Колесников, Дубай та думки про шайтансарай

О чем думал Боря

Вчора українське бидлобачення привідкрило вікно, яке інколи привідкриває, показуючи на декілька секунд, що робиться у широкому світі. І показало Бориса Колесникова, який їхав у вагоні метро в Дубаї. Хто ще не знає, де це, поясню, це там, в тому комунізмі, про який мріяв кремлівський мрійник з вусатим його наступником, і які поклали в його основу мільйони скелетів, так і не досягши тієї мрії. Скелети, ще будучи його будівниками, теж мріяли. До тих пір, поки ними не вимостили шлях до нього.
  Борис Колесніков стояв, забившись в куток вагона, з виглядом аборигена тихоокеанських островів, який щойно з"їв Кука і в нагороду, чи навпаки, Бог його відправив в двадцять перше сторіччя. Єлектричка метро на магнітній подушці без водія, в автоматичному режимі, їхала над містом, хмарочоси якого розкинулись внизу до самого берега Перської затоки і це видовище крізь прозорі стіни вагона заворожувало своєю дивовижною красою.
  Арабські Емірати мають нафту. Радянський Союз теж мав нафту. Тепер нафту має Російська Федерація.  Арабські Емірати мають те, про що увесь екс Юесесар все ще мріє і буде мріяти вже завжди.
  А Борис Колесніков мріє побудувати, подібне дубайському, метро в Києві, поїхавши туди за перейманням досвіду.
  Про що думав, їдучи і споглядаючи казкове місто, пан Колесніков, про це можливо тільки здогадуватись. Але хто добре придивився, той зрозумів. Бо воно було написано на його обличчі. Він думав про український борщ, про те, чому сталося так, що лівійські демократи замучили Омара Каддафі і про те, що його чекає завтра, коли він повернеться в Україну.