливала смугаста безконечна ріка людських тіл. А над ними, на носилках і просто на раменах товаришів, наче на древніх щитах, гойдалися трупи. Кров запеклася на худих тілах, або рубінами скапувала в дорожній пил». А далі: «Палачі відчинили двері газової камери й почали виносити тіла, покорчені мукою, поранені власними зубами й нігтями в боротьбі з нагальною смертю. Малі подушені дитинчата схожі на порвані шматяні ляльки».

Тут панували надзвичайно жорстокі порядки, про які мені навіть важко усвідомити, бо «за те, що з блоку втік в’язень Н. 1793 буде розстріляних двадцять вибраних людей!» або ще «вартовий СС-ман пустив на дівчину великого вовчура, і він кинувся як оскаженілий. Пес рвав зубами одежу враз із тілом і жалібний крик дівчини мішався із реготом вартового». За таких нелюдських умов нещасним людям нічого не залишалося, як у відчаї «іти на дроти», адже таке життя – нестерпне: «В’язень підійшов до огорожі, звів руки долонями вверх, як давні праведники при молитві, й важко опустився на дроти. Сухо затріскотіли блакитні вогники й електричний струм зім’яв лице в’язня морщинами болю».  Без зайвих слів зрозуміло, що табір Аушвіц – це пекло на Землі, це мільйони безневинно втрачених життів, це нескінченні муки і сльози, це зникла віра в Бога.

Ось так Данському вдалося змалювати всю жорстокість та знущання німців над людьми. Але поряд з жорстокістю, ми бачимо і великий героїзм нашого, українського народу, любов до Батьківщини та негігієнічні, антисанітарні умови утримання в’язнів. На мою думку, найкраще це описано в наступному уривку: «На ховзьких, дерев’яних гратах долівки лежав бруд, змішаний з клаптями людського волосся. Під стіною стояв стілець і шеф політичного відділу поклав на нього ногу. На мокрій цементовій долівці лежало коло його ніг голе тіло чоловіка. Темно-сині плями розповзлися по тілі, наче б хто розлив по ньому чорнило. Квакернак нудьгував, гидуючи війною, лагровим життям, і навіть цим побитим, що лежав на землі. «Проклятий пес!»- закляв шеф, думаючи про чоловіка під своїми ногами.  «Твердий, як камінь!Завдав мороки тим панам з гестапо, а не признався до нічого. Навіть свого прізвища не хотів подати». Шеф дивувався в душі, що на світі є ще такі люди».

Але навіть і в таких умовах вони не стали бездушними істотами, в них присутнє почуття власної гідності, людяності, братерства. Не покидає віра в’язнів у найскрутніші моменти: «Навіть серед таких обставин, як у таборі, ми зуміємо жити по-людському, думати, творити… Ні, ще далекий той час, коли ми згинемо, а історія перегорне сторінку існування українського народу! Ми дужі й молоді, тверді й незломні».  Навіть самі наглядачі німці, кати нашої нації, дивуються такому незламному почутті єдності: « Ви, українці, найкраще тримаєтеся з усіх в’язнів. Забери від вас одного, то ви, як ті сороки, всі бігаєте за ним, щоби врятувати».

         Як на мене, то ця книга є не тільки важливим історичним та політичним документом. В ній зображено стосунки між в’язнями,  кохання, турбота, жалість, повагу  до жінки та багато іншого.  Це можна побачити з наступного уривка: «Старий Качке підійшов до жінок і швидко протягнув одній чорнявці свій клуночок. Тут підійшов Майк і запитав: «А що це ви передали їй?»  «Я дав їй тільки кусень хліба з учорашнього нашого додатку, адже нам ліпше ніж тим жінкам. Хоча вони нічого не роблять, сидять на блоку, їх не б’ють так, як нас, але їм сто разів гірше. На них роблять досліди, а коли закінчать, то їх спалять у крематорії.»

Звичайно, на даний час Україна незалежна, процвітаюча держава. Пройшовши неймовірно складні випробування, український народ  довів, що він невмирущий. Ми – самобутня нація, яка живе на своїй вистражданій землі, в минулому залитою кров’ю і слізьми. Недарма Майк, один з героїв книги, стверджував: «Як німці, так і большевики – наші вороги, і ми мусимо прогнати їх». Тому ні в якому разі не можна забувати, що «здоров’ям і життям найкращих купована воля України».

Отже, ми бачимо як багато у цій книзі зібрано людських переживань та історичних фактів. І я вважаю, що молодь повинна знати, що відбувалося насправді. Саме це і робить її цікавою не тільки для психологів, а й для істориків. А те, що книжка написана простою, зрозумілою мовою і легко читається робить її цікавою і для звичайного читача.

Я пропоную всім, хто вважає, що йому сьогодні важко жити – ознайомтесь з текстом хоча б поверхнево і ви зрозумієте, що буденні проблеми сучасності просто мізерні у порівнянні з нелюдськими умовами, в яких прийшлося виживати героям книги.

Я впевнена, що вам буде цікаво прочитати цю мемуарну працю Данила Чайковського і ви обов’язково знайдете щось нове, цікаве для себе.