Слушание и неслышание...

ГОЛОВІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ

Литвину В. М.
___________________
вул. М. Грушевського, 5,
м. Київ, 01008

ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ
на тему:
«ПРО СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВОЄННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ»

ДОКЛАД

Шановний головуючий, народні депутати, учасники слухань!

Більш 20-ти років тому, коли створювалися Збройні Сили незалежної України, було поставлено питання, як бути із проблемою загибелі солдат строкової служби в мирний час?

Солдати радянської армії гинули не в бойових діях але через низький рівень дисципліни у військах, у результаті безгосподарності, злочинів деяких офіцерів. По неофіційній статистиці¹ в період після 1945 року на території СРСР загинуло в 3-и рази більше солдатів, ніж під час ведення бойових дій в Афганістані. Зрозуміло, якщо армія постійно втрачає своїх солдатів не ведучи бойових дій, то, незважаючи на величезний бюджет і потужне озброєння, рано чи пізно її чекає розвал і поразка. Чи продовжиться загибель солдатів строкової служби вже в армії України і якщо це трапиться, хто буде нести відповідальність, яким буде відношення до родин загиблих? — питання вимагало негайного рішення.

Були розроблені й прийняті Закони України: «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Верховної Ради та Кабінету міністрів, накази Міністра оборони. І хоча щорічно солдати строкової служби гинуть в українській армії, офіційна позиція незмінна: «усі випадки загибелі ретельно розслідуються, законодавчо все врегульоване, проблеми не існує²...»

Але проблема не тільки існує, більше того, вона в чинному законодавстві «врегульована» так, що можна загиблих у мирний час солдатів строкової служби списувати, не несучи за це абсолютно ніякої відповідальності, а також безкарно знищувати їхні родини.

03 січня 2010 року в м. Новомосковску загинув солдат строкової служби харків’янин Праведніков Євгеній. За офіційною версією, він нібито покінчив життя самогубством, зстрибнувши з даху складу, розташованого за територією військової частини. Причини такого вчинку та якість розслідування — окрема тема. Яким же була відповідь командування, яку одержали представники родини загиблого солдата? Копія цього документа додається.

Суть відповіді зводиться до того, що загиблий військовослужбовець — самогубець (тобто наніс собі навмисні тілесні ушкодження), він не виконував військових обов’язків. За діючими законами України, родина загиблого не одержала компенсації та була обмежена в соціальному захисті.

Перший міністр оборони незалежної України генерал-полковник Морозов Костянтин Петрович так коментує дану ситуацію:

«...Як я зрозумів з відповіді по Праведнікову, головним напрямком діяльності солдатських правозахисників повинне бути внесення таких доповнень в існуючі закони, по яких будь-яка смерть від призову до звільнення, якщо військовослужбовець не скоїв злочину, повинна вважатися виконанням обов’язків військової служби та компенсуватися державою. Тоді не буде варіантів для держави, яка призвала громадянина та відповідає за його життя як солдата. Поки ж, як ні абсурдно, усі застереження та уточнення в законах покликані захистити державу від претензій батьків загиблого. Через це і смерть, як правило, „не при виконанні військових обов’язків“ і при високому рівні дідівщини, відмов від порушення кримінальної справи по факту „доведення до самогубства“ теж скільки завгодно...»

У будь-яких військових формуваннях, коли необхідно сховати справжні факти, уникнути відповідальності, а також відмовити в матеріальній компенсації родині постраждалого або загиблого військовослужбовця строкової служби, посилаючись на чинне законодавство України, підкреслюють наступне:

1) Родина загиблого в мирний час військовослужбовця строкової служби, який не зробив злочину, не має згідно чинного законодавства певного статусу.

Дотепер такі родини вважаються особами, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Але їх сини загинули в мирний час, при чому тут ветеранство та війна? Чи з народом України та її армією ведеться якась війна?!

2) Загиблий або отримавший інвалідність у мирний час солдат строкової служби, який не зробив злочину, у більшості випадків визначається, не виконуючим обов’язки військової служби, що дозволяє не надавати соціальний захист родині такого військовослужбовця, у результаті чого такі родини в більшості випадків руйнуються і з часом також погибають.

Термін: «проходження військової служби» у законодавстві без додаткових пояснень відносно загибелі у мирний час тільки погіршує ситуацію, розділяючи солдатів строкової служби на так звані категорії: «проходжуючих службу» та «виконуючих обов’язки військової служби», хоча подібний поділ досі не обґрунтований і служить лише для уникнення від відповідальності.

Закріплюються ці положення в законах України: «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Ст.10, «Про військовий обов’язок і військову службу» Ст.24, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Ст.3, постановах Верховної Ради, Кабінету міністрів та наказах Міністра оборони.

Отже, призовна комісія визнає солдата здоровим і придатним до строкової служби, він добровільно йде виконувати свій Конституційний обов’язок в армію України і там, не роблячи злочину, стає інвалідом або гине, а потім його родині говорять, що згідно законів України їх син всього лише «проходив військову службу» та соціальний захист їхній родині у цьому випадку не надається.

Про які реформи після цього можна говорити? Про який престиж української армії, співробітництво з цивілізованими країнами та інші питання?

Родинам загиблих у мирний час солдатів в Міністерстві оборони говорять: «...проблеми не існує, у законодавстві все врегульоване, звертайтеся до суду, якщо вас що-небудь не влаштовує, скоро буде контрактна армія та усі питання знімуться самі собою...» Але, що б сказав кожен з нас, якби трагедія відбулася з власним сином? Залишився байдужим або почав боротьбу за справедливе рішення?

Скільки б ще не знадобилося часу на реорганізацію та переозброєння української армії, доти, поки існує призов і Конституційний обов’язок строкової служби для кожного громадянина України — законодавство повинне захищати наших синів, наше майбутнє, а не заохочувати їхнє безкарне знищення. Закони України повинні допомагати родині, яка виростила та виховала сина у випадку трагедії, коли Збройні Сили не змогли продовжити це виховання і зберегти його життя в мирний час.

На підставі викладеного, а також інформації в додатках, пропонуємо в Постанові Верховної Ради про підсумки парламентських слухань «Про стан та перспективи розвитку Воєнної організації та сектору безпеки України» доручити Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони в місячний строк обробити пропозиції учасників парламентських слухань і організувати подання Верховній Раді України як невідкладного «проекту Закону України про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань «Про стан та перспективи розвитку Воєнної організації та сектору безпеки України», у якому врахувати пропозиції учасників парламентських слухань щодо: визначення статусу родин військовослужбовців строкової служби, які не зробили злочину та загибли (померли) або зникли безвісти у мирний час, підстав для обмеження соціального захисту таких родин, визначення поняття виконання обов’язків військової служби солдатами строкової служби, які загибли (померли) або зникли безвісти у мирний час (не в особливий період).

Дякуємо за увагу.

P. S. Принимая участие в парламентских слушаниях 23.05.2012 г., представители ХОССМ заранее подавали письменную заявку на выступление с опубликованным выше докладом, однако в список выступающих включены не были. Материалы, которые они подготовили, в письменном виде были переданы в секретариат Верховной Рады.

Также во время слушаний Гриценко А. С., председателю Комитета Верховной Рады Украины по вопросам национальной безопасности и обороны была передана записка следующего содержания:

«Шановний Анатолій Степанович!

У вашому докладі Ви підняли питання соціального захисту сімей військовослужбовців.

Відомо, що нині цей захист надається тільки тим сім’ям сини яких загинули при виконанні військових обов’язків, решта, які „проходили службу“ залишається за межою.

Як ця проблема вирішується у роботі Комітета з питань національної безпеки і оборони сьогодні?

Чи може подальше ігнорування цієї проблеми вплинути на національну безпеку та успіх планів, які представляли доповідачі слухань?

Дякуємо.

З повагою,
Харківська обласна спілка солдатських матерів»

Гриценко А. С., подводя итоги слушаний и отвечая на вопросы участников, это обращение ХОССМ проигнорировал. Законопроект № 9724 от 16.01.2012 г., который он, выступая с докладом, упомянул как свою инициативу в социальной защите семей военнослужащих касается только размеров пенсионного обеспечения и только тех семей, сыновья которых погибли при исполнении служебных обязанностей.

В проекте Рекомендаций участников парламентских слушаний отмечается обострение социальных проблем военнослужащих и членов их семей, комитетам Верховной Рады Украины предлагается подготовить необходимые предложения для усовершенствования законодательной базы в сфере обороны и безопасности государства. Кабинету Министров Украины рекомендуется рассмотреть вопросы, направленные на усиление социальной защиты родителей и членов семей военнослужащих, которые погибли в мирное время и инвалидов, которые утратили здоровье вследствие прохождения военной службы...